Питання та завдання для опрацювання фрагментів творів

1. Спробуйте охарактеризувати образ істинного мудреця змальований Климентом Олександрійським. Як він узгоджуються з християнською життєвою позицією?

2. Прокоментуйте тезу Кл. Олександрійського: «Кожна з філософських шкіл володіє деякою частиною істини».

3. Опрацювавши наведені фрагменти творів, проясніть для себе питання про те, яким було відношення мислителя до філософії, як він розумів її завдання?

4. Знайдіть у наведених фрагментах початкову форму знаменитої для середньовіччя формули «Філософія є прислужницею теології» та поясніть, яке становище в духовному житті випливало із неї.

5. В чому вбачає Климент Олександрійський шкоду та користь мистецтва? Що протиставляє йому?

6. В чому мислитель вбачає зміст та сенс істинного знання? Яке відношення до знання сформульоване у наведених фрагментах?

Література до опрацювання розділу

1. Климент Александрийский. Строматы. / Подг. текста, пер., пред. и комм. Е. В. Афонасина. В 3 т. СПб., Издательство Олега Абышко, 2003. Т.1. Кн. 1-3. 544 стр. Т. 2. Кн. 4-5. 336 стр. Т. 3. Кн. 6-7. 368 стр. (Серия «Библиотека христианской мысли»)

2. Карсавин Л. П. Святые отцы и учители церкви. М., 1994.

3. Афонасин Е. В. Философия Климента Александрийского. Новосибирск, 1997.

Квін септимій флоренс тертуліан

(160-220)

Біографічна довідка

Тертуліан народився в Африці, в Карфагені. Здобув правничу освіту, тому його називають «адвокатом християнства». У 197 р., або перед ним, навернувся до християнства і став його ревним захисником, але через двадцять років пориває з християнством і приєднується до монтаністів (монтанізм виник у ІІ ст. н.е. як аскетичний і містичний рух, в якому проповідувалося повернення до первісного християнства в очікуванні на здійснення царства Божого на землі).

Оскільки Тертуліан був правником, то його погляди формувалися під впливом римського права, яке в той час набуло значної ваги, а не під впливом метафізики, як це було в інших Отців Церкви. Найбільший вплив на формування філософських поглядів Тертуліана мав стоїцизм, який на той час був панівною філософією серед римлян. Проте, його твори просякнуті ненавистю до античної філософії, яку вважав шкідливою для християн, і мають аскетично-етичний та апологетично-догматичний зміст. Тертуліан відкидає спробу узгодити Одкровення і античну філософію. Він доводив, що філософські пошуки істини даремні, адже істина вже відома із Святого Письма, і ця істина перевищує будь-яку філософію, будь-який людський розум, який не здатний її осягнути. Тому важливою виявляється віра для християнина, а не розумування. Розумування шкідливе, бо веде до створення хибних єретичних вчень.

Фрагменти ТВОРІВ

До язичників.

Книга друга.

1. Я втручусь з вами, язичниками, у сперечання на основі ваших же власних коментарів, що були запозичені із всякого роду теології, адже література у ваших очах має більше ваги, ніж сам предмет. Для спрощення я обрав твори Варрона [римський науковець]… Якщо спитати його, хто вигадує богів, то він відповість, що такими є філософи, поети та народи. Бо Варрон розрізняє три роди богів: один – фізичний, про який розмірковують філософи, другий – міфічний, що має місце у поетів, а третій – народний… Отже, де тут істина? Адже філософи утворюють фізичних богів на основі умовиводів, поети витягують їх із власних вигадок, а народи приймають їх добровільно.

Щож, може бути, що істина – в умовиводах? Але вони ненадійні. У поемах? Але вони є гідкими. У добровільному прийнятті? Але це занадто довільне та та обивательське джерело. Отже, у філософів через різнобій усе є ненадійним, у поетів – все не гідно богів, у народів усе відносно, оскільки довільно. Але божество, оскільки воно є істинним, не повинно знаходитись у залежності від ненадійних міркувань, не повинно поплюжитись не гідними їх байками та бути вразливим з причини його довільного прийняття…

2. Авторитет, що їм користується філософи, бере під заступництво фізичних богів, ніби вони є приналежністю самої мудрості. Доброю ж є ця філософська мудрість, про хиткість якої свідчить перш за все різнобій у думках, що випливає із незнання істини. Як же може бути мудрим той, хто не відає Бога – володаря самої істини? Той, хто має страх божий, хоча б він був найбільшим невігласом, ідучи за Богом – джерелом усякого знання та усякої мудрості, досягає повної та досконалої мудрості. Між тим філософи так просто цього не отримують. Бо ж, хоч філософами і рухає допитливість і вони досліджують різні джерела, у тому числі – Святе Письмо як найбільш давнє, але із того, як вони спотворюють ці книги, можна зробити висновок, що вони або нехтують ними, або не всьому у них вірять… Сюди ж додається прагнення слави, що спонукає до довільних змін того, що вже було знайдене…

Про хрещення

1. Животворне таїнство нашої води, бо, змивши нею гріхи вчорашньої сліпоти, ми звільняємося для життя вічного! Роздуми наші не будуть даремними; вони звернуті і до тих, хто достатньо обізнаний з основами віри, і до тих, кому доволі просто вірувати, не вникаючи в сенс передання, хто з невігластва свого сповідує неосвічену віру. І тому змія Каїнової єресі багатьма заволоділа, говорячи про безглуздість нашого хрещення. Зрозуміло чому. Бо змії тримаються безводних, засушливих місць. Ми ж, рибки, разом за нашою «рибкою» Ісусом Христом, народжуємося у воді, зберігаємо життя не інакше, як залишаючись у воді. Так ось, ця тварюка, яка не має жодного права нас вчити, добре зрозуміла, як вбити рибок – витягнувши їх з води.

2. … Нехай я буду брехуном, якщо язичницькі містерії і свята не створюють собі віри й поваги до жертвопринесень. О, жалюгідне невір’я, яке відмовляє Богові в Його головних властивостях – простоті і силі! Що ж? Хіба не дивно, що омиванням зруйновано смерть? Тому то й треба в це вірити, бо це викликає подив! Хіба справи Божі не повинні бути понад всіляке здивування? Ми самі дивуємося, – але тому, що віримо…

3. Ми покажемо, що не така вже й нерозумна можливість відродження за допомогою води. Чому вода така важлива для нас? Я думаю, що необхідно оцінити важливість цієї стихії природи. Води є достатньо з самого початку світу. Бо вона є однією із стихій, котра в неоформленому вигляді була у Бога до будь-якого влаштування світу. На початку – каже Писання – створив Бог небо і землю. Земля була пуста та порожня і темрява була над безоднею, і Дух Господній ширяв над поверхнею води (Буття 1: 1-2). Отже, людина, по-перше, повинна поважати вік води як найстародавнішої речовини; по-друге, високе призначення води як сідалиша Божого Духа… З вологості виникло все живе, щоб не виникало здивування перед тим, що вода може оживляти. А хіба створення людини не потребувало води? Як матеріал для цього придатна земля, але волога і змочена. Якщо б я і далі наводив приклади великого значення цієї стихії природи, то могло б здатися, що я зібрав, швидше, похвали воді, ніж докази непереборної сили хрещення.

Про плоть Христа

1. Ті, хто намагаються спростувати воскресіння, звичайно, своїми твердженнями відкидають і плоть Христа, вважаючи, що її взагалі не було, або вона була зовсім нелюдською…

Розглянемо тілесну сутність Господа, бо щодо духовної немає сумніву… Щоб заперечити тілесність Христа, Маркіон заперечував Його народження; або, щоб заперечити народження, заперечив плоть, – бо немає народження без плоті і немає плоті без народження.

2. Народження Христа ясно провіщається Гавриїлом, – але яке діло Маркіону до ангела Творця? І зачала Його Діва, – але що йому до Ісаї, пророка Творця?

3…. Зрозуміло, що закон природи змінного такий, що не перебуває в тому, що змінюється і, оскільки не перебуває, то гине… Але ніщо не зрівняється з Богом: Його природа відмінна від природи усіх речей…

Ангели Творця приймали людський вигляд. Отже, те, що дозволено нижчим створінням, ти, Маркіоне, забороняєш Богові, який більш могутній? Немовби Христос не зміг би, ставши людиною, залишитися Богом! Невже і ці ангели з’являлися як тілесні привиди? Але цього ти не посмієш стверджувати. Бо у тебе ангели належать Творцю, як і Христос, але Він буде Христос того ж самого Бога, що й ангели, а вони будуть такими як і Христос. […]

5. Є й інші «немудрі» речі, які стосуються страстей Господніх. Може скажуть, що розп’ятий Бог – це розумно? Це запереч, Маркіоне, і в першу чергу це. Бо що може бути найбільш ганебним для Бога, як не Його народження і смерть? Носити хрест чи плоть? Бути обрізаним чи прибитим цвяхами? Ти станеш ще мудрішим, якщо не повіриш і цьому. Однак, ти не будеш мудрим, якщо не станеш немудрим для світу і не повіриш у немудре Бога. […].

Але тепер, Маркіоне, відповідай мені. Хіба не був розп’ятий Бог? Хіба Він не помер на хресті, бо Його розіп’яли? І хіба Він не воскрес, – бо дійсно помер? Отже, Павло помиляється, коли каже, що серед нас знали лише Ісуса розп’ятого (1 Кор. 2: 2). Обманював, коли казав, що Він був похований? Тоді вся наша віра хибна і сподівання на Христа марні? Ти злочинець із злочинців, бо виправдовуєш вбивць Бога. Якщо Христос насправді нічого не перетерпів, Він нічого не перетерпів від цих злочинців. Навіщо ти відкидаєш ганьбу, яка необхідна для віри? Все, що негідне Бога, для мене корисне. Я врятований, якщо не буду соромитися мого Господа. «А хто відречеться Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм» (Мат. 10: 33). Окрім цих, я не знаходжу причин для сорому. Син Божий розп’ятий – це не соромно, бо гідне сорому; помер Син Божий – це цілком достовірно, бо безглуздо; і похований, воскрес – це безсумнівно, бо неможливо…

Таким чином, плоть була смертною у Христі, бо Христос є людиною і Сином людським…В іншому випадку Христос не називався б людиною – без плоті, – не називався би Сином людським – без матері. Так само Він не називався би Богом без Духа Божого, а Сином Божим – без Бога-Отця.

Отже, властивість цих двох природ явила нам людину і Бога; тут – народженого, там – Ненародженого, тут – тілесного, там – Духовного, тут слабкого, там – Всемогутнього, тут – помираючого, там – живого.

Про покаяння

3…. Настав час пояснити, в яких випадках покаяння є законним та обов’язковим, тобто, що слід вважати гріхом….

Гріхи називаються духовними і тілесними, тому що будь-який гріх або здійснюється, або задумується, так що тілесне те, що здійснене, бо здійснене, подібно до тіла, можна побачити. А духовний гріх полягає в тому, що ми задумуємо всередині себе і не проявляємо цей задум. Звідси зрозуміло, що треба уникати не лише гріхів зроблених, але й гріхів волі, й очищатися від них покаянням. Якщо людська обмеженість судить лише про здійснене, це не означає, що Бог не бачить наших задумів. Для Бога все можливо. Жоден гріх не приховати від Нього. Його проникливість не допускає обману і лицемірства. Що, як не воля перебуває в основі дії? Отже, вона й підлягає найбільшому покаранню.

Бог забороняє нам і гріхи волі. Хоча душа усвідомлює небезпеку заборонених дій, але під впливом волі вона забуває про неї. Таким важливим є значення волі; якщо навіть бажання не збулося, воно все-таки вважається здійсненим, і тому карається. Будь-хто може сказати: “Так, я бажав, але не зробив!” Ні, ти повинен був здійснити це, оскільки бажав цього; або ти не повинен був цього бажати, оскільки цього не здійснив. Твоя совість сама схиляє тебе до такого визнання. Якби ти сильно бажав добра, ти б з усіх сил намагався б його здійснити, а якщо ти не твориш зла, то й не повинен його бажати. Куди не повернеш, ти гідний осудження, оскільки ти або бажав зла, або не здійснив добра. […].

5. Скажу, що покаяння, вказане і заповідане нам Благодаттю Бога, знову повертає нас в Його Благодать, - і будучи одного разу пізнаними та прийнятими, ніколи після цього не потрібно повторювати гріхів. Жодне виправдання невіданням не вибачає тебе у тому, що, пізнавши Бога і прийнявши Його заповіді, нарешті, завдяки покаянню, звільнившись від гріхів, ти знову їх повторюєш. Отже, чим більше ти віддаляєшся від невідання, тим більше ти застрягаєш у впертості. Якщо ти покаявся в гріхах, тому що ти почав боятися Бога, тоді, чому ти зміг знищити те, що зробив заради страху, якщо не тому, що перестав боятися Бога? Бо не що інше долає страх, як впертість. Нехтує Богом той, хто отримавши від Нього знання добра і зла, знову повертається до того, чого почав уникати і вже уникав і, таким чином, ганьбить своє знання, тобто Дар Божий. Він відкидає Того, Хто дає; заперечує благодійника і не шанує благодіяння…

Великий гріх проти Бога здійснює той, хто відрікається покаяння, знову своїми діяннями прославляє диявола. Дехто каже, що для Бога достатньо, якщо Він шанується в серці та душі, а у діях необов’язково. Таким чином, можна згрішити без порушення страху перед Богом та віри, можна спаплюжити шлюб – і зберегти цнотливість; можна приготувати батькові отруту – і залишитися добрим сином. Ось яскравий приклад збочення: грішать, хоча бояться. Вважається, що вони не грішили б, якби не боялися. Отже, той, хто не хоче прогнівити Бога, нехай цілком Його не боїться, якщо під страхом приховується образа…[…].

9. Наскільки важке каяття вдруге й востаннє, настільки ж важко досягнути того, щоб після каяття не залишилося жодних сумнівів. Необхідно, щоб каяття здійснювалося не лише через совість, але й через дію. Ці дії називають публічною сповіддю, в якій ми сповідуємо Богові свої гріхи. Публічна сповідь навчає людину смиренності та милосердя.

Про прескрипцію (проти єретиків).

6. Єретик засуджується сам собою, оскільки сам обрав собі те, в чому засуджується. Нам же не можна нічого ні вводити довільно, за бажанням, ні обирати нічого із того, що хтось ввів довільно. Наши наставники – апостоли Господні; самі ж вони не обирали за своїм бажанням нічого, що прагнули встановити, але вчення, прийняте від Христа, правильно передавали народам.

7. Всі вчення, народжені язичницькою винахідливістю, Господь називає глупотою: немудре світу цього Він обрав для осоромлення навіть і філософії. Вона, звичайно, є матерією язичницької мудрості, безрозсудним тлумачем божественного порядку. Саме від філософії єресі й отримують натхнення. …Жалюгідний Аристотель! Він створив для єретиків діалектику – мистецтво будувати та руйнувати, оманливу у судженнях, крутійку у засновках, недалеку у доведеннях, активну у сперечаннях, обтяжливу навіть для себе самої, що тлумачить про все, проте нічого не з′ясовує…

Отже: що є Афіни – Ієрусаліму? Що Академія – Церкві? Що єретики – християнам? Наши встановлення – з портику Соломова, а він заповідав, що Господа Бога слід шукати у простоті серця. Нехай запам′ятають це усі, хто бажав зробити християнство і стоїчним, і платонічним, і діалектичним. У нас немає потреби у допитливості після Ісуса Христа, а у пошуках істини – після Євангелія.

11. Безкарно помиляється людина, якщо на ній немає вини (хоча помилка і є провина). Безкарно, кажу я, блукає той, хто нічого не залишає. Але якщо я повірив у те, в що мав повірити, і вважаю, що слід знову шукати, то я, звичайно, с подіваюсь це відшукати… Будемо ж шукати… тільки те, що можна шукати, зберігаючи Правило віри.

13. А Правило віри, – щоб нам вже зараз оголосити, що саме ми захищаємо, – є таким: ним засвідчується, що Бог є єдиний і що немає іншого Бога, окрім Творця світу, Котрий все створив із нічого через Слово Своє, що з′явилося раніше від усього. Сло оце, іменоване Сином Його, Котре по різному відкривалося патріярхам в імені Божому, завжди було почутим із вуст пророків, зійшло, нарешті із Духа Бога-Отця і Благості Його на Діву Марію, стало плотію в лоні Її і породило народженого від Неї Іісуса Христа. Потім Він сповістив Новий заповіт і нове утвердження Царства Небесного, творив дива, був розіпнутий на хресті, на третій день воскрес. Знесений на Небо, посів одесную Отця, надіслав Своїм намісником Духа Святого, щоб Він скеровував вірних. І прийде Він зі славою дарувати праведним плоди життя вічного і небесного блаженства, а грішних засудить до вічного полум′я, воскресив і тих, і інших і повернувши їм плоть. Це правило, встановлене Христом, не викликає в нас жодних запитань, – їх висувать тільки єреси, і ці питання створюють тільки єретиків.

14. Віра твоя, – говорить Він, – врятує тебе, а не обізнаність у Писанні. Віра полягає у Правилі; в ній ти знаходиш закон і спасіння через дотримання закону. Обізнаність же полягає у допиталивості, володіючи лише славою щодо настирливості та досвідченості. Нехай допитливість потупиться вірі, нехай слава поступиться спасінню. Нехай, принаймні, не дошкуляють або змовкнуть. Не знати нічого проти Правила віри – це значить знати усе.

Опрацьовуючи наведені положення, варто звернути увагу, на те, що Тертуліан належить до тієї течії апологетів, що була ворожо настроєна проти античної філософії. Тертуліан відкинув спроби узгодити одкровення і розумове знання і поставив акцент на протилежність між християнством і світською культурою. Ось чому він твердить, що належить до тих, «хто з невігластва свого сповідує неосвічену віру». Звернть увагу й на те, що твори Тертуліана носять яскравий та гострий полемічний характер, а тому варто зосередитись на тих перевагах, які він приписує християнству, та на недоліках язичництва, як їх подає мислитель. Не шануючи філософію як язичницьку мудрість, Тертуліан наголошує на інших шляхах до Бога; треба прояснити, що іце зп шляхи та якою мірою вони можуть розглядатись як виправдані.

Варто приділити увагу тому, як розглядає Тертуліан тілесну сутність Христа і пояснює відмінність між природою божественною і природою усіх речей.

Зверніть увагу на достатньо складне та переконливо подане поняття гріха, що тісно переплітається з феноменом волі.