Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Чому Ф.Ніцше вважає мораль проявами людської слабкості та покірливості? Чи згідні ви із таким її розумінням?

2. Чи вважаєте ви, що надлюдина з тими характеристиками, що їх оспівує Ф.Ніцше, справді може бути ідеалом людського самовдосконалення?

3. Чому, на ваш погляд, Ф.Ніцше постає радикальним супротивником релігії? Наведіть власні аргументи «за» і «проти» його позиції.

4. Яу ви розумієте тезу Ф.Ніцше «Бог помер»? Спробуйте пояснити її, а також аргументовано відповісти на питання, чого в ній більше – зухвалості чи тверезої думки?

5. Що саме виводить Ф.Ніцше за межі добра і зла? Чи приєднуєтесь ви до його позиції? – Чому саме?

6. Як тлумачить Ф.Ніцше поняття цінностей? Чи згідні ви прийняти розуміння цінностей як прояву людської слабкості та рабської покірливості?

7. Чи поділяєте ви думку Ф.Ніцше про те, що любов може бути лише там, де є страх? – Наведіть власні міркування з цього приводу.

Література до опрацювання розділу

1. Ніцше Ф. По той бік добра і зла. Генеалогія моралі. - Львів: Літопис, 2002. 320с.(веб-сторінка: http://ukrknyga.at.ua / load / nicshe_f_po_toj_bik_dobra_i_zla_genealogija_morali / 36-1-0-532

2. Ніцше Ф. Повне зібрання творів. - Том 1. - Львів: Астролябія, 2004. - 769 с. (веб-сторінка: http://ukrknyga.at.ua/load/36-1-0-191

3. Галеви Д., Трубецкой Е. Фридрих Ницше. – М.: Изд-во Эксмо, 2003.

4. Юнгер Ф.Г. Ницше. Пер. с нем. А.В.Михайловского. – М: Праксис, 2001.

Сьорен к’єркегор

(1813 – 1855)

Біографічна довідка

Сьорен К’єркеґор – видатний данський мислитель, теолог та філософ, письменник і передтеча сучасного екзистенціалізму, один і фундаторів ідей некласичної філософії, народився в Копенгагені. Усі рефлексії молодого філософа вилились плідним творчим доробком у вигляді 28 томів праць, серед яких можна виділити головні: “Або-або”, “Страх і тремтіння”, “Повторення”, “Філософські крихти”, “Вправляння у християнстві”, “Поняття страху”, “Хвороба до смерті” та інші.

К’єркеґора, насамперед, цікавить людина, котра у своєму існуванні проходить три головні стадії. Екзистенційну еволюцію він бачить як трансформацію людини в межах стадіальної парадиґми, що передбачає рух через такі сфери існування: нульову (філістерську), естетичну, іронічну, етичну стадії, стадію гумору та реліґійну.

Опорою для К’єркеґора слугувала постійна напруженість духовних сил, уповання на Бога всупереч усьому в поєднанні з невпинним прагненням вирішення питань про сенс життя, про істинну екзистенцію людини на межі фізичних, душевних та духовних сил. Він втілив філософсько-поетичну трансформацію власного життя в літературу, демонструючи тим самим на прикладах свого шляху особисту пожертву в ім’я віри. Цьому мислителеві-пророку не довелось бути прийнятим сучасниками, оскільки він випередив свою епоху, ставши натхненником різних течій у майбутньому.

Фрагменти ТВОРІВ

ЗІ ЩОДЕННИКІВ

... Обивателі ніколи не відчувають ностальгії за невідомим, далеким Дещо, за глибинами, що в ньому лежать, за тим, щоб стати нічим і ніким,... вони, завичай, зовсім не підозрюють про життєбачення..., яке рекомендує грішити, аби пізнавати світ..., вони ніколи не мали ані найменшого поняття про ідею, яка народжується, коли через приховані, таємні, в темряві лише одному передчуттю відкриті двері проникаєш в темне царство стогонів, де бачиш замучені жертви спокус та обманів, де бачиш холод спокусника.

АФОРИЗМИ ЕСТЕТИКА

• Нічого не хочеться… Їхати не хочеться – надто сильний рух; йти пішки не хочеться – втомишся; лягти? – доведеться валятися даремно або знову вставати, а ні того, ні іншого не хочеться,… словом, нічого не хочеться.

• Є комахи, які помирають відразу після запліднення. Так само і наші радості: момент найповнішої насолоди – і їх уже нема!

• Старість, як відомо, здійснює мрії юності; приклад – Свіфт: в молодості він побудував дім для божевільних, а на старості років і сам оселився в ньому.

• Головна недосконалість людської природи в тому, що цілі наших бажань – завжди в протилежному. Є маса прикладів, так що і психолог має над чим поламати голову. Наприклад, розпусник охоче говорить про мораль, скептик про релігію, та й святість осягається не інакше, як у гріхові.

• Давній переказ каже, що Парменіск втратив здатність сміятися в трофонійській печері, але знову набув її на острові Делос, побачивши гидкий обрубок, який вважався зображенням богині Лето. Щось подібне трапилось і зі мною.

В ранній юності я розучився сміятися в трофонійській печері; змужнівши, я поглянув на життя відкритими очима, засміявся і з тих часів не перестаю… Я зрозумів, що значення життя зводиться до «тепленького місця»; що мета життя – чин статського чи іншого радника; істинний смисл і бажання кохання – одружитися з багатою; блаженство дружби – грошова підтримка; істина – лише те, що визнається більшістю, захоплення – здатність виголосити промову; хоробрість – ризик заплатити штраф у десять крон; сердечність – після обіднє побажання «на здоров’я» ; набожність – щорічне говіння… Я глянув на життя і засміявся.

• Двері щастя відчиняються, на жаль, не всередину – тоді їх можна було б розчинити бурхливим натиском, - а зсередини, і тому нічого не вдієш!

• Кращим доказом нікчемності життя є приклади, які наводять на доказ його величі.

• Жінки! Що в них? Їхня краса щезає, як сон, як учорашній день. Їх вірність… ось в тім-то й справа! Вони або легковажні (що мене перестало цікавити), або вірні. Одна з них ще могла б, мабуть, захопити, зацікавити мене…як рідкість, але не більше, - бо ж виявись вона насправді вірною, я став би жертвою власного експерименту: мені б довелось також присвятити їй своє життя, а якщо не витримає вона – знову стара історія!

• За кулісами зайнялася пожежа. Клоун вискочив попередити публіку. Вирішили, що він жартує, і давай аплодувати. Він повторює – ще більш несамовите захоплення. Здається мені, прийде час, і світ рухне під загальне захоплення розумників, які вдають, що і це – буфонада.

• Сутність насолоди полягає не в предметі насолоди, а в уявленні про насолоду. Якщо б я мав слугою казкового духа і наказав би йому принести мені склянку води, а він приніс би бокал найкращого у світі вина, я би вигнав його і не дозволив з’являтися мені на очі, допоки він не зрозуміє, що сутність насолоди не в насолоді чим-небудь, а у виконанні бажання.

• Філософські вчення про життя часто так само обманюють, як вивіски з написом: «Прання білизни» на базарі. Якщо хтось з’явиться сюди з білизною, то буде сильно розчарований, - вивіска виставлена на продаж.

ГАРМОНІЙНИЙ РОЗВИТОК В ЛЮДСЬКІЙ ОСОБИСТОСТІ ЕСТЕТИЧНИХ ТА ЕТИЧНИХ НАЧАЛ

Не раз говорив я тобі і знову повторюю, вірніше виголошую: вибір необхідний, наважуйся: «або – або», «aut – aut».

… В кожній людині є дещо, що заважає їй бачити свою душу наскрізь; іноді це дещо розростається до такого ступеню і в сукупності з різними життєвими умовами, які є поза волею людини, заплутує її так, що вона майже не в змозі відкритися перед іншими, не може любити і, відповідно, є найнещасливішою людиною у світі.

… Вибір сам по собі має вирішальне значення для внутрішнього змісту особистості: здійснюючи вибір, вона вся наповнюється обраним, якщо ж не обирає, то чахне і гине. …Те, що обирається, дуже тісно пов’язане з тим, хто обирає, і в той час, коли перед людиною стоїть життєва дилема: або – або, саме життя продовжує захоплювати її за власною течією так, що чим довше вона буде відтягувати з вирішенням питання про вибір, тим важчим і складнішим стане останній, незважаючи на невпинну діяльність мислення, за допомогою якого людина сподівається ясніше і чіткіше розмежувати поняття, які розділені «або-або»… Якщо вона забуде взяти до уваги звичайний ритм життя, то настане врешті хвилина, коли більше мова не йтиме про вибір, і не тому, що останній здійснений, а тому, що пропущено момент для нього, іншими словами – за людину обрало саме життя, і вона втратила саму себе, своє «Я».

… Вибір же естетика або здійснюється безпосередньо і тому це не вибір, або губиться в розмаїтті предметів вибору….Той, хто прагне зробити в житті етичний вибір, взагалі не має перед собою такої кількості предметів вибору, як естетик, проте сам акт вибору набуває тим більшого значення… В такому виборі особистість проявляє вся свою силу і укріплює свою індивідуальність, і, у випадку неправильного вибору, та ж сама енергія допоможе прийти до усвідомлення своєї помилки. Щирість вибору просвітлює всю сутність людини, вона ніби вступає в безпосередній зв'язок з вічною силою, яка охоплює усе й усіх. Такого просвітлення, або духовного хрещення не пізнати ніколи тому, хто обирає лише в естетичному сенсі. … Чого я прагну досягти своїм «або-або»? Хочу змусити тебе зробити вибір між добром і злом? Аніскільки, я хочу тільки довести тебе до того, щоб ти воістину зрозумів значення вибору, або щоб вибір отримав для тебе належного значення. Ось в чому суть.

… Сумно тому бачити, що багато людей не живуть, а просто повільно душевно гинуть, проживають, можна сказати, самих себе, не в тому значенні, що живуть повним життям, яке постійно поглинає їх сили, ні, вони ніби живими тануть, перетворюючись на тіні, їх безсмертна душа ніби випаровується з них, їх не лякає навіть думка про її безсмертя, - вони ніби розкладаються ще при житті. Зважившись на абсолютний вибір, особистість обирає етичне скерування і цим виключає зі свого життя естетичне начало як абсолютний його зміст.

… Якими б не були різними категорії естетиків, всі вони мають між собою ту суттєву подібність, що обов’язковою умовою приналежності до кожної з них є не свідомий розумовий чи душевний розвиток людської особистості, а безпосередність. Різниця в розумовому відношенні між естетиками різних категорій може тому бути дуже великою, - серед них можуть зустрітися і зразки убогості мислення і найгеніальніші розуми, хоча навіть в останньому випадку розум має значення не сам по собі, а як безпосередній дар… Безпосередність людської особистості лежить не в її духовній природі, але у фізичній. Звідси погляд на здоров’я як на найвище благо в житті. Більш поетичний, проте однорідний з першим погляд: «Вище за усе на світі краса»; краса, проте, річ дуже нестійка, і тому цей погляд не настільки популярний… Представники обох згаданих поглядів (люди, які визнають вищим благом здоров’я і надають такого ж значення красі) сходяться в тому, що життям потрібно насолоджуватися…Зустрічаються люди, які бажають насолоджуватися життям, але можуть досягти бажаного лише завдяки таким умовам, які перебувають поза ними самими. Це, наприклад, люди, смисл і мета життя яких багатство, влада, почесті… До цієї категорії можна віднести, в певному сенсі, і закоханих.

Є люди, які насолоджуються життям завдяки умовам, що є в їхній духовній природі, але по суті не залежать від них. Смисл і мета життя для таких особистостей в їхньому таланті. Один володіє математичним талантом, інший комерційним, третій поетичним, четвертий художнім, п’ятий філософським і т. ін. … Естетики останньої категорії розуміють під насолодою життям задоволення всіх своїх бажань… Живучи тільки даною хвилиною, ці люди не дивлячись на багатство і багатогранність натури, живуть саме безпосереднім життям.

… Що ж таке меланхолія? – Істерія духа. В житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли безпосередність, так би мовити, втрачає своє головне життєве значення, і дух прагне проявити себе у вищій формі свідомого буття. Безпосередність як ланцюг прив’язувала людину до всього земного, тепер же дух прагне зясувати себе самого і виділити людську особистість з цієї залежності, щоб вона могла усвідомити себе в своєму вічному значенні. Якщо цей перехід від несвідомої безпосередності до свідомого просвітлення надто сповільнюється – людиною оволодіває меланхолія. Що б не робити після того, як би не намагатися забутися, працювати, розважатися… – меланхолія залишається… Меланхолія – гріх, саме гріх…відсутності свідомої волі, тобто такий душевний стан, при якому людина і сама не знає чого вона хоче чи не хоче…І ось ця душевна недуга … - найзвичайніше явище сучасності, особливо помітне в Німеччині та Франції, де під нею падають цілі покоління молоді… Меланхолія буде пригнічувати людину до тих пір, поки згаданий перехід від несвідомої безпосередності до вищого свідомого розвитку особистості не буде здійснений. Після цього меланхолія зникає назавжди.

Естетик – людина випадку, що сподівається досягти ідеалу людської досконалості виключно завдяки своїй індивідуальності; етик же прагне виявити своїм життям загальнолюдське. Закоханий естетик схвильований бажанням виразити свою любов якимось особливим чином, що виокремив би його серед інших; етик, який одружується, прагне виконати загальнолюдський обов’язок.

Етичний погляд на життя дає людині пізнання добра і зла або поняття абсолютного розрізнення між добром і злом, і якщо навіть вона знайде в собі більше зла, ніж добра, то з цього зовсім не випливає, що вона стане розвивати в собі це зло; навпаки, зло повинне буде розчинитися в ній, а добро – вийти на перший план.

Етик знає, що все життя – одна суцільна сцена, і кожній, навіть найнезначнішій людині, треба зіграти на ній свою роль, причому від неї самої залежить зробити її настільки ж значною та серйозною в духовному сенсі, як і роль тих, кому відведено місце в історії…Людина з етичним світоглядом, навпаки, засновує своє життя на суттєвому, на тому, що повинне бути. Естетичне начало в людині - це те, завдяки чому вона є тим, ким є; етичне ж те, завдяки чому вона стає тим, ким є. З цього не слідує, втім, що естетик взагалі не здатний до розвитку; він також розвивається, але його розвиток здійснюється за законами необхідності, а не свобідно; він не відчуває ніякого прагнення до безконечного, яке привело б його до вибору і змусило б свідомо стати тим, ким він є.

Етик також може підкорятися настроям, але…абсолютний вибір зробив його вище хвилини, зробив його господарем настрою… Таємниця панування над своїми пристрастями не стільки в аскетичному відреченні від них, скільки в умінні самому призначити хвилину для їх задоволення.

Настрій естетика завжди ексцентричний, оскільки його життєвий центр в периферії. Центр особистості повинен, між тим, знаходитися у ній самій, тому той, хто не віднайшов себе, завжди ексцентричний. Настрій же етика, навпаки, сконцентрований у ньому самому…

Завдяки вибору людина знаходить себе саму у своєму вічному значенні, тобто усвідомлює своє вічне значення як людини, і це значення ніби ппригнічує її своєю величчю, земна конечність втрачає для неї будь-яке значення.

Істинний етичний світогляд на життя вимагає від людини виконання не зовнішнього, а внутрішнього обов’язку, обов’язку щодо себе самої, щодо своєї душі, які слід не загубити, а віднайти… Життя істинного етика тому відрізняється внутрішнім спокоєм та впевненістю, тоді як, навпаки, більш неспокійного і нещасного життя людини – раба зовнішнього обов’язку – не можна собі й уявити… Етика можна порівняти з тихим, але глибоким озером, а естетика, навпаки, з мілководним, але бурхливим потічком… Життєвим завданням етика є втілення в собі «загальнолюдського».

Етик розвиває в собі і особисті чесноти, і громадянські, і зрештою, релігійні. Якщо ж людина вважає, що можна застигнути на якійсь окремій фазі, розвивати свою особистість лише в одному напрямку, то це – вірна ознака того, що вона не здійснила етичного вибору свого «Я», і не зрозуміла істинного смислу виділення цього «Я» з усього зовнішнього світу, а головне – не зрозуміла тотожності цього виділення з об’єднанням. Людина, яка здійснила етичний вибір свого «Я», бере себе у всій конкретності, з такими-то і такими-то обдарованостями, пристрастями, схильностями і звичками і поставленою в певні зовнішні умови; життєвим же завданням її стає вона сама: вона прагне до облагородження, врегулювання, освіти, всебічного розвитку свого «Я», іншими словами – до рівноваги і гармонії душі, які є плодами особистого самовдосконалення.

СТРАХ І ТРЕПІТ

Проблема перша: чи існує телеологічне усунення етичного?

Віра саме і є тим парадоксом, що індивід як такий є вищий від загального, не підкорений йому, а стоїть над ним. Індивід є в абсолютному відношенні до Абсолютного… Віра саме і є тим парадоксом, що одиничний індивід перебуває вище, ніж всезагальне, хоча при цьому слід зазначити, що рух повторюється, і, побувавши у всезагальному, одиничний індивід тепер перебуває окремо і стоїть вище від всезагального. І якщо це не віра, то Авраам загинув, отже, віри ніколи не було в цьому світі, саме тому, що вона завжди там була.

Давайте тепер трохи детальніше розглянемо потребу і страх в парадоксі віри. Трагічний герой зрікається себе самого, аби виразити всезагальне; лицар же віри зрікається всезагального, аби стати одиничним індивідом,…той, хто думає ніби бути одиничним дуже приємно, може бути цілком переконаний: ніяким лицарем віри він не є, бо вільні птахи і мандрівні генії ніяк не є людьми віри. Навпаки, така людина знає, наскільки чудово належати всезагальному.

Трагічний герой швидко завершує свою місію… Навпаки, лицар віри залишається без сну, бо його постійно випробовують, і кожної миті в нього залишається можливість розкаяння та повернення до всезагального… Лицар віри наданий сам собі в самотності, він відчуває біль від того, що не може стати зрозумілим для інших, проте він не відчуває ніякого марнославного бажання вказувати шлях цим іншим. Біль і є його впевненістю, він не знає марнославних пристрастей, для цього його душа надто серйозна… Істинний лицар віри – це свідок, і ніколи – вчитель, - в цьому полягає глибока людяність, яка означає набагато більше, аніж те нице співчуття до людських радостей і печалей, яке заслужило таку повагу під назвою співчуття і яке насправді є не чим іншим, ніж марнославством. Той, хто прагне бути тільки свідком, визнає тим самим, що жодна людина, навіть найнезначніша, не потребує співчуття іншої людини і не повинна бути принижена цим співчуттям, аби інший міг на цьому возвиситися… Отже, або існує абсолютний обов’язок перед Богом, і якщо такий справді є, він і представляє вищевказаний парадокс, згідно якого одиничний індивід в якості одиничного стоїть вище всезагального і одиничний індивід стоїть в абсолютному відношенні до всезагального, або ж віри ніколи не було.

ЗАКЛЮЧНА НЕНАУКОВА ПІСЛЯМОВА ДО «ФІЛОСОФСЬКИХ КРИХТ»

… Та обставина, що висновок відсутній, повинна розглядатися... як категоріальне визначення щодо релігійного існування,... відсутність висновку є найпершим визначенням внутрішнього, оскільки висновок – це завжди дещо зовнішнє, а повідомлення такого висновку залишається зовнішнім відношенням між обізнаним та необізнаним.

… З етичної та релігійної точки зору, героєм стаєш не тому, що ти такий відчайдух, котрий звик ставитися до життя вкрай легко, але тому, що ти здатний ставитися до життя вкрай важко, - і мабуть, зауважте собі, що ця важкість проявляється...у формі постійної наполегливості в глибині внутрішнього.

Гріх є вирішальним для всієї сфери екзистенції, рівно ж як і для релігійної сфери у вузькому сенсі слова… “Страх і трепіт” означають стан телеологічно завислої людини, коли вона відчуває себе такою, що перебуває у відчайдушному звільненні від здійснення етичних вимог. Коли істиною є суб’єктивність, внутрішня напруженість переживання гріха, що проявляється для екзистуючого індивіда як страх, означає разом з тим найбільш можливу... відстань від істини.

Істинно релігійний індивід завжди вкрай милосердний до інших, він завжди проявляє чудеса винахідливості видумуючи для них виправдання; тільки у стосунку до себе самого він холодний і суворий як Великий інквізитор. З іншими ж він подібний до доброго старця, який поблажливо дивиться на юнака; тільки щодо себе він суворий та невблаганний.

… Отже, суб’єктивність, внутрішнє і є істиною… Коли вічна істина вступає у відношення з екзистуючим індивідом, вона стає парадоксом.

… Люди зовсім забули, що це означає – екзистувати, а також забули, що таке глибина внутрішнього… Я невпинно продовжую повторювати, що пізнаючий дух – це дух екзистуючий, і всяка людина є таким духом, екзистуючим для самої себе… Суб’єкт є екзистуючим, а екзистувати – означає перебувати у становленні, а тому істина як тотожність мислення і буття є всього лише химера абстракції.

МИТТЄВОСТІ

Слово Боже гласить: “Спочатку – Царство Небесне”, а тлумачення його... таке: спочатку – все інше, а під кінець – Царство Небесне; спочатку поспіхом вхопимо земного, а потім, під кінець, прийде і для нас час проповідей про те, як треба прагнути Царства Небесного... А спершу слід потурбуватись про земне: про те, що приємне владі, чи більшості, ...спочатку земне, спочатку гроші, а насамкінець чесноти.

Себе, себе слухай, бо ж саме тим і небезпечне існування у цьому світі, який даний тобі народженням, що голос, який кличе тебе стати на шлях істинний, звучить зовсім тихо, в той час як тисячі голосів навколо тебе і в тобі самому оглушливо кричать, іноді зовсім протилежне; саме в цьому небезпека, що голос цей звучить тихо, тому що хоче перевірити: чи зрозумілий тобі ледь чутний його шепіт… Нема нічого легшого, аніж заглушити голос вічності, який говорить, що страждання за правду – це єдине, про що можна згадувати вічно… З усіх людських занять найлегше для людини – вічно обманювати саму себе.

Ознайомившись з даними фрагментами творів С. К’єркеґора, спробуйте з’ясувати основні особливості його способу філософування, відчути психологічно загострений стиль його творів. Зверніть особливу увагу на те, навколо яких тем обертаються думки мислителя та з′ясуйте, чому С. К’єркеґора характеризують як попередника філософії екзистенціалізму. Приділіть належну увагу також і тому, як розуміє і тлумачить філософ людину, її життєвий шлях, стадії екзистенціального становлення людини. Спробуйте прояснити для себе і питання про те, чому С. К’єркеґор вважає відношення людини до Бога єдино можливою підставою для пояснення її сутності. Підтверджуйте свої відповіді посиланнями на уривки. Знайдіть паралельні моменти між основними характеристиками стадій у данського мислителя та особливостями розуміння сучасною філософією становища людини у світі.