Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Назвіть основне джерело будь-якого знання за вченням Дж.Локка, Дж.Берклі та Д.Юма.

2. Чи згідні ви з тезою Дж.Локка, що людський розум є чистою дошкою?

3. За яким принципом Дж.Локк поділяє якості речей на первинні та вторинні?

4. Як Дж.Локк трактує співвідношення між якістю предмета, його відчуттям та його ідеєю?

5. В існуванні якої реальності не сумнівається Дж.Берклі, взявши її за вихідний пункт своєї філософії?

6. Чому Дж.Берклі приходить до висновку, що матерії не існує?

7. Чому Дж.Берклі заперечує існування первинних та вторинних якостей речей?

8. Чому Д.Юм заперечує причино-наслідковий зв'язок між чуттєвими відчуттями та ідеями розуму?

9. Як Д.Юм вирішує проблему співпадіння між відчуттями і об'єктом відображення?

10. Поясніть, чому філософську позицію Д.Юма називають агностицизмом?

Література до опрацювання розділу

1. Беркли Дж. Трактат о принципах человеческого знания// Беркли Дж. Сочинения. - М.: Наука, 1978. - с.152-247.

2. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Сочинения в 3-х т. Т.1. - М., 1985.

3. Дж.Локк Опыт о человеческом разуме // Избранные философские произведения в двух томах. Т. I. - М., 1960. - 235 с.

4. Д.Юм Исследование о человеческом разумении . / Перевод С.И. Церетели. - М.: Прогресс, 1995. - 235 с.

5. Юм Д. Трактат о человеческой природе. // Юм Д. Сочинения в 2-х томах. Т.1. - М., 1966.

6. Английские материалисты XVIII в.: В 3 т. - М., 1967-1968.

7. Антология мировой философии: В 4 т. - Т. 2. - М., 1970.

8. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII-XVIII ст. - К., 2000.

9. Кузнецов В.Н. Европейская философия XVIII века: Учеб. пособие. - М., 2006.

10. Рассел Б. Історія західної філософії. - К., 1995.

11. Татаркевич Вл. Історія філософії. - Т.2. - Львів: Свічадо, 1999.

Готфрід вільгельм лейбніц

(1646-1716)

Біографічна довідка

Народився в м. Лейпцігу в Німеччині. Філософ, математик, фізик, винахідник, юрист, історик, теолог, мовознавець. Вчився у Лейпцігському і Йєнському університетах. Перебував на державній службі у герцогів м. Гановера, де був таємним радником юстиції. Основні його філософські твори: „Міркування про метафізику”, „Нова система природи...”, „Нові досліди про людське розуміння автора системи наперед встановленої гармонії”, „Монадологія”, „Теодицея” та ін. Він творчо опрацював спадщину Платона, Арістотеля, Августина Блаженного, Декарта, Гоббса, Бейля тощо. Лейбніц намагався синтезувати все раціональне у попередній філософії з найновішим науковим знанням на засадах запропонованої ним методології, головними вимогами якої були універсальність і коректність філософських міркувань. Онтологічна концепція Лейбніца (монадологія) є однією з перших в європейській культурі концептуальних моделей складної системи, що розвивається. Лейбніцу вдалося розробити і збагатити категоріальний апарат для вираження складних комплексних відношень між підсистемами, якіперебувають у відношеннях когерентної і взаємно стимулюючої трансформації між собою і цілим. Деякі його ідеї стали прикладом значного прогностичного потенціалу філософії. Його філософія була дуже поширеною в Німеччині. Популярності Г.Лейбніца сприяла діяльність його учня Х.Вольфа (1679-1754). Багато положень Лейбніца були сприйняті німецькою трансцендентально-критичною філософією і персоналізмом, а також мали суттєвий вплив на формування парадигми сучасної філософії постмодернізму.

Фрагменти ТВОРІВ

Міркування про метафізику

№1. Онтологія

...Можна сказати, що як би Бог не сотворив світ, останній завжди був би закономірним і відповідав певному загальному порядку. Але Бог обрав найбільш досконалий світ, тобто такий, який в один і той же час є простіший, ніж інші за задумом і найбагатший від усіх явищ, подібно до такої геометричної лінії, яка разом із простотою побудови відзначається неабиякими важливими властивостями і великою протяжністю.

№2. Гносеологія

„Щоби краще зрозуміти природу речей, треба розглянути питання різноманітності нашого пізнання. Якщо я можу вирізнити одну річ серед інших, не будучи в змозі сказати, в чому полягають її відмінні властивості чи особливість, тоді пізнання буває смутним (confuse). Так, іноді ми ясно (clairement), тобто аніскільки не сумніваючись, судимо, хороші чи погані такі-то поетичний твір чи картина, тільки тому, що в них є щось таке, чого ми не знаємо, але воно або подобається нам, або неприємне. Якщо ж я можу пояснити ознаки, які я спостерігаю, пізнання називається виразним (dictincte). Таким є, наприклад знання пробірника, який відрізняє справжнє золото від підробленого за допомогою відомих проб чи ознак, що утворюють визначення золота. Але виразне пізнання має ступені... Коли ж усе, що входить у визначення чи виразне знання, пізнане виразно, аж до первинних понять, то таке знання я називаю адекватним. А коли мій розум відразу і виразно розуміє всі первинні складові частини якогось поняття, то він має пізнання інтуїтивне (intuitive), що буває надзвичайно рідко, оскільки більшість людських знань буває смутним або приблизним (suppositive). Слід також відрізняти номінальні і реальні визначення. Я називаю визначення номінальним (nominale), коли ще можна сумніватися, чи можливе визначуване поняття; так, наприклад, коли я говорю, що безконечний гвинт є тілесною лінією, частини якої конгруентні, чи можуть заступати одна на місце іншої, то той, хто не знає з інших джерел, що таке безконечний гвинт, може сумніватися, чи можлива така лінія... Коли ж аналіз речі продовжується в ньому (визначенні) аж до первинних понять, не припускаючи нічого, що потребувало би доведення апріорі своєї можливості, тоді визначення буває досконалим чи сутнісним (essentielee).

...Лише тоді, коли наше пізнання буває ясним (при невиразних поняттях) чи інтуїтивним (при виразних), саме тоді ми спостерігаємо повну ідею.

Щоби добре розуміти, що таке ідея, слід попередити одну двозначність. Справа в тому, що багато хто приймає ідею за форму... наших думок і в цьому сенсі в нашому дусі ідея буває лише постільки, оскільки ми про неї думаємо... Інші ж, видно, вважають ідею безпосереднім предметом думки чи певною постійною і наявною формою, яка зберігається і тоді, коли ми про неї не думаємо. І дійсно, душа наша завжди має в собі властивість уявляти собі будь-яку натуру чи форму, коли з’являється привід думати про неї. На мій погляд, це є властивістю нашої душі, оскільки вона виражає якусь натуру, форму чи сутність, і є власне ідеєю речі, що міститься в нас, і до того ж завжди, думаємо ми про неї чи ні. Адже душа наша виражає Бога і універум, рівно як і всі сутності і всяке існування. Це повною мірою відповідає моїм принципам, адже ніщо не входить природним шляхом в наш дух ззовні, і лише за дурною звичкою ми думаємо, ніби душа наша приймає в себе щось подібне до образів, які повідомляють її про предмети, наче вона мала би двері і вікна. Всі ці форми ми маємо в своєму духові, і при тому в будь-який час, адже дух наш завжди виражає всі свої майбутні думки і вже мислить смутно про те, про що він колись буде думати виразно. І ми нічого не можемо пізнати, про що ми не мали би в духові нашому ідею, яка є ніби матерією, з якою утворюється наша думка. Платон чудово відзначив це, як видно з його вчення про пригадування...

№3. Методологія науки

Про примноження наук

Адже якщо дослідження природи спрямовується перш за все на визнання слави Творця у вражаючій красі речей і в достойних свого винахідника машинах, а згодом на збереження здоров’я і примноження зручностей людського життя, то слід визнати, що не пізнається ця гармонія речей і не розкриваються причини потаємних дій природи, поки є лише безладний хаос розрізнених фактів; і не являють великої цінності праці в медицині і механічних мистецтвах, якщо ми ганяємось лише за чимось несуттєвим і безплідним чи завжди опиняємось у порочному колі, нагромаджуючи досліди лише для того, щоб довести або саме по собі істинне, або доведене апріорі з певних засад, або раніше достатньо доведене.

Проте якщо погано впорядковане емпіричне дослідження завдає шкоди чи, в будь-якому разі, є малокорисним, ясно, що набагато більш шкідливим є зловживання заняттями фізикою і математикою загалом, коли люди, нехтуючи метафізикою і наукою про мораль і паскудячи їх через те, що вони погано з’ясували задуми уславлених мужів, які засуджують таке зловживання, з якимось сліпим завзяттям все пояснюють за допомогою механізму (per machinum) і, нехтуючи конечними причинами і формами, як видно, відволікають інших від визнання і вшанування божественного провидіння, а самого Бога чи скасовують в нашому світі, чи, позбавивши його розуму (intellectus) і волі, перетворюють на якусь загальну несвідому природну силу, чи світову душу. Тому той, хто, віддавшись виключно дослідженням природи і математичним дослідженням, повністю ігнорує питання історії і давнини, а також питання метафізичні, піддається великій небезпеці засвоєння хибних уявлень про релігію.

... Воістину все в тілах відбувається механічно, але самі принципи науки механіки і всієї фізики не є механічними чи математичними, але метафізичними...

№4. Детермінізм, раціоналізм, телеологія

Про напередвизначеність

Що з цієї причини відбувається все у відповідності з усталеною визначеністю, так само достовірно, як і те, що три помножене на три – дев’ять. Адже визначеність полягає в тому, що все пов’язане з чимось іншим, як у ланцюгу. І тому (все) буде відбуватись так само невідворотно, як це було спочатку віків, і як безпомилково відбувається і тепер, якщо відбувається.

Давні поети, Гомер та інші, назвали це золотим ланцюгом, підвішеним під небесами велінням Юпітера, який неможливо розірвати, скільки би на нього не навішували. Цей ланцюг складається з послідовного ряду причин і дій. Кожна причина має свою визначену дію, яку вона викликала би, якби була одинокою; однак якщо причина не одна-єдина, то із взаємодії багатьох причин неухильно слідує певна дія чи результат (auswurff), відповідні силі кожної з причин, і це вірно і в тому випадку, коли взаємодіють не тільки дві, але й 10, і 1000, і навіть нескінчена кількість речей, що насправді і відбувається в світі.

„Звідси, таким чином, можна зробити висновок, що у величезному нашому світі все відбувається математично, тобто безпомилково, отже якщо би хтось зміг достатньою мірою проникнути в більш глибокі складові частини речей і до того ж був наділений достатньою пам’яттю і розумінням для того, щоб врахувати всі обставини і не залишати нічого без уваги, то він був би пророком і бачив майбутнє у сучасному як у дзеркалі.

Адже так само, як ми можемо стверджувати, що квіти, також, власне, і тварини, сформовані вже в сім’ї, хоч вони, правда, можуть перетерпіти і певні зміни завдяки різним обставинам, так само ми можемо сказати, що майбутній світ вже заданий у світі сучасному і повністю преформований...

Відзначимо також, що обмежений розсудок (verstand) не в змозі передбачити майбутні події виходячи з існуючих обставин, тому що світ складається з безлічі речей, які взаємодіють, і немає такої речі, якою би малою, віддаленою вона не була, щоб, згідно своєї міри, вона не вносила свого внеску у всезагальну взаємодію. Адже такі малі речі часто викликають великі і сильні зміни. Наприклад, я вважаю справедливим стверджувати, що мушка могла би викликати зрушення в цілій державі, якщо б вона літала перед самим носом короля, який в цей момент приймав би важливі рішення; або може статися так, що розсудок його в той момент уподібнюється вазі у пошуках однакових підстав як для одного, так і для другого рішення. І можливо, він вже близький до прийняття рішення, до якого схиляється з більшою підставою; мушка ж може перешкодити йому саме в той момент, коли він збирається (остаточно) з’ясувати можливість іншого рішення і через мушку не може вигадати нічого до пуття...

Можна було б задати питання, яким чином вийшло так, що вся природа в усі часи сприймається нами такою, якою ми її застаємо, в той час як краще було б, можливо, якщо би вона була такою, якою ми хотіли би її бачити, відповідно до наших уявлень. Відповідь на це питання наступна: безсумнівно, те, що вся природа має таку спрямованість свого руху, а не іншу, також має певну причину. І оскільки ми завжди задоволені, коли дізнаємося про причину, через яку речі повинні існувати, так само ми завжди повинні прагнути вгамувати нашу душу в її допитливості усвідомленням наявності безпомилково діючих причин, якщо навіть ми в даний момент не в змозі розпізнати їх в усіх подробицях.

Але оскільки все в природі має свою причину і через це все впорядковане і повинно бути так, а не інакше, то (очевидно, що) розуміння і дії у відповідності з ним слід вважати кращим, ніж протилежне. Адже природа все впорядковує, і тому той, хто краще знає цей порядок, легко може добитися впорядкованого погляду на речі чи ясного поняття про них, тобто істинного задоволення, бо не може бути більшого задоволення, ніж в дійсності знати і бачити, як все добре влаштовано, і навіть краще, ніж можна було би побажати.

Великі відкриття (вчених) не тільки уславлюють великих господарів, але вони також примножують засоби харчування для (їх) підданих, допомагають створити більше зручностей для людей, їх життя і здоров’я. І все ж таки найважливішим є те, що ці великі відкриття проливають таке яскраве світло на творіння природи, що ті, яким цього світла бракує, вимушені вічно блукати у темряві, в той час як ті, хто просвітлені, підносяться все вище і з цієї ніби зоряної висоти бачать все, що розташоване внизу.

№1-3. Онтологія. Гносеологія. Методологія науки

Нова система природи і спілкування між субстанція ми, а також про зв'язок, що існує між душею і тілом

Спочатку, звільнившись від ярма Арістотеля, я звернувся до порожнього простору і атомів.., але відмовився від цього після багатьох міркувань про неможливість знайти принцип істинної єдності в одній лише матерії.., бо тут все є тільки зібранням чи скупченням частин без кінця. Адже множина може набути своєї реальності лише з дійсних одиниць, що мають інше походження і є чимось зовсім іншим, ніж точки, відносно яких безсумнівним є те, що безперервне не може складатися з них; щоб знайти ці реальні одиниці, я вимушений був звернутися до атома формального. Адже будь що матеріальне не може бути водночас і матеріальним, і зовсім неподільним, іншими словами, мати істинну єдність. Таким чином, довелося знову звернутися до субстанціальних форм і, так би мовити, відновити їх репутацію...Отже я зрозумів, що природа цих форм полягає в силі; а звідси випливає щось аналогічне свідомості і прагненню і тому їх слід розуміти подібно до того, як ми уявляємо собі душі... Арістотель називав їх першими ентелехіями. Я...називаю їх первинними силами (forces primitives), які містять в собі не тільки акт чи здійснення можливості, але й первинну діяльність.

Я бачив, що ці форми і душі повинні були бути неподільними, так само як наш дух...Я був вимушений визнати, що конститутивні форми субстанцій повинні бути створені на початку світу і лишаються назавжди.

...Я думав, проте, що не можна байдуже змішувати з іншими формами і душами духи і розумні душі, адже останні є вищого порядку і незрівнянно більш досконалі, ніж ті форми, занурені в матерію...Тому духами Бог управляє подібно до того, як державник управляє своїми підданими або як батько турбується про дітей, між тим як іншими субстанціями він розпоряджається так само, як механік своїми машинами.

„Але лишалося ще найважливіше питання: що робиться з цими душами чи формами після смерті тварини чи при руйнуванні індивідуума, організованої субстанції?.. Було би нерозумним, щоб душі лишалися без будь-якої користі в хаосі неподільної матерії. Це примусило мене думати, що є лише один розумний вихід, а саме що зберігається не тільки душа, але також і тварина, і її органічна машина, хоча руйнування її великих частин приводить її до такого незначного розміру, що вона не піддається нашим відчуттям, так само як це було до її народження. Також справжній час смерті ніхто точно вказати не може; смерть довгий час можна приймати за просте припинення помітних рухів, і в основі вона ніколи не буває чимось іншим у простих тварин; свідченням тому слугує пробудження мух, втоплених і згодом присипаних порошком крейди, і багато інших прикладів... Природно тому, що тварина, як вона була завжди живою і організованою..., такою і лишиться назавжди. І оскільки немає ані першого народження, ані цілком нового походження, то звідси випливає, що не буде також ані цілковитого знищення, ані смерті в строго метафізичному сенсі і що, таким чином, замість переселення душі існує тільки перетворення тієї ж самої тварини відповідно до того, що її органи перебувають в іншому стані і розвинуті більше чи менше.

Проте розумні душі слідують законам значно вищим; вони звільнені від всього того, що могло би позбавити їх властивості бути громадянами товариства духів: Бог турбується про те, щоб жодні зміни речовини не могли привести до втрати моральних якостей їх особистості. І можна сказати, що все прагне досконалості, не тільки маючи на увазі універсум загалом, але й окремі створіння, призначені до такої міри блаженства, що весь універсум бере в цьому зацікавлену участь силою благодаті божої, яка надається кожному в такі

... Тільки наша система дозволила, нарешті, пізнати істинну і безмежну відстань між найменшими створіннями і механізмами (mechanisms) божественної мудрості і найбільш визначними шедеврами мистецтва духа обмеженого; ця різниця не є лише різницею в ступені, але різниця в самому роді. Слід же знати, що машини природи мають дійсно безконечну кількість органів, що вони так добре озброєні і такі недоступні для будь-яких випадковостей, що зруйнувати їх неможливо. Природна машина лишається машиною і в своїх найменших частинах, і, що є ще більш важливим, вона завжди лишається тією машиною, якою була, вона лише змінює свою форму шляхом різних згинань, які приймає, то розширюється, то звужується, то стягується і начебто концентрується, коли думають, що вона втрачена.

Далі, через посередництво душі, або форми, існує істинна єдність, яка відповідає тому, чому дають назву „я” в нас самих; це те, що не може мати місця ані в штучних машинах, ані в простій масі матерії, як би вона не була організована: на таку масу можна дивитися лише ніби на армію, або стадо, або ставок, повний риби, або ніби на годинник, що складається з пружин і коліс. Проте якби не було дійсних субстанціальних одиниць, то в зібранні не було б нічого ані субстанціального, ані реального... Матеріальні атоми суперечать розуму, не кажучи вже про те, що і вони складаються з частин... Існують лише атоми-субстанції, тобто одиниці чи реальні єдності, абсолютно позбавлені частин, які є джерелами діяльності і перші абсолютні принципи складання речей і ніби останні елементи в аналізі речей субстанціальних. Їх можна було б назвати метафізичними точками: вони мають щось життєве і своєрідні уявлення; математичні ж точки – це їх точки зору для виразу універсуму... Лише точки метафізичні, або точки-субстанції (а їх створюють форми, чи душі), суть точки в строгому смислі, і до того ж реальні; і без них не було б нічого реального, оскільки без справжніх одиниць не може бути і множини.

...Бог спочатку сотворив душу, чи якусь іншу справжню єдність, таким чином, що в ній все повинно народжуватись з її власних джерел, цілком спонтанно, але при повній відповідності до речей... Через це будь-яка з таких субстанцій з точністю представляє весь універсум кожна по-своєму і з відомої точки зору, а уявлення, чи відображення зовнішніх речей, виникають в душі в даний момент силою її власних законів, ніби в особливому світі і ніби нічого, крім Бога та її, не існувало. Внаслідок всього цього між всіма такими субстанціями повинна існувати повна згода... Це взаємне співвідношення, наперед встановлене в кожній субстанції універсуму, і створює те, що ми називаємо їх спілкуванням; єдино в цьому і полягає зв’язок між душею і тілом. Сказане дозволяє також зрозуміти, яким чином душа має місце перебування в тілі, будучи безпосередньо в ньому; і ця присутність не може бути більшою, оскільки душа перебуває в тілі, як єдність в ряді одиниць, що складають множину...

Таким чином, коли побачать можливість прийняти таку гіпотезу згоди, побачать також, що ця гіпотеза найбільш розумна і що вона дає дивовижну ідею про гармонію всесвіту і досконалість діянь Божих.

В ній міститься та велика перевага, що замість того, щоб говорити, ніби ми вільні лише на вигляд і настільки, наскільки цього достатньо для практики (як це думало багато дуже розумних людей), слід сказати радше, що ми лише на вигляд діємо примусово, а за всією строгістю метафізичних виразів перебуваємо в найповнішій незалежності від явища всіх інших створінь. Це проливає також дивовижне світло на безсмертя нашої душі і завжди однакове зберігання нашого індивідуума, власна природа якого дає йому повний порядок і робить недоступним для будь-яких зовнішніх впливів, хоч би на перший погляд і здавалось навпаки. Ніколи інша система не ставила нас з більшою очевидністю на таке високе місце. Оскільки, відповідно до неї, будь-який дух є ніби свого роду світом, незалежним від усякого іншого створіння, таким, що обіймає безконечне, виражає універсум, то він має таку ж тривалість, існування і незалежність, як і сам універсум створених речей.

№5. Наперед встановлена гармонія

Роздуми про життєві начала і про пластичні натури

...Декарт прийшов би неодмінно до моєї системи наперед встановленої гармонії... Згідно з моєю системою, душі, чи життєві начала, нічого не змінюють в природному русі тіл і навіть не дають Богу приводу (occasion) це робити. Душі слідують своїм законам, які полягають у певному розвитку сприйняттів у відповідності з їх благом чи злом, а тіла також слідують своїм законам, які полягають у правилах руху і, проте, ці два роди істот, суттєво різні, зустрічаються і погоджуються між собою, як два годинники, можливо, зовсім різні за механізмом, але поставлені у повну відповідність. І це я називаю наперед встановленою гармонією (L’Harmonie preetablie), яка несумісна з будь-яким поняттям про чудо щодо дій цілком природних і примушує речі у зрозумілий спосіб йти встановленим порядком...

Ця система наперед встановленої гармонії дає новий, до цього часу ще невідомий доказ буття Божого, оскільки цілком ясно, що погодження стількох субстанцій, з яких жодна не має впливу на іншу, може відбуватися лише через одну загальну причину, від якої всі вони залежать, і що вона повинна мати безконечну силу і мудрість, щоб заздалегідь встановити всі ці угоди....Цей загальний принцип (наперед встановленої гармонії), хоч і виключає особливі перші двигуни, відмовляючи у цій якості душам та іншим створеним нематеріальним началам, тим вірніше і ясніше приводить нас до всезагального першого двигуна (premier moteur universel), від якого походять однаково і хід, і погодження сприйняттів

№1-2. Онтологія. Гносеологія

Монадологія

Монада... є не що інше, як проста субстанція, яка міститься у складних: проста, отже не має частин...

А де немає частин, там немає ані протяжності, ані фігури і неможлива подільність. Оці монади і суть істинні атоми природи, одним словом, елементи речей...

Можна сказати, що монади можуть з’явитися чи загинути одразу..., тобто вони можуть отримати початок лише шляхом творіння і загинути лише через знищення, в той час як те, що є складним, починається чи кінчається по частинах.

Немає також засобів пояснити, як може монада змінюватися в своєму внутрішньому єстві від якогось іншого створіння... Монади зовсім не мають вікон, через які щось могло би увійти туди чи звідти вийти.

...Кожна монада необхідно повинна бути відмінною від інших. Адже ніколи не буває в природі двох істот, які були би цілком одна як інша...

Природні зміни монад походять з внутрішнього принципу, оскільки зовнішня причина не може мати впливу всередині монади.

Але крім начала зміни необхідно повинне існувати розмаїття того, що змінюється, що створює, так би мовити, видову визначеність і різноманітність простих субстанцій.

Це розмаїття повинне обіймати множинність в єдиному і простому. Адже оскільки природна зміна здійснюється поступово, то дещо при цьому міняється, а щось лишається в тому ж стані; і, отже, в простій субстанції необхідно повинна існувати множинність станів і відношень, хоч частин вона не має.

Перехідний стан, який обіймає і представляє собою множину в єдиному чи в простій субстанції, є не що інше, як те, що називається сприйняттям (перцепцією), яку слід відрізняти від аперцепції, чи свідомості...

...Дія внутрішнього принципу, яка створює зміну чи переходить від одного сприйняття до іншого, може бути названа прагненням.

Ми в самих собі можемо спостерігати множинність у простій субстанції, якщо звернемо увагу на ту обставину, що найменша усвідомлена думка обіймає різноманітність в її предметі. Таким чином, всі, хто визнає душу як просту субстанцію, повинні визнавати і цю множинність у монаді.

...Саме в простій субстанції, а не в складній і не в машині слід шукати сприйняття. Нічого іншого і не можна знайти в простій субстанції, крім цього, тобто крім сприйняттів і їх змін”.

Всім простим субстанціям, чи створеним монадам, можна би дати назву ентелехій, адже вони мають в собі певну досконалість... і в них є самодостатність, яка робить їх джерелом власних внутрішніх дій і, так би мовити, безтілесними автоматами.

Якщо би хотіли назвати душею все, що має сприйняття і прагнення.., то можна було би всі прості субстанції, чи створені монади, назвати душами...

І оскільки будь-який теперішній стан простої субстанції, природно, є наслідком її попереднього стану, то теперішнє її містить майбутнє.

І оскільки, однак, отямившись від несвідомого стану, ми усвідомлюємо наші сприйняття, то останні необхідно повинні були існувати і безпосередньо перед тим, хоч би ми і зовсім не усвідомлювали їх, адже сприйняття може природним шляхом виникнути тільки від іншого сприйняття, як і рух природним шляхом може бути спричинений тільки рухом...

Люди, оскільки послідовність їх сприйняттів визначається тільки пам’яттю, діють як нерозумні тварини, уподібнюючись лікарям-емпірикам, що мають тільки практичні відомості, без теоретичних; і в трьох четвертих наших вчинків ми буваємо лише емпіриками...

Проте пізнання необхідних і вічних істин відрізняє нас від простих тварин і дає нам володіння розумом і науками, підносячи нас до пізнання нас самих в Богові. І ось це називається в нас розумною душею чи духом.

В такий же спосіб через пізнання необхідних істин...ми підносимося до рефлексивних актів, які дають нам думку про те, що називається „я”, і вбачаємо в собі існування того чи іншого, а мислячи про себе, ми мислимо також і про буття, про субстанцію, про просте і складне, про нематеріальне і про самого Бога, пізнаючи, що те, що в нас обмежене, в ньому безмежне. І саме ці рефлексивні акти надають нам головні предмети для наших міркувань.

Наші міркування засновані на двох великих принципах: принципі протиріччя... і на принципі достатньої підстави.

Є також два роди істин: істини розуму і істини факту. Істини розуму необхідні, і протилежне їм неможливе; істини факту випадкові, і протилежне їм можливе...

Так само і в математиків умоглядні теореми і практичні правила зведені методом аналізу до визначень, аксіом і постулатів.

І нарешті, є прості ідеї, визначення яких дати неможливо; є такі аксіоми і постулати, чи, одним словом, початкові принципи, які не можуть бути доведені, та й аніскільки цього не потребують. Це тотожні положення, протилежні яким містять в собі явне протиріччя”.

...Конечна причина речей повинна перебувати у необхідній субстанції, в якій розмаїття змін знаходиться на найвищому ступені як у джерелі; і це ми називаємо Богом.

А оскільки ця субстанція є достатньою підставою для всього цього розмаїття, яке при тому знаходиться у взаємному зв’язку, то існує лише один Бог, і цього Бога достатньо.

Звідси можна вивести, що ця вища субстанція, яка є єдиною, всезагальною і необхідною, оскільки немає нічого поза нею, що було би незалежним від неї, і оскільки вона є простим наслідком можливого буття, повинна бути позбавлена меж і містити в собі стільки реальності, скільки можливо...

Таким чином, один лише Бог є первинною Єдністю, чи початковою вихідною субстанцією. Всі монади, створені чи похідні, утворюють Його створіння і народжуються, так би мовити, із безперервних, від моменту до моменту, випромінювань (filgurations) Божества, обмежених здатністю тварі сприймати, бо останній властиво бути обмеженою.

В Богові міститься могутність, яка є джерелом всього, потім знання, яке містить в собі всю різноманітність ідей, і, нарешті, воля, яка спричиняє зміни чи створіння відповідно до начала досконалості. І це відповідає тому, що у створених монадах відповідає суб’єктові, чи підставі, здатності сприймати і здатності прагнути. Але в Богові ці атрибути безперечно безконечні або досконалі, а в монадах створених...- це лише наслідування тією мірою, якою монади містять досконалість.

№ 6. Системність. Діалектика

А оскільки в ідеях Бога є нескінченна множина можливих універсумів, з яких здійснитися може лише один, то необхідною є достатня підстава для вибору, яку визначає Бог...

Ця причина може полягати лише у відповідності чи в ступенях досконалості, яку містять в собі ці світи (Mundes), адже кожний можливий світ має право вимагати для себе існування в міру досконалості, яку він містить в собі.

В цьому і міститься причина існування найкращого: мудрість Божа пізнає його, благодать обирає і могутність здійснює...

І як одне й те ж місто, якщо дивитись на нього з різних боків, здається зовсім іншим і ніби перспективно помноженим, в такий саме спосіб завдяки безмежній множинності простих субстанцій існує ніби стільки ж різноманітних універсумів, які, проте, суть лише перспективи одного й того ж відповідно до різних точок зору кожної монади.

...Будь-яке тіло відчуває все, що відбувається в універсумі, отже той, хто бачить, міг би в кожному тілі прочитати те, що відбувається всюди, і навіть те, що відбувалося і ще відбудеться, помічаючи в теперішньому те, що віддалене в часі і відстані; все дихає взаємною згодою, як казав Гіппократ.

Будь-яку частину матерії можна уявити на зразок саду, повного рослин, і ставка, повного риби. Але кожна гілка рослини, кожен член тварини, в кожній краплині його соків є знову такий же сад чи такий же ставок...

Таким чином, у всесвіті немає нічого необробленого і безплідного: немає смерті, немає хаосу, немає безладного змішання, хіба що лише на вигляд, майже таке саме видається нам у ставку на певній відстані, з якої ми бачимо переплутаний рух риб і, так би мовити, кишіння їх, не розрізняючи при цьому самих риб.

№5. Наперед встановлена гармонія

Душа слідує своїм власним законам, тіло – також своїм, і вони перебувають у відповідності завдяки гармонії, наперед встановленій між усіма субстанціями, оскільки вони всі суть вирази одного й того є універсуму.

Душі діють відповідно до законів конечних причин, через прагнення, цілі і засоби. Тіла діють за законами причин діючих ..., чи рухів. І обидва царства – причин діючих і причин конечних – перебувають у гармонії між собою.

Як вище ми встановили досконалу гармонію між двома природними царствами: царством причин діючих і царством причин конечних, так і тут ми повинні відзначити ще іншу гармонію між фізичним царством природи і моральним царством благодаті, тобто між Богом як творцем машини універсуму, і Богом як Монархом божественної Держави Духів.

Силою цієї гармонії речі ведуться до благодаті природними шляхами, і наша земна куля, наприклад, повинна бути зруйнована і відновлена природними шляхами в ті моменти, коли цього потребує правління над духами для кари одних і нагороди інших...

Нарешті, під цим досконалим правлінням не можуть лишатися ані добрі діла без нагороди, ані лихі без покарання, і все повинно вести до блага добрих, тобто тих, хто в цій великій державі усім задоволений, хто довіряє провидінню, виконавши свій обов’язок, і хто любить і, як належить, наслідує Творця всякого блага, радіючи спогляданню його досконалості, відповідно до природи чистої любові, згідно з якою ми знаходимо задоволення у блаженстві тієї істоти, яку ми любимо. І це надихає людей мудрих і благих працювати над усім, що видається відповідним до божественної волі, припустимої чи попередньої, і все ж таки бути задоволеними тим, що насправді посилає Бог своєю таїною, наступною і остаточною волею, - і у визнанні, що якщо би ми могли достатньою мірою зрозуміти порядок універсуму, то ми знайшли би, що він перевищує всі побажання наймудріших і що не можна зробити його ще кращим, ніж він є...

Переписка з Кларком.

Я не кажу, що тілесний світ – це машина чи годинниковий механізм, що працює без втручання Бога; я достатньо підкреслюю, що творіння потребують безперервного його впливу. Моє твердження полягає в тому, що це годинниковий механізм, який працює, не потребуючи виправлення його Богом; в іншому випадку прийшлося б сказати, що Бог в чомусь змінив свої рішення. Бог все передбачив, про все заздалегідь подбав. В його ділах панує наперед встановлена гармонія і краса.

№2-3. Гносеологія. Методологія науки

Я вважаю, що весь універсум складається тільки з простих субстанцій, чи монад, і іх сполук. Ці прості субстанції - те, що в нас і в геніях іменується духом, а в тварин – душею. Всі вони наділені аперцепцією (яка є не чим іншим, як представленням множинності в одиниці) і аперцепцією (яка є не чим іншим, як прагненням однієї перцепції до іншої, і яка іменується пристрастю у тварин і волею там, де перцепція являє собою розсудок (іntendement).

Про універсальну науку або філософські обрахунки

Все, що ми достовірно знаємо, полягає у доведеннях чи в дослідах. І тим і іншим керує розум. Адже саме мистецтво постановки експерименту і користування дослідами базується на точних підставах, безперечно, тією мірою, в якій воно не залежить від випадку чи фортуни.

Навіть маючи всі поставлені досліди, які, безперечно, і за сприятливої фортуни потребують витрат, обладнання і часу, говорити про вдосконалення наук можна, лише наскільки вони обґрунтовані розумом.

Я вважаю, що ніколи не завершаться суперечки і не буде встановлений мир у боротьбі шкіл, поки від заплутаних міркувань, неясних слів і невизначених смислів ми не перейдемо до простих обчислень і визначених характерів.

Звідси, відомо, буде слідувати те, що будь-який паралогізм зробиться не чим іншим, як помилкою рахування, а софізм, виражений в цьому новому способі написання, буде не чим іншим, як солецизмом чи варваризмом, що легко спростовується, виходячи із самих законів цієї філософської граматики. Внаслідок цього, коли виникли би суперечки, потреба в дискусії між двома філософами була би не більшою, ніж між двома обчислювальниками. Адже достатньо було б їм взяти в руки пера, сісти за свої обчислювальні дошки і сказати один одному (ніби дружньо запрошуючи): давайте порахуємо!

Якщо ж хтось подумає, що я намагаюсь або сподіваюсь здійснити неможливе, тому слід знати, що за допомогою вказаного мистецтва можна отримати лише те, що (застосовуючи відповідні зусилля) могло би бути вилучене з даних безмежно сильним розумом...Ясно, що мистецтва винаходу поки що не стосується те, що є фактично істинним і залежить від фортуни або від випадку.

...Це мистецтво... є не чим іншим, як найвищим і найбільш економічним застосуванням людського розуму за допомогою символів і знаків.

Якщо би це всезагальне істинне аналітичне мистецтво коли-небудь досягло досконалості і було введене в обіг, люди, що його засвоїли і цьому навчені, настільки ж перевищували би решту, в усьому іншому рівних собі, наскільки знавець перевищує необізнаного, вчений – невігласа, чудовий геометр – школяра (tiro), блискучий алгебраїст – звичайного рахівника; адже в такий спосіб за умови належного застосування розуму, нарешті, можна отримати визначеним методом все з усього тією мірою, якою воно могло би бути отримане з даних розумом навіть найбільшого, і до того ж найвеличнішого, генія, з різницею лише у швидкості; значення генія полягає радше у впливі, ніж в характері мислення і винаході. Адже в більшості випадків, особливо коли йдеться про примноження знань, обдумування справи потребує часу. Проте у вчинках люди часто самі собі шкодять нетерплячістю, і, як зазвичай буває, ця поспішність викликана попередньою повільністю, що навіть увійшло в говірку: повільні завжди спішать. А ті, хто перебуває у бездіяльності, постійно відкладаючи задумане до останнього моменту, ніби бажаючи прийняти рішення у відповідності із задуманою справою, пізніше опиняються перед непередбаченою необхідністю розмірковувати.

І нарешті, якщо винахід телескопів і мікроскопів приніс стільки користі пізнанню природи, можна легко уявити, наскільки кориснішим повинен бути цей новий органон, яким, наскільки це у волі людській, буде озброєне самий людський розум.

№7. Дія принципу наперед встановленої гармонії стосовно органічного світу, людини і суспільства

Досвід теодицеї про благість Божу, свободу людини і початку зла

.Бог преформував речі так, що нові організми суть лише механічні наслідки попередньої органічної будови, подібно до того як метелики виникають з шовковичного хробака...Я додав би до цього, що саме преформація рослин і тварин більше, ніж щось інше, підтверджує мою систему наперед встановленої гармонії між душею і тілом, згідно з якою тіло за своєї початковою будовою пристосоване через зовнішні предмети виконувати все те, що воно робить велінням душі; подібно до того як сім’я за своєю початковою будовою природним чином виконує наміри Бога...

Коли я зробив нові відкриття про природу активної сили і про закони руху, то я показав, що вони не підлягають абсолютно геометричній необхідності, як думає, гадаю, Спіноза, а також не підлягають і повному свавіллю, як це стверджує п. Бейль і деякі сучасні філософи, але залежать від співвідношення, чи від того, що я називаю принципом найкращого; а в цьому явищі, так само як і в усіх інших, впізнають суттєві ознаки першої субстанції, створіння якої являють найвищу премудрість і породжують найдосконалішу гармонію. Я показав також, що саме ця гармонія спричиняє зв’язок як майбутнього з минулим, так і теперішнього з відсутнім. Перший вид зв’язку об’єднує часи, а інший – місця. Цей другий зв’язок виявляється в єднанні душі з тілом, і загалом у зв’язку істинних субстанцій між собою і з матеріальними явищами.

Можливо, по суті всі люди однаково злі і, отже, не мають можливості виявити свої добрі чи погані природні якості; проте вони злі не в одному і тому ж відношенні, тому що існує природна індивідуальна відмінність між душами, як про це свідчить наперед встановлена гармонія. Одні більше чи менше схильні до того чи іншого добра чи до того чи іншого зла чи навпаки, і все відповідно до своїх природних уподобань; але прийняття Богом загального плану всесвіту, обраного ним з найвищих причин і такого, що ставить людей у найрізноманітніші обставини, спричиняє те, що люди, які перебувають в обставинах, найбільш сприятливих для їх природних нахилів, легше робляться не такими лихими, більш доброзичливими, більш щасливими, але завжди внаслідок присутності внутрішньої благодаті, що додається Богом.

В наведених текстах знайдіть підтвердження плюралізму Г.Лейбніца в його онтологічних поглядах (№ 1). Дайте визначення поняття „монада” згідно з позицією мислителя (№ 1). Що Ви можете сказати про властивості монад (№ 1-2)? Наведіть приклади з текстів, які свідчили би про раціоналізм Лейбніца (№ 3,4). Як пов’язані в творах Лейбніца детермінізм і телеологія (№ 4)? Що Ви можете сказати про його метод, або новий органон (№ 3)? Які уривки з творів Лейбніца свідчать про діалектичний підхід (№ 1,6)? Як втілюється принцип системності в роздумах Лейбніца про природу, людину, суспільство (№ 6)? Що таке „наперед встановлена гармонія” Лейбніца (№ 6-7)? Покажіть, в чому він передбачив сучасні наукові погляди і певні ситуації в житті сучасної людини і суспільства (№ 3,6-7)? Чи можна сказати на прикладі вчення і діяльності Лейбніца, що філософія загалом має великі прогностичні можливості? Аргументуйте свою позицію фрагментами текстів філософа.