Рудольф Карнап

(1891 – 1970)

Біографічна довідка

Відомий представник аналітичної філософії, у певний час – один із лідерів Віденського гуртка. Народився та отримав освіту у Німеччині (Фрайбурзький та Йєнський університети). Із 1926 року по 1931 рік був професором Віденського університету, потім – Празького, а у 1935 році емігрував у США. Зробив свій внесок у опрацювання процедури верифікації, проте основну увагу приділяв питанням логічного аналізу мови науки.

Фрагменти ТВОРІВ

ФІЗИКАЛІСТСЬКА МОВА ЯК УНІВЕРСАЛЬНА

МОВА НАУКИ

У своєму традиційному вигляді наука не виявляє ніякої єдності. Вона розпадається на філософію та спеціальні науки; спеціальні науки розщеплюються на формальні науки (логіку і математику) і реальні науки; реальні науки зазвичай поділяють на науки про природу, науки про дух та психологію. В основі такого виокремлення різновидів наук лежать не лише практичні міркування з приводу розподілу наукової діяльності. Загальне поширення має погляд, згідно якому вони принципово відрізняються своїми об’єктами, джерелами пізнання, методами дослідження. На противагу такому погляду тут буде подана інша позиція, що проголошує тезу про єдність науки: всі речення науки можуть бути виражені в одній мові, всі факти належать до одного виду та досліджуються тими ж самими методами.

Про філософію та формальні науки тут буде сказано дуже коротко… Правильним розумінням філософії, логіки та математики ми зобов’язані розвитку нової логіки, зокрема – розробці логічного аналізу науки. Цей аналіз у кінцевому підсумку приводить до того результату, що не можна вести мову про філософію як особливу систему філософських тверджень, існуючих поруч із конкретними науками або над ними. Від сьогодні завдання філософії полягає у проясненні понять та речень науки. Це усуває розкол сфери пізнання на філософію та конкретні науки. Всі речення постають реченнями однієї науки. Наукова робота може бути віднесеною або до емпіричного змісту речень – спостереження, здійснення експериментів, узагальнення та опрацювання досвідного матеріалу; або вона пов’язана із уточненням форми речень науки – як без звернення до змісту (формальна логіка), так і у з приводу логічних зв’язків певних понять (теорія конструювання, теорія пізнання як прикладна логіка).

Речення логіки і математики постають тавтологіями, аналітичними реченнями – реченнями, що є правильними лише завдяки своїй формі. Їм не притаманний жодний зміст, тобто вони нічого не сповіщають про наявність або відсутність яких-небудь фактів… Попри свою тавтологічність та беззмістовність, логічні та математичні речення мають велике значення для науки, бо вони використовуються для перетворення змістових речень. Для нашої теперішньої позиції важливо підкреслити, що логіка і математика не постають науками, що мають власну предметну область. При такому тлумаченні усувається припущення про існування «формальних» або «ідеальних» об’єктів, що протиставляються «реальним» предметам емпіричних наук.

Змістові речення, тобто речення, що промовляють про факти, відносяться до сфери реальної науки… Згідно традиційному розумінню, прийнято розрізняти область наук про природу, наук про дух та психологію як такі, що включають у себе об’єкти різних видів. Природознавство, спираючись на спостереження та експеримент, описує просторово-часові процеси у тій системі, яку ми звемо природою. На основі одиничних речень встановлюються загальні формули, так звані закони природи. Вони дають можливість виводити нові одиничні речення… Так звані науки про дух або про культуру також користуються методом спостереження за тілесними процесами, проте із звичайного погляду спостереження тут грають лише допоміжну роль; власним методом тут постає розуміння, вчування, вживання в історичні твори та події задля того, щоби вловити їх сутність, проникнути в їх сенс… Відносно психології пануючи сьогодні погляди розходяться. В ній часто використовуються кількісні поняття, здійснюються виміри та експерименти. Тому деякі психологи відносять її до природничих наук. Про вони також підкреслюють своєрідність її об’єкту: психологія має справу із процесами свідомості, … у той час, як інші природничі науки зайняті «фізичним». Інші психологи наполягають на спорідненні своєї дисципліни із науками про дух… Щодо питання, яке ми тут обговорюємо, представники різних позицій погоджуються: психологія є наука, що має свою власну предметну область, принципово відмінну від всіх інших областей… Представники усіх розглянутих позицій виступають проти нашої тези про єдність науки.

Коли ми формулюємо тезу про єдність науки як твердження про те, що існує лише один вид об’єктів, факти також лише одного виду, то ми користуємось звичним способом вираження, згідно якого ведуть мову про «об’єкти» та «факти». Коректне формулювання говорить не про «об’єкти», а про слова, не про «факти», а про речення, оскільки філософське (тобто – логічне) дослідження є аналізом мови. Оскільки ж термінологія мови є незвичною, для полегшення розуміння ми поруч із коректним способом виразу (будемо називати його формальним), що має відношення лише до мовних форм, будемо також використовувати звичний спосіб виразу (назвемо його змістовим), що говорить про «об’єкти» і «факти», про «сенс» або «зміст» речень та про «значення» слів.

Для того, щоби описати якусь мову, треба задати її словник та синтаксис, тобто слова, що входять у неї, та правила, згідно яких будуються речення та згідно яких ці речення перетворюються у речення тієї ж самої або якоїсь іншої мови. Чи не повинні ми, окрім того, визначити «сенс» речень мови та задати «значення» її слів? – Ні, оскільки те, що під цим розуміється у змістових способах мови, вже міститься у прийнятих формальних структурах даного типу мовлення…

Замість такого формального опису деякої мови можна, хоч це і не зовсім коректно, дати його характеристику за допомогою змістової мови, сказавши, що речення цієї мови описують те і те. Таке змістове формулювання можна допустити, якщо ясно уявляти собі, що вона постає лише наочним перетворенням формального способу виразу. Якщо ж не звертати на це уваги, то використання змістового способу мови може приводити до постановки псевдо питань, скажімо, про сутність тих об’єктів, що фігурують. Майже усі філософи і навіть багато позитивістів роблять цю помилку.

Візьмемо в якості прикладу мову арифметики. Формальна характеристика цієї мови може виглядати приблизно так: арифметичні речення складаються із знаків такого ось роду та такими ось способами; для них існують правила перетворення. Замість цього можна використовувати змістовий спосіб мови: арифметичні речення виражають певні властивості чисел та певні відношення між числами… Слід утриматись від постановки превдопитань про те, якими предметами постають ці «числа», реальні вони чи ідеальні, ментальні або не ментальні, та ін. Ці псевдо питання не встають перед нами при використанні формального способу вираження, коли мова йде не про «числа», а лише про «знаки чисел».

Наука є системою речень, що встановлюються на основі досвіду. Проте емпірична перевірка має відношення не до окремого речення, а до системи речень… Перевірка спирається на «протокольні речення». Під ними розуміють такі речення, що їх містять початкові протоколи, скажімо, фізика або психолога… Речення наукових систем не виводяться у власному смислі із протокольних речень. Їх зв'язок з протокольними реченнями постає більш складним…

Фізикалістська мова характеризується тим, що її речення є реченнями найпростішої форми, наприклад: «У такому ось просторово-часовому пункті температура постає ось такою»… Для нашого розгляду тут важливою є ще одна особливість фізикалістських понять: вони постають абстрактними, позбавленими якості: із фізичних характеристик можна виводити протокольні характеристики, що відносяться до будь-якої області сприйняття. Усі мови, що використовуються в науці, можна звести до фізикалістської мови. Окрім фізикалістської мови не існує ніяких інших інтерсубєутивних мов…

Від науки справедливо вимагається, щоби вона мала не лише суб’єктивне значення, але була осмислена та прийнята для різних суб’єктів, що мають до неї відношення. Наука є системою інтерсуб’єктивно значущих речень. Якщо наше переконання в тому, що фізикалістська мова постає одною єдиною інтерсуб’єктивною мовою, правильно, то звідси випливає, що фізикалістська мова і є мовою науки.