Література до опрацювання розділу

1. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. АН СССР, Ин-т философии; Общ. ред. и вступ. Статья А.Ф.Лосева. – М.: Мысль, 1979. – 620 с. – (Филос. наследие). – С.332 – 346.

2. Конрад М. Норис історії стародавньої філософії / Д-р Микола Конрад. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – Львів: Ахілл, 2005. – 378 с., бібл. – С. 96 – 106.

3. Фрагменты ранних греческих философов. – Ч. І. От эпических теокосмогоний до возникновения атомизма / Изд-е подготовил А.В.Лебедев. – М.: Наука, 1989. – 576 с. – (Серия “Памятники философской мысли”).

4. Ямвлих. О Пифагорейской жизни / Ямвлих. Пер. с древнегреч. И.Ю.Мельниковой. – М.: Алеиейя, 2002. – 192 с.

Античний атомізм

Біографічна довідка.

Античний атомізм – одне з найбільш плідних і глибоких філософських вчень. Одним із засновників античного атомізму вважається Левкіпп. Біографічні відомості про Левкіпа є дуже обмеженими, лише відомо, що він був сучасником Парменіда, Емпедокла, Анаксагора і вчителем Демокріта. Історики припускають, що саме Левкіпп вводить у філософію поняття неподільної частки – атому, яка згодом стане центральним поняттям філософії Демокріта. Демокріт (приб. 460-370 рр. до н.е.) походив з міста Абдери. Існують свідчення, що він здійснив подорожі до Єгипту, Ефіопії і навіть до Індії, де він знайомився зі східною наукою, зокрема, з геометрією. В основі вчення Демокріта перебуває атомізм. Він стверджував, що все існуюче складається з атомів і порожнечі. Авторству Демокріта належать біля сімдесяти творів, у яких філософ виявляє зацікавлення не лише до філософії, але і до природничонаукових, математичних, морально-етичних проблем. Щоправда, з цієї кількості творів до нас дійшли і збереглися лише окремі цитати і фрагменти. Послідовником Демокріта був Епікур, який, відтворюючи у своїй концепції положення Демокрітової філософії, надав їм іншого звучання. Справа в тому, що в часи життя і творчості даного філософа (еллінізму) відбуваються зміни в змісті традиційної філософської парадигми. Ці зміни виявляють себе у повороті від космосу до людини, а саме – до морально-етичної сторони цієї проблеми.

Фрагменти ТВОРІВ

1. Найбільш послідовне пояснення усіх [речей] на основі єдиного вчення дали Левкіпп і Демокріт, які визнали початком те, що є таким за природою. Думка про те, що Всесвіт не є безмежним, а поділений на [предмети], які стикаються, співпадає, на їх думку, з твердженням, що він не єдиний, а множинний і що існує порожнеча. … Рух не може здійснюватися без порожнечі, що порожнеча є небуттям і що ніщо з існуючого не є небуттям. Адже справжнє суще є цілком повним буттям. Але воно не єдине, а [існує безконечне] число [частин], невидимих через дуже малу величину. Вони рухаються в порожнечі (адже порожнеча існує) і, коли поєднуються, викликають виникнення, а коли роз’єднуються – знищення. Вони впливають і піддаються впливові тією мірою, якою їм випадає поєднуватися одні з одними, тому що тоді вони [вже] не єдині. Їх поєднання і переплетення веде до виникнення [речей], а з цілком єдиного не могло б виникнути множинне, так як з множинного – єдине. (Арістотель. Про виникнення і зникнення І, 8)

2. Левкіпп і його послідовник Демокріт визнають елементами повноту і порожнечу, називаючи одне сущим, інше не-сущим, а саме: повне і щільне – сущим, а пусте і (розріджене) – не-сущим, …а матеріальною причиною існуючого вони називають і те і інше. І оскільки ті, хто визнають основну сутність єдиною, а все інше випливає з її властивостей, приймаючи розріджене і щільне за основи (archai) властивостей [речей], так і Левкіп і Демокріт стверджують, що відмінності [атомів] є причиною усього. А цих відмінностей вони називають три: форма, порядок і положення. Адже суще, кажуть вони, відрізняється лише “будовою”, “зіткненням” і “поворотом”; з них “будова” – це форма, “зіткнення” – порядок, “поворот” – становище; а саме: А відрізняється від N формою, АN від NA – порядком, Z від N становищем. (Арістотель. Метафізика І, 985b, 5-15.)

3. Що каже Демокріт? Субстанції, безмежні за числом, неподільні і не відмінні, крім того, що вони не впливають на інших і інші не впливають на них, носяться розсіяні в пустоті. Коли ж вони наближаються одне до одного або наштовхуються або зачіплюються одне за одного, тоді із цього набору атомів один здається водою, інший – вогнем, третій – рослиною, четвертий – людиною. (Плутарх. Проти Колота 8)

4. Демокріт, який значно вплинув на Епікура, стверджував, що першопочаток існуючого – неподільні (άτομα) тіла, які можна осягнути думкою, необмежені порожнечею, не створені, вічні, не піддаються руйнації, не могутні не бути роз’єднаними або отримати іншу форму внаслідок [іншого розміщення] частин, не змінюються: вони лише осягаються думкою. Вони рухаються в порожнечі і через порожнечу. Безконечні і сама порожнеча, і ці тіла… Таке тіло називається атомом не тому, що воно є надзвичайно малим, а тому, що не може бути розділеним, оскільки не піддається дії і зовсім не містить в собі порожнечі. (Евсевій. Введеня в Євангеліє XIV, 14,5; Аецій І, 3, 18)

5. Демокріт каже, що вони, [атоми], настільки малі, що нема жодного настільки тонкого залізного леза, яке б могло їх розсікти і розділити, тому він і назвав їх “атомами”.

Демокріт зрозумів, що якщо в усіх атомів буде одна й таж природа, то вони не зможуть створити різні речі, які відрізняються такою різноманітністю, яка, як ми бачимо існує в світі. Тому він стверджував, що атоми бувають шорсткими і гладенькими, і гострими і гачкоподібними… Якщо ж вони шорсткі, і гострі, і гачкоподібні (а це потрібно для того, щоб вони могли зачіплюватися одне за одного), то їх можна розрізати і розсікти: адже в цьому випадку неминуче будуть стирчати гачки і кути, які можуть бути відірваними. (Лактанцій. Про гнів божий 10, 5)

6. Істинність явищ для деяких виникає із чуттєвого сприйняття. Вони вважають, що міркувати про те, що є істинним, слід не за числом більшості чи меншості думок: одне і те ж одним може видаватися солодким, а іншим – гірким… та навіть кожному зокрема не завжди уявляється в сприйнятті однаковим одне і те ж. Таким чином, які з цих уявлень істинні і які хибні, незрозуміло, адже не більш істинні ті чи інші, але все однакове. Тому Демокріт і стверджує, що або ніщо не істинне, або істинне нам невідоме. (Арістотель. Метафізика IV, 5)

7. Так Демокріт із Абдери стверджує, що вічне і безконечне не має початку, а причиною є початок, вічне ж є безмежним, тому запитувати, якою є причина тієї чи іншої речі, на думку Демокріта, те ж саме, що шукати початок безконечного.(Арістотель. Про походження тварин ІІ, 6)

8. Демокріт вважає ,… що слід трактувати рух атомів виходячи не з того чи іншого початку, а з того, що [вони рухаються] вічно.(Ціцерон. Про межі добра і зла І, 6, 17)

9. Демокріт, Епікур та інші, які стверджували, що існує безконечне число начал, не кажуть, звідки ці начала, а тільки про те, якого вони роду, однак їх найбільшою заслугою є те, що вони показують, яким чином [речі] у світі складаються з цих початків. (Варрон. Про латинську мову VI, 39 )

10. Є і такі [філософи], які причиною нашого Неба і усіх світів вважають довільність : адже [вони вважають, що] самі по собі виникають вихор і рух, які поділяють і приводять до порядку Всесвіт. …Тварини і рослини не існують і не виникають випадково, а що їх причиною є – або природа, або розум, або щось подібне (адже з насіння кожної [живої істоти] виникає не щось випадкове, а конкретно, з чогось – маслина, а з іншого – людина), а Небо і найбільш божественні з речей, які відкриті нашому погляду. Виникають спонтанно, без будь-якої причини, подібно до тієї, яка є в тварин та рослин. (Арістотель. Фізика ІІ, 4)

11. Демокріт з Абдер поклав в основу [свого вчення] безконечність сукупності речей, оскільки вона не була жодним чином ніким створена. Крім цього, він вважає незмінною і взагалі чітко пояснює, якою є сукупність речей. Причини того, що відбувається сьогодні, не мають жодного початку, [тобто є “часткові причини”, але не існує “першопричини”]. [Існуючи] здавна в безконечному часі, вони містили в собі за необхідністю все без винятку : те що минуло, те що відбувається тепер і майбутнє. (Псевдоплутарх. Стромати 7)

12. Демокріт вважає неможливим, щоб всі [речі] виникли, адже час ніколи не виник (він є вічним).(Арістотель. Фізика VIII, 1)

13. Після того, як атоми зібралися разом, ті серед них, які були більшими і тяжчими, оселилися внизу, ті ж, які були малими, круглими і гладенькими, були виштовхнуті внаслідок накопичення [інших] атомів і віднесені вверх. Коли ж вичерпалася сила поштовху, яка штовхала їх вверх, а рух до низу мав певні перешкоди, вони залишилися стиснутими в тих місцях, які ще могли їх прийняти. Це були місця на периферії і тут на кривій поверхні розмістилася маса цих тіл. Переплітаючись одні з одними на цій кривій поверхні, вони створили небо. Інші атоми, різноманітні, але схожі за своєю природою, про що вже йшла мова, були виштовхнуті вверх і створили зоряну матерію. Багато тіл, які піднялися вверх внаслідок випаровування, вдарялися в повітря і виштовхували його. Повітря внаслідок руху перетворювалося на вітер і, захоплюючи своїм рухом зірки, відносило їх разом зі собою, тримаючи їх у повітрі і зберігаючи незмінним той круговий рух, який вони мають і дотепер. Після цього із осілих атомів виникла земля, а з віднесених вверх – небо, вогонь і повітря. Оскільки на землі ще було багато матерії і оскільки вона згущувалася внаслідок тиску вітрів і внаслідок випаровувань, [які були викликані] світилами, то усі її частини, які складалися з [атомів], які мали дрібну форму, об’єдналися одні з одними і створили рідку субстанцію; відрізняючись текучістю, вона була віднесена в заглиблення, які могли краще її вмістити і зберегти; в інших випадках вода, яка довго застоювалася, сама по собі заглиблювала під собою землю. Важливі частини світу виникли в такий спосіб. (Псевдопутарх. Думки філософів І, 4, 2)

14. Демокріт…першим зрозумів і показав зв’язок, [який існує] між небом і землею. (Плиній. Природна історія XVIII, 273)

15. Левкіпп і Демокріт стверджують, що космос кулеподібний. (Аецій ІІ,2,2)

16. Адже, за словами Демокріта, місяць знаходячись якраз навпроти джерела світла, перехоплює і приймає в себе сонце. Так що слід очікувати, що він і сам світиться і що в ньому відображається сонце. (Плутарх. Про лице на диску місяця 16)

17. Демокріт каже, що сонце – це шматок розжареного заліза чи каменю. (Аецій ІІ, 20, 7)

18. Демокріт вважав, що на початку земля рухалася в просторі, оскільки була малою і легкою; коли ж вона з плином часу загусла і стала важчою, вона зупинилася. (Аецій ІІІ, 13, 4)

19. Демокріт: Виховання дітей – ненадійна справа: адже успіх досягається за допомогою боротьби і турботи, у випадку невдачі страждання ні з чим не можна порівняти. (Стобей IV, 24,29)

20. Демокріт заперечує шлюб і дітонародження через те, що вони пов’язані з багатьма неприємностями і відволікають від більш важливих занять. З ним погоджується і Епікур. (Климент. Стромати ІІ, 138)

21. Його ж: Якщо в людини є бажання мати дитину, то на мою думку, краще всього взяти її у когось зі своїх друзів. Тому що людина тоді зможе вибрати за своїм бажанням, дитина буде такою, якою хочеш. Та (дитина), яка здаватиметься кращою, підійде і краще за природними якостями. Усиновлення дитини має ту перевагу, що при цьому можна вибрати собі по душі таку (дитину), яка тобі потрібна. Якщо ж народити свою дитину, це пов’язано з великою небезпекою. Оскільки в цьому випадку потрібно втішатися такою, яка народиться. (Стобей IV, 24, 32)

22. Демокріт … стверджував: “Навіть те, що здається справедливим, таким насправді не є, адже несправедливим є те, що суперечить правді”. Він вважав, що закони – даремна вигадка і що “мудрець не повинен дотримуватися законів, а жити вільно”. (Епифаній. Проти єресі ІІІ, 2, 9)

23. Проживи непомітно: рекомендується займатися тільки своїми справами. Ці слова належать Демокріту. (Макарій V, 47)

24. Інші люди, також розумні, але дотримуючись інших поглядів на життя, прагнуть до спокою та дозвілля, так, наприклад, Піфагор, Демокріт, Анаксагор повністю присвятили себе пізнанню речей, відмовившись від політичної діяльності. Такий спосіб життя завдяки спокою і радості самого пізнання, приємнішого від якого немає нічого для людини, привабив велику кількість людей, що було корисним для державних справ. (Ціцерон. Про ораторство ІІІ, 15,56)

25. Демокріт сказав: “Коли мудреці приїжджають в чужу країну, яка для них не є батьківщиною, вони повинні мовчки і спокійно розвідати, придивляючись і прислухаючись, якою репутацією користуються місцеві мудреці: чи можуть вони встояти проти них; для цього вони потайки в думках зіставляють свої слова зі словами місцевих мудреців. А коли вони вже зважили і побачили, яка сторона переважає іншу, тоді нехай оголосять багатство своєї мудрості, щоб їх звеличували за скарб, яким вони володіють, збагачуючи ним інших. А якщо виявиться, що їх скарб надто мізерний, щоб ним ділитися з іншими, то нехай вони самі візьмуть в інших і повертаються назад”. (Греко-сірійскі вислови, №33)

26. Демокріт: В тих, хто відчуває радість від шлунку, перевищуючи міру в їжі, питті або в любовних втіхах, ці радості є незначними і короткочасними, адже тривають лише в той час, коли вони їдять або п’ють. Однак, жалю у них багато. Адже вони завжди хочуть одного й того ж, а коли бажане досягнуте, радість швидко проходить і немає в цьому нічого хорошого, окрім короткочасного задоволення, а потім знову виникає потреба в тому ж самому. (Стобей ІІІ, 18, 35; ІІІ, 6, 65)

27. Демокрит: При поміркованій їжі ніч ніколи не буде надто довгою. (Стобей ІІІ, 5, 25)

28. Порядна людина не надає значення глузуванню нерозумних людей. (Стобей ІІІ, 5, 26)

29. Добровільна праця готує те, щоб легше перенести і вимушену. (Стобей ІІІ, 29, 88)

30. Прекрасне осягається шляхом вивчення і за допомогою великих зусиль, дурне ж засвоюється саме по собі, без зусиль. (Стобей ІІ, 31, 66)

31. За Демокрітом, медицина виліковує хвороби тіла, душу ж від страждань звільняє мудрість. (Климент. Наставник І, 6)

32. Той, хто надає перевагу духовним благам, той обирає сааме нижчее; той, хто надає перевагу тілесним [благам], той обирає людське. (Демократ 3)

33. Демокріт: людям слід більше значення надавати належному стану душі, ніж тіла. Адже досконала душа виправляє погані тіла, тілесна ж сила без розуму ні в чому не може вдосконалити душу. (Стобей ІІІ, 1, 27)

При ознайомленні з вченням Демокріта слід звернути увагу на те, в який спосіб філософ намагається дати відповідь на питання : що є першоосновою всього існуючого. Поряд з існуванням атомів Демокріт допускає існування порожнечі, яка, на думку мислителя, є умовою переміщення атомів. Слід звернути увагу на те якими властивостями наділяє Демокріт ці неподільні частинки, та в який спосіб вони відрізняються між собою. Філософ у своєму вченні викладає та обґрунтовує гносеологічну позицію, в якій подає свій метод отримання істинних знань. Важливим для розуміння вчення Демокріта є розгляд його етико-соціальних міркувань.