Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Спробуйте виважено та аргументовано визначити ставлення Ф.Бекона до попередньої історії пізнання та оцінки їм ролі філософії у пізнанні.

2. В чому вбачає філософ найперші завдання сучасної йому філософії?

3. Як оцінює Ф.Бекон діалектику та «першу філософію»? В чому вбачає він їх позитивне та негативне значення?

4. На чому, згідно філософу, має базуватись істинне пізнання? В який послідовності та до якої мети воно має рухатись?

5. Що таке істинна індукція, на думку Ф.Бекона, і чим вона має відрізнятись від традиційної, шкільної індукції?

6. Які інтелектуальні процедури мають супроводжувати здійснення істинної індукції? Які саме таблиці має складати дослідник?

7. Що філософ називає «ідолами», що заважають пізнанню? Чи погоджуєтесь ви із їх визначенням у Ф.Бекона? – Аргументуйте свою позицію.

8. Чи можна вважати, що Ф.Бекон закликає людину до панування на природою? Як би ви окреслили його позицію в цьому питанні?

9. Виділіть та опрацюйте ті місця тексту, в яких йдеться про віру філософа у переможний поступ науки та людської творчості.

Література до опрацювання розділу

1. Бэкон Ф. Сочинения. В 2-х томах. Сост., общая ред. и вступ. статья А.Л.Субботина / Ф.Бэкон. – Т.1. – М.: Мысль, 1971. – 580 с.; Т.2. – М.: Мысль, 1972. – 582 с. (АН СССР. Ин-т философии. Философ. наследие).

2. Гусєв В.І. Західна філософія Нового часу. XVII – XVIII ст. Підручник. – 2-ге вид., стереотипне / В.І.Гусєв. – К.: Либідь, 2000. – 368 с. – С. 15 – 32,

3. Рассел Б. Історія західної філософії. Пер. С англ.. Ю.Лісняка, П.Таращука / Б.Рассел. – К.: Основи, 1995. – 759 с. – С. 453 – 457.

Рене декарт

(1596-1650)

Біографічна довідка

Рене Декарт – видатний французький філософ і вчений. Народився в сім'ї дворянина, з дитинства мав слабке здоров'я. Вчився у привілейованому навчальному закладі – єзуїтському колегіумі Ла Флеш, де багато уваги приділялося логічним вправам і дискусіям: По закінченні колегіуму Декарт записався добровольцем у військо, що брало участь у 30-річній війні. Служба була необтяжливою, вона дала можливість Декарту здійснити подорож у Німеччину, мати багато вільного часу для наукових міркувань. Після звільнення з військової служби жив кілька років у Парижі, а потім (у 1628 році) переїхав до Голландії, де вів усамітнений спосіб життя. За 20 років життя у Голландії Декарт написав і видав свої основні філософські праці: «Правила для керівництва розуму», «Світ», «Міркування про метод», «Початки філософії», «Метафізичні роздуми».

У 1648 році Декарт на запрошення шведської королеви Христини переїхав до Стокгольму, де у 1650 році помер від пневмонії.

Декарта вважають фундатором раціоналізму у новоєвропейській філософії. Поряд із філософськими студіями він багато уваги приділяв математиці, фізиці та фізіології, де не без успіху застосовував свій метод раціонального розшуку.

Фрагменти творів

Правила для керівництва розуму

Правило І: Метою наукових занять повинно бути спрямування розуму таким чином, щоб він міг виносити тверді та істинні судження про всі ті речі, що йому зустрічаються.

...Оскільки всі науки є нічим іншим, як людською мудрістю, що завжди перебуває тією ж самою, на які різні предмети вона не була б спрямована, і оскільки вона переймає від них відмінностей не більше, ніж світло Сонця - від різноманітності речей, які воно освітлює, не слід встановлювати розумам будь-які межі, бо пізнання однієї істини не віддаляє нас від відкриття іншої, але, скоріше, цьому сприяє. І дійсно, мені здається дивним, що багато хто з людей дуже докладно досліджують властивості рослин, рух зірок, перетворення металів і предмети дисциплін, схожих на ці, але при всьому тому майже ніхто не думає про здоровий глузд або ось про цю всезагальну мудрість...

Правило II: Слід займатися лише тими предметами, про котрі наші розуми здатні досягти достовірного і безсумнівного знання.

Будь-яка наука є достовірним і очевидним пізнанням... Отже, цим положенням ми відкидаємо все ті знання, котрі є лише правдоподібними і вважаємо, що слід довіряти знанню лише досконало вивіреному, в якому неможливо мати сумнів.

...Слід відзначити, що ми доходимо до знання речей двома шляхами, а саме через досвід або через дедукцію. Додатково слід відзначити, що досвідні дані про речі часто бувають помилковими, дедукція же, або чисте виведення одного із іншого, хоча і може бути залишена поза увагою, якщо вона неочевидна, але ніколи не може бути неправильно здійснена розумом, навіть вкрай нерозсудливим... Дійсно, будь-яка омана (заблудження), в яку можуть впасти люди, ніколи не витікає з неправильного висновку, а лише з того, що вони покладаються на деякі малозрозумілі дані досвіду або виносять судження необачно або необґрунтовано.

Правило III: Відносно предметів, що обговорюються, слід розшукувати не те, що міркують про них інші або що припускаємо ми самі, але те, що ми можемо ясно і очевидно споглядати або достовірним чином вивести, бо знання іншим шляхом придбати неможливо.

...Розглянемо тут усі дії нашого розуму, через які ми можемо прийти до знання речей без будь-якого побоювання омани і припустимо лише дві, а саме інтуїцію і дедукцію.

...Ми відрізняємо тут інтуїцію розуму від достовірної дедукції тому, що в останній виявляється рух або деяка послідовність, чого немає у першій, і, далі, тому що для дедукції не вимагається наявної очевидності, як для інтуїції, бо вона, швидше, деяким чином запозичує свою достовірність у пам'яті. Внаслідок цього можна сказати, що саме ті положення, котрі безпосередньо виводяться з перших принципів, пізнаються в залежності від різного їх розгляду або через інтуїцію, або через дедукцію, самі ж перші принципи - лише через інтуїцію, і, навпаки, віддалені наслідки - лише через дедукцію.

Правило IV: Для відшукування істини речей необхідний метод.

...Значно краще ніколи не думати про пошуки істини будь-якої речі, аніж робити це без методу: адже цілком безперечно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду і неясних міркувань розсіюється природне світло і затьмарюються розуми... Під методом я розумію достовірні й легкі правила, суворо дотримуючись яких людина ніколи не прийме нічого хибного за істинне, і, не витрачаючи марно жодних зусиль розуму, але постійно крок за кроком примножуючи знання, прийде до істинного знання всього того, що вона буде здатна пізнати.

Правило V: Весь метод полягає у порядку і розташуванні тих речей, на які слід звернути погляд розуму, щоб знайти яку-небудь істину. Ми будемо суворо притримуватись його, якщо крок за кроком зведемо заплутані і темні положення до більш простих, а потім спробуємо, виходячи з розгляду найпростіших, піднятись тими ж самими сходинками до пізнання усіх інших.

Правило VI: Після того, як ми виявили кілька простих положень, корисно якщо ми виводимо з них дещо інше, оглянути їх у послідовному і ніде не припиненому русі думки, поміркувати над їх взаємними відношеннями і виразно уявити відразу ж настільки багато з них, наскільки це можливо: адже таким чином і наше знання стає значно більш достовірним і надзвичайно розширюються здібності нашого розуму.

...Якщо, наприклад, ми розглянемо яке-небудь протяжне тіло, яке до того ж має фігуру, ми визнаємо при цьому, що воно... є чимось єдиним і простим, бо в цьому сенсі воно не могло би бути названим складеним із тілесної природи, протяжності та фігури, тому що ці частини ніколи не існували окремо одна від одної. Але по відношенню до нашого розуму ми називаємо дане тіло чимось складеним із цих трьох природ, оскільки ми зрозуміли кожну з них окремо, перш ніж спромоглися судити, що ці три природи водночас виявляються в одному й тому ж предметі. Ось чому, говорячи тут про речі лише остільки, оскільки вони сприймаються розумом, ми називаємо простими лише ті, знання яких є настільки ясними і виразними, що вони не можуть бути поділені розумом на більшу кількість пізнаваних виразніше частин; такими є фігура, протяжність, рух і т. ін.; всі ж інші речі ми уявляємо собі деяким чином складеними із цих простих.

Таким чином, якщо ми маємо справу з фігурою, будемо вважати, що говоримо про предмет, що має протяжність; ... якщо з тілом, то ми будемо вважати, що говоримо про той самий предмет, як такий, що має довжину, ширину і глибину; якщо з поверхнею, то ми уявимо собі його, як такий, що має довжину і ширину, випускаючи, але не заперечуючи глибину; якщо - з лінією, то уявимо собі його, як такий, що має лише довжину; якщо - з крапкою, то уявимо собі його, випускаючи все інше, крім того, що він є сутнім.

...Дійсно, оскільки ми не очікуємо тут знання якого-небудь нового сутнього, а лише бажаємо привести пропорції, наскільки заплутаними вони не були б, до того, щоб невідоме було знайдено рівним чомусь вже відомому, то, безперечно, всі ті відмінності пропорцій, які існують і в інших предметах, можуть бути виявлені також і між двома або багатьма протяжностями.

...Щодо фігур, то вище вже було продемонстровано, як лише через них можуть бути утворені ідеї всіх речей...

Міркування про метод, щоб правильно спрямовувати свій розум і розшукувати істину в науках

...Недостатньо просто мати хороший розум, а головне - це добре його застосовувати. Найбільш велична душа здатна як до великих вад, так і до великих чеснот, і ті, хто йдуть дуже повільно, можуть, завжди прямуючи рівним шляхом, просунутись значно далі від тих, біжить і віддаляється від цього шляху.

З дитинства я був годований науками, і оскільки мене запевнили, що за їх допомогою можна придбати ясне і надійне знання всього корисного для життя, то в мене було надзвичайно велике бажання вивчити ці науки. Але як тільки я закінчив курс навчання, що звичайно завершується прийняттям до лав учених, я цілком змінив своє уявлення, бо настільки заплутався в сумнівах і заблудженнях, що здавалося б, своїми стараннями в навчанні досяг лише одного: все більше і більше переконувався у власному незнанні.

...Найбільша користь, яку я одержав, полягала в тому, що я навчився не особливо вірити в те, що мені було навіяно лише через приклади та звичаї...

Основні правила методу

... Як людина, що йде самотньо у темряві, я намагався йти так повільно і з такою ж обачливістю, що якщо й буду поволі просуватись вперед, то в крайньому разі зможу убезпечити себе від падіння. Я навіть не хотів відразу повністю відкидати жодної думки, що прокралася в мої переконання поза моїм розумом, до того часу, поки не присвячу достатньої уваги складанню плану започаткованої роботи і розшуку істинного методу для пізнання всього того, до чого здатний мій розум.

...І подібно до того, як ряснота законів дуже часто дає привід до виправдання вад і державою краще керувати, якщо законів небагато, так і замість великої кількості правил, що складають логіку, я прийшов до висновку, що було б досить чотирьох наступних, аби тільки я прийняв тверде рішення постійно дотримуватись їх без жодного відступу.

Перше - ніколи не приймати за істинне нічого, що б я не визнав саме таким з очевидністю, тобто ретельно запобігати поспіху та упередженості і включати в свої судження лише те, що уявляється моєму розуму настільки ясно і виразно, що жодним чином не зможе дати приводу для сумніву.

Друге - ділити кожну з розглянутих мною складностей, на стільки частин, скільки потрібно, щоб їх краще розв’язати.

Третє - розташовувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легко пізнаваних, і сходити мало-помалу, як сходинками, до пізнання найбільш складних, припускаючи існування порядку навіть серед тих, які в природному плині речей не передують одна одній.

І останнє - робити всюди переліки настільки повні і огляди настільки всеосяжні, щоб бути впевненим, що ніщо не пропущено.

Декілька правил моралі, вибраних із цього методу

По-перше, підкорятись законам і звичаям моєї країни, невідступно дотримуватись релігії, в котрій, милістю Божою, я був вихований з дитинства, і керуючись у всьому іншому найбільш поміркованими і вільними від крайнощів думками, спільно виробленими найбільш розсудливими людьми, серед яких мені належало жити.

Моїм другим правилом було залишатись настільки твердим і рішучим у своїх діях, наскільки це було в моїх силах, і з не меншою постійністю слідувати навіть сумнівним думкам, якщо я прийняв їх за достатньо вірні. В цьому я уподібнював себе перехожим, які заблукали в лісі: вони не повинні кружляти та блукати з боку в бік, ні тим більше лишатись на тому ж самому місці, але повинні йти якомога пряміше в одному напрямку, не змінюючи його з найменшого приводу, хоча спочатку всього лише випадок спонукав їх обрати саме цей напрямок.

Третім моїм правилом було завжди намагатись перемагати скоріше себе самого, ніж долю (fortune), змінювати свої бажання, а не порядок світу і взагалі звикнути до думки, що в повній нашій владі перебувають лише наші думки і що після того, як ми зробили все можливе з речами, що нас оточують, те, що не вдалося, слід розглядати як дещо абсолютно неможливе...

Утвердившись у цих правилах і поставивши їх поруч з істинами релігії, які завжди були першим предметом моєї віри, я визнав, що слід позбутись всіх інших своїх настанов.

Докази, що доводять існування Бога і безсмертя душі, або основи метафізики

...Оскільки відчуття нас інколи обманюють, я прийняв за необхідне припустити, що немає жодної речі, яка була б такою, якою нам здається; а оскільки є люди, які помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії і допускають в них паралогізми, то я, вважаючи себе здатним помилятись не менш за інших, відкинув як хибні всі докази, що раніше здавалися мені доведеннями. Нарешті, приймаючи до уваги, що кожне уявлення, яке ми маємо у стані бадьорості, може з'явитись нам і уві сні, при тому, що це не є дійсність, я вирішив уявити собі, що все, що будь-коли спадало мені на думку, не більш істинне, ніж видіння моїх снів. Але відразу ж я звернув увагу на те, що в цей самий час, коли я схилявся до думки про ілюзорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, міркуючи таким чином, дійсно існував. І зазначивши, що істина Я мислю, отже я існую настільки тверда і вірна, що навіть найбільш навіжені припущення скептиків не можуть її похитнути, я прийшов до висновку, що можу без побоювань прийняти її за перший принцип шуканої мною філософії.

Потім, уважно досліджуючи, що таке я сам, я міг уявити собі, що я не маю тіла, що немає ані світу, ані місця, де я би перебував, але я ніяк не міг собі уявити, що внаслідок всього цього я не існую; навпаки, з того, що я мав сумнів у істині інших предметів, ясно і безсумнівно випливало, що я існую. А якби я припинив мислити, тоді хоч би все інше, що я коли-небудь уявляв собі, і було істинним, все ж не було б підстав для висновку про те, що я існую. З цього я довідався, що я субстанція, уся сутність або природа якої полягає у мисленні і яка для свого буття не потребує жодного місця і не залежить від жодної матеріальної речі. Таким чином, моє я, душа, котра робить мене тим, що я є, цілком відмінна від тіла і якби навіть його взагалі не було, вона не припинила би бути тим, чим є.

...І, помітивши, що в істині положення Я мислю, отже я існую мене переконує виключно ясне уявлення, що для мислення слід існувати, я прийшов до висновку, що можна взяти за загальне правило таке: все, що уявляється нам цілком ясно і виразно - все це є істинним.

...Міркуючи про те, що, оскільки я маю сумніви, отже, моє буття не є достатньо досконалим, бо ж я досить ясно розрізняв, що повне осягання - це дещо більше, ніж сумніви, я почав шукати, звідки я одержав здатність мислити про щось більш досконале, ніж я сам, і зрозумів з усією очевидністю, що це повинно приходити від чогось за природою дійсно більш досконалого. Щодо думок про багато інших речей, що знаходяться поза мною, ...то мені не так складно відповісти, звідки вони з'явились. Адже, помітивши, що в моїх думках про них немає нічого, що ставило б їх вище від мене, я міг думати, що якщо вони істинні, то це залежить від моєї природи, наскільки вона наділена певними досконалостями; якщо ж вони хибні, то вони у мене від буття, тобто вони перебувають у мені тому, що мені чогось не вистачає. Але це не може бути віднесено до ідеї єства більш досконалого, ніж я... Оскільки не прийнятно припускати, щоб більш досконале було наслідком менш досконалого, ...то я не міг сам її створити. Таким чином, лишалося припустити, що ця ідея була вкладена в мене тим, чия природа більш досконала, ніж моя і хто поєднує в собі всі досконалості, доступні моїй уяві, - одним словом, Богом.

...Я ясно бачив, що, якщо даний трикутник, слід зробити висновок, що сума трьох його кутів дорівнює двом прямим, але ще я не бачив у цьому нічого, що б переконувало мене в існуванні в світі будь-яких трикутників. А між тим, повертаючись до ідеї, яку я мав про досконале єство, я знаходив, що існування вміщено в уявлення про нього так само, як в уявленні про трикутник - рівність його кутів двом прямим... А тому твердження, що Бог - найдосконаліша істота - є або існує, принаймні настільки ж достовірне, наскільки достовірне геометричне доведення.

Першопочатки філософії

Для першопочатків існують дві вимоги. По-перше, вони повинні бути настільки ясними і самоочевидними, щоб при уважному розгляданні людський розум не міг впасти у сумнів щодо їх істинності; пізнання всього іншого повинно залежати від них так, що, хоча основоположення і могли би бути пізнаними поза пізнанням інших речей, проте ці останні, навпаки, не могли би бути пізнані без знання першопочатків. Отже треба спробувати вивести знання про речі із їх початків, від яких вони залежать, в такий спосіб, щоб у всьому ряді висновків не можна було зустріти нічого, що не було б цілком очевидним. Безумовно мудрим у дійсності є лише Бог, бо йому властиве довершене знання всього; але й люди можуть бути названі більш-менш мудрими відповідно до того, як багато або мало вони знають істин про найважливіші предмети...

Далі я запропонував би обговорити корисність цієї філософії і разом із тим довів би, що філософія, оскільки вона поширюється на все досяжне для людського пізнання, єдина тільки відрізняє нас від дикунів і варварів і що кожний народ тим більше є цивілізованим і освіченим, чим краще у ньому філософствують; тому немає для держави більшого блага ніж мати справжніх філософів. Більше того, кожній людині важливо не тільки жити поруч із тими, хто відданий душею цьому заняттю, але воістину набагато краще самим присвячувати себе їй, подібно до того як безсумнівно краще в житті користуватись власними очима і завдяки їм одержувати насолоду від краси і кольору, ніж заплющувати очі і йти слідом за іншими; одначе й це все ж краще, ніж заплющивши очі, покладатись тільки на самого себе. Дійсно, ті, хто проводять життя без філософії, зовсім склепили повіки і не намагаються їх розкрити; між тим задоволення, яке ми одержуємо при спогляданні речей, досяжних для нашого ока, не порівняне з тим задоволенням, яке доставляє нам пізнання всього того, що ми знаходимо за допомогою філософії... Нерозумні тварини, які повинні турбуватись тільки про своє тіло безперервно, і зайняті лише пошуками їжі для нього; для людини ж, головною частиною якої є розум, на першому місці повинна стояти турбота про здобуття його істинної їжі - мудрості.

...Я хотів би навести тут докази, які б свідчили, що існують першопочатки, за допомогою яких можна досягнути вищого ступеня мудрості (а в ній і полягає вище благо людського буття). Всього двох засад достатньо для підтвердження цього: перше - що першопочатки ці вельми ясні, і друге - що з них можна вивести все інше; крім цих двох умов, ніяких інших для першопочатків і не вимагається.

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоч один раз у житті піддати сумніву всі речі - наскільки вони можливі.

2. Ми повинні також вважати все сумнівне хибним.

6. Ми маємо у наявності свободу вибору для того, щоб не погоджуватись із сумнівними речами і таким чином запобігати заблудженню.

7. Ми не можемо сумніватися в тому, що поки ми сумніваємось, ми існуємо; це - перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

8....Досліджуючи, хто ми такі, ми вищою мірою ясно вбачаємо, що до нашої природи не мають стосунку ані будь-яка протяжність, ані будь-яка фігура, ані переміщення у просторі, ані будь-що інше подібне, що є властивістю тіла, але до неї причетне одне лише мислення, що пізнається нами тому раніше і достовірніше, ніж будь-яка тілесна річ: адже наше мислення ми вже сприйняли, а з приводу всього іншого ми продовжуємо сумніватись.

9. Що таке мислення? - Під словом "мислення" я розумію все те, що здійснюється не усвідомлено, оскільки ми це розуміємо. Таким чином, не тільки розуміти, бажати, уявляти, але також і відчувати є тим ж самим, що мислити. Бо якщо я скажу: "Я бачу..." або "Я ходжу, отже існую" - і буду при цьому мати на увазі зір або ходьбу, що виконуються тілом, мій висновок не буде цілком достовірним; адже я можу, як це часто буває уві сні, думати, ніби я бачу або ходжу, хоча я й не розплющую очі, і не рухаюсь з місця, і навіть, можливо, думати так у випадку, якби у мене зовсім не було тіла...

14. Правильний висновок про існування Бога випливає з того, що в нашому понятті Бога міститься необхідність його існування.

...Подібно до того, наприклад, як на підставі одного лише сприйняття необхідності, щоб в ідеї трикутника містилась рівність трьох його кутів двом прямим, наш розум переконується, що трикутник дійсно має три кути, що дорівнюють двом прямим, він на підставі одного лише сприйняття необхідності і вічності існування в ідеї найдосконалішої особи повинен неминуче прийти до висновку, що найдосконаліше буття існує.

45. Що таке ясне і виразне сприйняття. ...Для такого сприйняття, на яке може спиратись достовірне і безсумнівне судження, потрібна не лише ясність, а й виразність. Ясним я називаю таке, котре з очевидністю розкривається уважному розуму, подібно до того, як ми говоримо, що ясно бачимо предмети, які достатньою мірою помітні для нашого погляду і діють на наше око. Виразним же я називаю те сприйняття, яке будучи ясним, настільки чітко відділене від усіх інших сприйняттів, що не містить у собі абсолютно ніякого домішку неясного.

51. Що таке субстанція і чому це ім'я в різних значеннях стосується Бога та його створінь.

...Під субстанцією ми можемо розуміти лише ту річ, яка існує зовсім без потреби для свого буття в іншій речі. Однак субстанцією, яка зовсім не потребує нічого іншого, може бути лише одна, а саме Бог. А можливість існування всіх інших субстанцій ми можемо осягати лише при сприянні Бога. Отже, ...жодне із значень цього імені не може виразно осягатись як загальне для Бога та його створінь.

53. Кожній субстанції притаманний один провідний атрибут, як мислення - розуму, а протяжність - тілу.

Хоча субстанція пізнається на основі будь-якого атрибуту, однак кожній субстанції притаманна якась одна провідна властивість, причому з цією властивістю пов'язані усі інші. А саме, протяжність у довжину, ширину і глибину утворює природу тілесної субстанції, мислення ж утворює природу мислячої субстанції. Адже все інше, що може бути приписано тілу, передбачає протяжність і є лише деяким модусом протяжної речі; подібним чином все, що ми можемо виявити в розумі, є лише різні модуси мислення.

56. Що таке модуси, якості та атрибути? - Під ім'ям модусів я розумію тут абсолютно те ж саме, що в інших місцях я називав атрибутами або якостями. Але коли ми бачимо, що вони впливають на субстанцію або вносять у неї різні відтінки, ми іменуємо їх модусами; коли ж у зв'язку з цим розмаїттям відтінків субстанція може бути названою саме такою, а не іншою, ми іменуємо це якостями; і, нарешті, коли з більш загальної точки зору ми бачимо, що лише ці якості притаманні субстанції, ми іменуємо їх атрибутами.

Опис людського тіла. Про створення тваринного

1. Немає більш плідного заняття, ніж пізнання самого себе. Від такого пізнання можна очікувати користі не тільки в галузі моралі, як це могло б здатися спочатку, але й особливо в медицині...

3. Якщо ми поставимо за мету більш ясно пізнати свою природу, то побачимо, що наша душа, оскільки вона є субстанцією, відмінною від тіла, відома нам лише завдяки тому, що вона мислить, тобто розуміє, бажає, уявляє, пригадує, відчуває, тому що всі ці функції душі є різними видами мислення. Тому інші функції людини, що не містять у собі ніякого мислення, такі як рух серця і артерій, травлення тощо, які дехто відносить до душі, є виключно тілесними рухами. В нас дуже мало даних, щоб приписувати ці функції душі, а не тілу, через те, що значно природніше припустити, що тіло приводить до руху не душа, а якесь інше тіло.

5. З того, що всі рухи тіла завершуються після його смерті і душа залишає його, ще не можна зробити висновок, що ці рухи утворені душею. На підставі цього можна лише прийти до висновку, що якась єдина причина зробила тіло нездатним до руху і що з тієї ж причини душа його залишила.

Звичайно, важко повірити в те, що для всіх рухів, які не залежать від нашого мислення, достатньо певного розташування органів (тіла). Тому я буду намагатись тут це довести. Я спробую пояснити машину нашого тіла так, щоб у нас було так само мало підстав відносити до душі рухи, не пов'язані з волею, як мало у нас підстав вважати, що d годинника є душа, яка змушує його показувати час.

7. Щоб дати спочатку загальне уявлення про весь механізм, який я буду описувати, я перш за все скажу про те, ніби головною пружиною і основою всіх його рухів є теплота, наявна в серці, що вени - це трубки, які підводять кров з усіх частин тіла до серця, щоб підтримувати його теплоту. Шлунок і кишки також є іншими, більш великими трубками, які мають велику кількість малих отворів, якими сік, що утворюється з їжі, входить у вени, які проводять його безпосередньо у серце... Найбільш рухливі і швидкі частинки цієї крові, що потрапляє у мозок артеріями..., утворюють ніби найтонше повітря або вітер, що зветься тваринними духами. Ці тваринні духи... роблять (мозок) органом, що ніби містить у собі загальне чуття, уявлення і пам'ять. Потім те ж саме повітря, або духи, розходяться із мозку нервами в усі м'язи, завдяки чому нерви служать органами зовнішніх відчуттів...

Пристрасті душі

18. Про волю.

Наші бажання бувають двох родів. Перші є дії душі, котрі завершуються в ній самій, коли... ми бажаємо спрямувати нашу думку на який-небудь нематеріальний предмет. Другі є діями, які завершуються в нашому тілі, коли, наприклад, завдяки одному лише нашому побажанню піти на прогулянку наші ноги починають рухатись і ми йдемо.

31. В мозку є невелика залоза, в якій душа більше, ніж в інших частинах тіла, здійснює свою діяльність.

...Хоча душа поєднана з усім тілом, тим не менше в ньому є така частина, в котрій її діяльність проявляє себе більше, ніж в усіх інших. Зазвичай припускають, що ця частина -мозок, а може бути й серце; мозок - тому, що з ним пов'язані органи чуття, серце - тому, що в ньому нібито відчуваються пристрасті. Але, ретельно дослідивши це, я вважаю, що частина тіла, в якій душа безпосередньо здійснює свої функції, ні в якому випадку не серце і не весь мозок, а лише частина його, розташована глибше від усіх; це дуже маленька залоза, що знаходиться в центрі мозку, і так розташована над переходом,... що найменший рух цих духів... може значно змінювати рух цієї залози.

34. Як душа і тіло діють одне на одного.

...Машина нашого тіла влаштована так, що в залежності від різних рухів цієї залози, що викликані душею або якою-небудь іншою причиною, вона діє на духи, що її оточують, і спрямовує їх у шпари мозку, крізь які вони нервами проходять у м'язи; таким чином залоза приводить у рух частини тіла.

Лист К. М. Мерсену (15 квітня 1680 р.)

Я не настільки відлюдкуватий, щоб не радіти, коли про мене думають і коли стосовно мене дотримуються хорошої думки. Але я віддав би перевагу тому, щоб про мене не думали взагалі. Я швидше боюся репутації, ніж її не бажаю, бо, на мою думку, для тих, хто її здобуває, це завжди таїть у собі певне зменшення свободи і дозвілля - двох речей, яких жодному монархові в світі не купити у мене ні за які кошти.

Уважно прочитайте наведені фрагменти знаменитого фізика, математика і філософа Нового часу, виділіть основні теми, що в них фігурують: зв’язок істинного пізнання із методом, пошуки надійних його засад, звернення до вихідних властивостей як світу, так і людини, виділення основних світових субстанцій, визначення їх атрибутів та ін. Зверніть увагу на те, що хоча Р.Декарт звертається до поняття Бога, робить це він принципово інакше, ніж теологія і схоластика – відштовхуючись від можливостей та самоочевидних істин людського розуму. У зв’язку із цим варто звернути увагу й на особливості стилю творів Р.Декарта: він висловлюється чітко, коротко, зрозуміло. Варто також відзначити й те, що свої теоретичні міркування філософ пов’язує із правилами життя. Особливо уважно слід опрацювати ті положення, що започатковують в європейській філософській та науковій традиції так звану психо-фізіологічну проблему – проблему співвідношення душі і тіла, свідомості і організму людини, психіки та нейрофізіології.