Йоган-готфрід гердер

(1744 – 1803)

Біографічна довідка

Гердер Йоганн-Готфрід – центральна постать німецького Просвітництва. Він відіграв велику роль у становленні національної самосвідомості свого народу, з багатьма просвітниками він був пов’язаний, на багатьох, у тому числі на Гете, так чи інакше вплинув. Вплив його відчувався і надалі – аж до Гегеля і Фейєрбаха.

Як мислитель він формувався під впливом Лейбніца та «докритичного» Канта, якого слухав у Кенігсбергському університеті. Гердер 1760-х років наближався до матеріалізму, а у роботі «Дослідження про походження мови» (1772 р.) висловив ідею про єдність мови і мислення, яка випливає з їх природного походження.

У першій половині 70-х років, коли Гердер був проповідником, у його творчості пожвавилися релігійні мотиви, але у той же час він брав участь в антифеодально-республіканському русі «Буря і натиск» та досліджував естетичні проблеми, які завжди цікавили його й надалі.

У 1776 році він оселився у Веймарі, де очолив протестантську церкву герцогства. Тут він увійшов до кола друзів Гете. Дедалі більше він схилявся до спінозизму у його пантеїстичному трактуванні, а після виходу у світ книги Якобі з нападками на Лессінґову апологію Спінози відповів викладом своєї філософської позиції, яка виходила з поглядів Лессінґа. Це була робота «Бог. Кілька діалогів» (“Gott. Einige Gespräche”, 1787), у якій міркування про сумісність спінозизму з християнством поєднувалися з розкриттям матеріалістичної суті вчення Спінози. Гердер заперечує акт божественного творіння, приймає вчення про матеріальну субстанцію і доповнює його запозиченим в Лейбніца принципом органічної діяльності і розвитку природи (втім, визнається й існування «світової душі»).

В «Ідеях до філософії історії людства» (1784 – 1791) Гердер проводив думку, що історія суспільства – це продовження природнього розвитку природи, у якому різні народи складають єдиний ланцюг сходження до принципів гуманності. Він підкреслив значення культури у національному розвитку. Цікаво, що важливе місце у всесвітній історії Гердер відводив і слов’янству.

Фрагменти ТВОРІВ

БОГ. П’ЯТА БЕСІДА

Філолай: Найпрекрасніша істина полягає у тому, що в природі не існує такого поняття, як ніщо; його ніколи не було і ніколи не буде, адже воно немислимо…

У вислові «створити дещо з нічого» так само мало сенсу, як мало ми можемо уявити собі, що насправді означає «щось знищити», «дещо перетворити у ніщо».

Як огидні мені тепер всі ці ілюзорні вирази, пусті примари схоластичної фантазії! Якщо деякі метафізики просто знищують все мислиме, світ і самого Бога, і вважають найчистішим об’єктом свого розуму потворне ніщо, то вони, звісно, знаходять, що при усьому розумі, виходячи з цього ніщо, неможна продемонструвати нічого, ані бога, ані світу…

Але я знаю, що, на мій погляд, не може бути більш високого і більш блаженного буття, ніж те, завдяки чому все існує, насолоджується і живе. Нічого не доводиться йому нести на собі з зусиллям, якщо буття кожної речі спирається на внутрішню необхідність, на обумовлюючій саму себе вищій мудрості і добрі; все несе саме себе, подібно до того як куля спирається на свій центр ваги, адже все буття укорінене у своєму власному вічному бутті у своїй силі, добрі і мудрості.

Ми говоримо про просте поняття, дійсність, буття, до якого причетна поряд з вищою істотою і нижча. Ніщо не може зникнути, ніщо не може бути знищене, адже в іншому випадку мусив би знищити самого себе Бог. І оскільки все, що може бути і що існує, перебуває у нескінченному бутті, яким безмежним стає світ! Нескінченним у часі і просторі і постійним у самому собі.

Теофрон: Але, друзі мої, яким би не було простим поняття буття, проте за своїм станом одне буття дуже відрізняється від іншого. Чим, на ваш погляд, Філолає, відрізняються різні ступені буття?

Філолай: А ні чим іншим, як силами. У самому Бозі ми не знаходили більш високого поняття, що розкриває дійсність, ніж міць; всі його сили зводилися до одного. Вища міць не могла бути ані чим іншим, ніж вищою мудрістю і добром, вічно живим, вічно діючим.

Теофрон: Вище або радше все (або Бог не є вищим на шкалі собі подібних), як воно могло відкритися у дії інакше, ніж в усьому? Він сам є це все всього. В ньому ніщо не могло дрімати, те, що виражав він, було ним самим, неділимим, мудрістю, добром, всемогутністю. Божий світ, отже, є найкращий; не тому, що Він обрав його з гірших, а тому, що без нього не було б ані хорошого, ані поганого, і відповідно до внутрішньої необхідності свого буття він не міг виробити нічого поганого. Отже, є все, що могло бути; всі сили – вираження Його сили, всевідання, всеблагості, всеосяжної краси. Він творить у найдрібнішому і найвеличнішому, у всякому пункті простору і часу, тобто у будь-якій дійсності Всесвіту. Адже простір і час є лише фантомами нашої уяви, масштаби обмеженого розсудку, який мусить зробити для себе пізнаваними речі у їхній послідовності та рядопокладеності; для Бога немає ані простору, ані часу, лише все у вічному взаємозв’язку. Він перед усім існує, і все існує у Ньому, світ є вираженням, зображенням дійсності його вічно живих та діяльних сил.

Опрацьовуючи дані фрагменти творів відомих представників європейського Просвітництва, слід звернути увагу перш за все на ті положення, які репрезентують найбільш сукттєві риси даного інтелектуального руху та історичної епохи. Тому прослідкуйте, на основі яких тверджень та аргументів представлені тут мислителі пікреслюють значення розуму для людини і суспільства, які риси та переваги розуму роглядають та підкреслюють. Відзначте також роль освіти та поширення знань в історичному поступі людства. Особливо уважно опрацюйте положення, що стосуються розуміння людини; ретельно продумайте твердження про принципову рівність усіх людей, засади так званої теорії природного права (всі люди від природи мають однакові права), про значення суспільства та соціальних зв′язків та відношень для людини, її долі та життєдіяльності. До важливих засадничих положень Просвітництва належать також і судження щодо природи та соціальних функцій релігії, моралі та їх співвідношення. Зафіксуйте неоднозначні твердження просвітників про релігію, підстави для її критики, але також і для визнання її позитивного впливу на суспільство.