Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Що таке «дискурсивна практика»?

2. Розкрийте основні аспекти співвідношення автора і дискурсу.

3. Опишіть процес створення дискурсу.

4. Чому М. Фуко вважає, що «автор помер»?

5. Чому М. Фуко вважає, що дискурси знеособлені, анонімні?

Література до опрацювання розділу

1. Фуко М. Археологія знання / Пер. з франц. В. Шовкун. – К.: Основи, 2003. – 325 с.

2. Фуко М. Наглядати і карати: народження в’язниці / Пер. з франц. П. Таращук. – К.: Основи, 1998. – 391 с.

3. Фуко М. Історія сексуальності / Пер. з франц. І. Донченко. – Харків: Око, 1997.

4. Автономова Н. С. Концепция «археологического знания» М. Фуко // Вопросы философии. — 1972. — № 10. — С. 142—150.

5. Визгин В. П. Мишель Фуко — теоретик цивилизации знания // Вопросы философии. — 1995. — № 4. — С. 116—126.

6. Фурс В. Полемика Хабермаса и Фуко и идея критической социальной теории // Логос. — 2002. — № 2. — С. 120—152.

Жак дерріда

(1930-2004)

Біографічна довідка

Жак Дерріда – французький філософ, літературний критик, засновник деконструктивізму. Народився в Алжирі, тодішній колонії Франції, в містечку Ель-Біар у багатій єврейській сім’ї. Був третьою дитиною з п’яти. Навчався у ліцеях Бен Акнун та Ґотьє.

У липні 1962 року, коли Алжир стає незалежним, переїжджає до Франції. Вивчає філософію у Вищій Нормальній Школі (Париж), в якій знайомиться з М. Фуко та Л. Альтюссером. Випускна робота була присвячена творчості Е. Гусерля.

Дерріда багато подорожував та інтенсивно читав лекції. Був директором студій Вищої Школи Соціальних Наук, а також співзасновником у 1983 році Міжнародного філософського коледжу. В 1986 році стає професором гуманітарних наук Каліфорнійського університету в Ірвіні. Почесний доктор Кембриджського університету, Колумбійського університету, Есекського університету, університету Сілезії тощо. Помер в паризькому госпіталі від раку підшлункової залози 2004 року.

Не всі сприймають творчість Дерріди, бо вважають, що його праці позбавлені сенсу і є лише набором слів. Тому йому важко було отримати звання професора в Європі, але у США його зустріли прихильно. Особливо діставалося йому від критики представників аналітичної філософії. Дерріда вважається найвидатнішим представником постмодернізму у філософії. Зводить світ до тексту, а філософію – до літературного тексту. Критикував європейський логоцентризм, тобто домінування логосу, розуму, в європейській культурі. Притримувався думки, що необхідно здійснити деконструкцію культурного дискурсу, включно з філософським, щоб побачити: текст – це лише набір випадкових цитат праслідів буття.

Фрагменти ТВОРІВ

ФАРМАЦІЯ ПЛАТОНА

Текст не є текстом, якщо він не приховує, на перший погляд, від першого зустрічного, закон своєї композиції та правила своєї гри. Однак, текст завжди залишається за межами сприйняття. Його закон та правила не ховаються за неприступністю таємниці, просто вони ніколи не виказують себе – в теперішньому – тóму, що можна було б у строгому сенсі назвати сприйняттям.

Саме так, постійно і по-суті, вони ризикують бути назавжди втраченими. Хто дізнається про це зникнення?

В будь-якому випадку, утаювання (dissimulation) текстури може зайняти століття на розплетення її тканини. Тканини, яка обволікає, огортає, іншу тканину. Століття на розплетення тканини. З одночасним відновленням її як організму. З нескінченним відновленням власної тканини тексту, згідно рішення кожного прочитання. Завжди зберігаючи якусь несподіванку для анатомії чи фізіології критики, яка вірить у можливість зупинити, зруйнувати, гру тексту, слідкуючи відразу за усіма його нитками, обманюючись, отже, бажанням дивитися на текст, не торкаючись його, не рухаючи «предмета», не ризикуючи додати до нього якусь нову нитку, – нехтуючи єдиним шансом розпустити руки і включитися у гру. Додати, у даному випадку, означає не що інше, як надати можливість прочитати.

Необхідно приготуватися, щоб уявити собі, про що йде мова: але справді не про гаптування, якщо під вмінням гаптувати, знову ж таки, розуміти вміння йти за доданою ниткою.

Тобто, якщо ви бажаєте йти за нами, – ниткою прихованою. Якщо й існує якась єдність читання і письма, як більшість безпечно вважає сьогодні, якщо читання є письмом, така єдність не означає ні байдужого змішування, ні безпечної тотожності; є, котре зшиває читання з письмом, повинно цей шов розпустити.

Одже, необхідно було б одним-єдиним, але здвоєним, відрухом одночасно читати і писати. І нічого б не зрозумів у грі той, хто, тим самим, відчув би потребу додати від себе щось, неважливо що. Він нічого б не додав, бо шов би розпустився. І навпаки, навіть прочитати не зумів би той, кого би стримали від привнесення у гру чогось від себе, на кшталт: «методичну розсудливість», «норми об’єктивності» і «рамки наукового знання». Все та ж наївність, все та ж безплідність «серйозності» і «несерйозності». Доповнення читання або письма повинно бути строго продиктоване, але в силу необхідності гри – знак, з яким необхідно узгоджувати систему всіх можливостей.

І

Ми майже, майже, все вже сказали – про те, що хотіли б сказати. В будь-якому випадку, наш запас слів ось-ось вичерпається. Нашим запитанням, немов би у вигляді додатку (supplément), залишається згадати лише текстуру тексту, читання і письмо, панування та гру, а також парадокси доповнення (supplémentarité), як і графічні взаємозв’язки живого і мертвого: у просторах тексту, ткацтва і гістології⁵. Ми будемо залишатися в межах цієї тканини: між метафорою істоса⁶ та питання про істос метафори.

Скоро-но ми вже все сказали, можна потерпіти, якщо ми ще трохи потягнемо час. Якщо розпросторюватимемося, підкоряючись грі. Одним словом, якщо попишемо трохи про Платона, який вже у Федрі заявив, що письмо може лише повторювати (ся), «що воно завжди означає те ж саме», і що воно є «грою».