МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

ХРЕСТОМАТІЯ

З

ІСТОРІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ

(НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ)

ЛЬВІВ – 2012

Хрестоматія з історії європейської філософії: Навчальний посібник для самостійної роботи студентів / Під заг. редакцією проф. В.Л.Петрушенка. – Львів, 2012. – 555 с.

Хрестоматія являє собою вибірку текстів та фрагментів творів видатних представників європейської філософії. Мета Хрестоматії – надати можливість студентам негуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів України самостійно опрацьовувати ідейні надбання видатних представників європейської філософії у формі перекладів текстів, що частково адаптовані у навчальних цілях та максимально наближені до оригіналів. Вміщені матеріали супроводжуються методичними порадами щодо опрацювання фрагментів текстів, питаннями для кращого засвоєння вміщених у них провідних філософських ідей, відомостями про основну та додаткову літературу.

Призначено для студентів негуманітарних спеціальностей ВНЗ України та для методичної роботи викладачів.

ВВОДНЕ СЛОВО:

як опрацьовувати матеріал Хрестоматії?

Сучасна вища освіта як в Україні, так і в усьому світі, зазнає суттєвих змін під впливом цілої низки факторів. Тут даються взнаки й соціальні чинники (суттєве збільшення часу на належне засвоєння професійних знань та навичок), і економічні (зростання вартості вищої освіти), і науково-технічні (колосальні темпи нарощування наукової інформації), і технологічні (швидкі темпи інформатизації суспільства). У підсумку передбачається, що вища освіта все більше буде передбачати активну самоосвіту, в тому числі – і у варіанті віртуального навчання.

Досвід роботи кафедри філософії національного університету «Львівська політехніка» свідчить про зниження ефективності традиційних форм вивчення філософських дисциплін, особливо у формі надання певних знань студентам із наступним їх поверненням викладачу на семінарських заняттях та різного роду контрольних заходах. Все більшої ваги та значення набувають самостійні роздуми студентів над духовною спадщиною людства та спроби використати їх для осмислення того, що відбувається у реальному житті. Йдучи назустріч таким тенденціям, колектив кафедри давно та у різних формах залучає студентів до роботи над фрагментами оригінальних філософських текстів, що подаються у такий вибірці, щоби в них були представлені провідні, найбільш авторитетні філософські роздуми та ідеї, тобто такі, що отримали загального визнання та поширення. Попереднім виданням кафедри був «Практикум з філософії» (Львів, «Новий світ-2000», «Магнолія плюс», 2003), де означені проблеми вирішувались лише частково. Пропонована Хрестоматія прямо орієнтована на виконання основних завдань, що стоять перед сучасними студентами негуманітарних спеціальностей у сфері ознайомлення із ідейною спадщиною європейської філософії та її активним засвоєнням.

Оскільки Хрестоматія не є науково-дослідним виданням, її автори обирали тексти переважно із російськомовних видань, тільки інколи звіряючи їх із оригіналами. Хрестоматія – це навчально-методичне видання, що не ставить собі за мету проведення наукових аналізів наведених текстів та ідей.

Використання Хрестоматії передбачає: а) активну роботу викладачів щодо визначення індивідуальних завдань для студентів на основі вивчення тих чи інших текстів; б) звернення студентів до коментуючої літератури та словників.

Виконуючи індивідуальні домашні завдання на основі опрацювання текстів Хрестоматії, студентам варто врахувати надані до них рекомендації, а, головне, відповісти на питання та виконати вміщені тут завдання. До них можуть бути додані завдання, сформульовані викладачами, а також есе – коментарі, запропоновані самими студентами.

Структура Хрестоматії:

РОЗДІЛИ: Античність

Середньовіччя

Відродження і Реформація

Новий час

Просвітництво

Англійський емпіризм

Німецька класична філософія

Сучасна некласична філософія

До кожного із зазначених розділів подається загальний огляд данного історичного етапу у розвитку європейської філософії з окресленням суттєвих особливостей її розвутку на даному етапі.

Окремі текстові матеріали складається із таких елементів:

1. Біографічна довідка.

2. Фрагменти творів.

3. Рекомендації до опрацювання фрагментів.

4. Питання та завдання для самостійного опрацювання текстових матеріалів.

5. Література до опрацювання текстів.

Ідея Хрестоматії, її структури та будови, її методичного супроводу розроблена доктором філософських наук, професором В.Л.Петрушенком. Ним же виконані розділи:

Одноосібно: античний скептицизм, Ансельм Кентерберійський, С.Боецій, Діонісій Ареопагіт, І.С.Ериугена, В.Оккам, Ф.Бекон, Х.Вольф, аналітична філософія (М.Шлік, Р.Карнап, А.Тарський), Л.Вітгенштейн, Е.Гуссерль, Іоанн Дамаскін, Р.Декарт, І.С.Ериугена, філософія неотомізму (Е.Жільсон), Б.Паскаль, Піфагор, софісти, Ф.Шеллінг, Л.Фейєрбах.

У співавторстві: Платон (Одарченко М.М.), стоїцизм (Саноцька Н.Я.), Юстин Філософ (Саноцька Н.Я.), К.С.Ф.Тертуліан (Саноцька Н.Я.), Климент Олександрійський (Саноцька Н.Я.), В.Оккам (Саноцька Н.Я.), І.Кант (Одарченко М.М.), Г.Гегель (Одарченко М.М.), А.Камю (Саноцька Н.Я.), А.Шопенгауер (Карівець І.В.), Ж.Маритен (Кадикало А.М.).

Інші розділи Хрестоматії виконали:

Геракліт Ефеський – Петрушенко О.П.; Античний атомізм – Паньків О.В.; Аристотель – Паньків О.В.; Августин – Берт Ю.Е.; філософія Відродження – Лазарович Н.В.; філософські ідеї Просвітництва – Бразуль-Брушковський Є.Г.; М.Лютер – Савельєв В.П.; Б.Спіноза, Г.Лейбніц – Повторева С.В.; І.Г.Фіхте – Одарченко М.М.; О.Конт, О.Шпенглер – Скалецький М.П.; С.Кєркегор, З.Фрейд – Онищук О.В.; Ж.-П.Сартр – Даниляк Р.П.; М.Гайдеггер, М.Шелер – Мазур Л.І.; Ф.Ніцше – Мазурик М.В.; М.Фуко, Ж.Бодрійяр, Ж.Деррида – Карівець І.В.

А Н Т И Ч Н І С Т Ь

Антична філософія – (давня, стародавня філософія) історично перший різновид європейської філософії, що утворився на територіях етнічного, культурного та політичного впливів Стародавньої Греції, а потім поширився на території й Стародавнього Риму та його провінції. А.ф. виникла внаслідок високого рівня соціально-культурної діяльності, розвитку складних технологій діяльності, особливостей географічного розташування Балканського півострова та його культурно-історичного оточення. А.ф. вперше в історії давніх цивілізацій досягла високого рівня самоусвідомлення і виділася в окремий напрям духовної діяльності, вперше в історії запровадивши самоназву: «філео» – любов, «софія» – мудрість, тим самим засвідчивши претензію на свідоме осмислення людиною як свого становища в світі, так і світобудови в її найважливіших проявах, закономірностях, засадах. В більшості випадків виділяють три історичні етапи розвитку А.ф.: 1) натурфілософський (або фізичний) – межа VIІ – VI ст. до н.е. – середина V ст.; 2) етап високої класики – середина V – середина ІV ст. до н.е.; 3) пізня А.ф. або пізня класика – середина ІV ст. до н.е. – 529 рік, коли вже за умов утвердження християнства А.ф. була офіційно заборонена.

Кожний етап історичного розвитку А.ф. характеризується своєю провідною проблематикою, школами та представниками. На натурфілософському етапі в центрі уваги було осмислення природи, космосу через призму пошуків вихідного начала для всіх явищ і процесів дійсності; тут існували мілетська школа, піфагорійці, елеати, атомісти та ін. Видатними представниками цього етапу були Фалес, Піфагор, Геракліт, Парменід, Демокріт, Анаксагор, Емпедокл. На етапі високої класики відбувся перехід від проблематики природничого та космологічного спрямування до людини, а через неї – до аналізу всіх сторін людського суспільного життя. Цей етап представлений діяльністю софістів, Сократа, Платона, Аристотеля. Заключний етап, за часом найбільш тривалий, за умов розхитування полісної форми соціально-культурного життя обернув філософію до індивідуальних людських зацікавлень, до глибин і таємниць внутрішнього світу людини, світу людської суб'єктивності. Внаслідок такого предметного зосередження пізня А.ф. відкрила та у початковому варіанті опрацювала велику ідею автономності внутрішнього світу людину від зовнішніх умов та обставин життя. Тут функціонували школи епікуреїзму, скептицизму, стоїцизму, неоплатонізму, олександрійської містичної філософії, що були представлені іменами Зенона, Сенеки, Піррона, Епіктета, Плотіна, Філона Олександрійського; всі вони пропагували ідеал внутрішньо стійкої та самодостатньої особистості.

Історичне значення А.ф. важко переоцінити: вона ввела в культурний та духовний обіг людства цілу низку продуктивних ідей, понять, методів та процедур мислення і пізнання, породила низку історичних постатей, які й по-сьогодні стимулюють людину до духовних злетів. Уся подальша європейська філософія постає залежною від А.ф., є її спадкоємницею та продовженням.

Геракліт

(544-483 до н. е.)

Біографічна довідка

Розквіт творчих сил Геракліта («акме» за висловом стародавніх греків) припав на 504-501 рр. до н.е. Філософ походив з царського роду Кодридів, що правив у рідному місті філософа – Ефесі (в Іонії), але був позбавлений влади переможним рухом демократів. Геракліт відмовився від царського сану на користь брата, віддалився від суспільства, проводив час у храмі Артеміди Ефеської, де грав з дітьми у кості. Він не прийняв запрошення перського царя поселитися у Персії, як це робили ефеські аристократи. В кінці життя жив в горах самітником. Єдиний твір Геракліта «Про природу» ще за життя автора мав славу складного, «темного» і песимістичного; від цього твору до нас дійшло понад 130 фрагментів. Стиль і форма викладу Гераклітом власних ідей підпорядковані матеріалу, з яким має справу мислитель, а йдеться про те, щоб перевести на мову філософії суперечливу суть буття, рух і водночас гармонію космосу. Оцінка ідей Геракліта у філософії була завжди дуже високою. Його твір цінував Сократ, а Гегель – видатний німецький філософ і діалектик – казав, що він прийняв усі положення Геракліта у свою філософію.

Фрагменти ТВОРІВ

1. Климент. Цей космос, той самий для всіх, не створив ніхто ані з богів, ані з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами розгоряється та мірами згасає.

2. Плутарх. Все обмінюється на вогонь, і вогонь – на все, подібно до того як золото (обмінюється) на товари, а товари – на золото.

3. Максим Тирський. Вогонь живе смертю землі, повітря живе смертю вогню, вода живе смертю повітря, а земля – смертю води.

4. Марк Антонін. Смерть землі – народження води, смерть води – народження повітря, (смерть) повітря – (народження) вогню, і навпаки.

5. Іполіт. Майбутній вогонь все обійме і все розсудить.

6. Аецій. Геракліт (вчить), що вічний вогонь, що перебував у коловороті, (є богом), доля ж – логос (розум), що створює сутнє з протилежних прагнень. Геракліт: все відбувається за визначенням долі, остання ж тотожна необхідності. Геракліт оголосив сутністю долі логос, що пронизує субстанцію Всесвіту. Це ефірне тіло, сперма народження Всесвіту і міра визначеного кола часу.

7. Іполіт. Всім керує блискавка.

8. Арій Дидим у Євсевія. На тих, що входять у ту ж саму ріку набігають все нові води.

9. Іполіт. Морська вода і найчистіша, і найбрудніша: рибам вона питво і порятунок, людям же загибель і отрута.

10. Платон. Найпрекрасніша з мавп потворна, якщо її порівнювати з родом людським.

11. Цец. Холодне нагрівається, гаряче охолоджується, вологе сохне, сухе зволожується.

12. Плутарх. Одне й те ж живе і померле; те, що прокинулось і те, що спить; молоде й старе, бо перше зникає у другому, а друге у першому.

13. Геракліт. У ту ж річку вступаємо і не вступаймо. Існуємо і не існуємо.

14. Альберт Великий. Якби щастя полягало в тому, щоб тішити тіло, щасливим назвали б ми биків, коли вони знаходять горох для їжі.

15. Плутарх. Важко боротися із пристрастю! Адже бажання серця здійснюється ціною душі.

16. Стобей. Норов людини – її демон.

17. Ориген. Людина безсловесна перед демоном, як дитина перед дорослим.

18. Климент. Найдостойніші (люди) віддають перевагу одному перед усім: вічну славу – смертним речам. Більшість же по-тваринному пересичені.

19. Стобей. Адже всі людські закони живляться єдиним божественним.

20. Гален. Один для мене рівний десяти тисячам, якщо він найкращий.

21. Климент. І волі одного коритися – закон.

22. Діоген Лаерцій. Народ повинен боротися за закон, як за свої стіни.

23. Стобей. Розуміння – найбільша чеснота, і мудрість полягає у тому, щоб говорити правду і діяти згідно з природою, до неї дослухаючись.

24. Іполіт. Боротьба – батько всього і усьому цар. Одним вона призначила бути богами, а іншим – людьми, а (з тих) одним – рабами, а іншим – вільними.

25. Ориген. Слід знати, що боротьба всезагальна, що справедливість у розбраті, що все народжується через розбрат і за необхідністю .

26. Іполіт. Не розуміють, як те, що розходиться з самим собою приходить до згоди, гармонію лука і ліри, що самовідновлюється.

27. Аристотель. Суперечність зближує, різноманітність породжує найпрекраснішу гармонію, і все через розбрат створюється.

28. Іполіт. Прихована гармонія сильніше від явної.

29. Порфірій. Для бога все прекрасно, добре і справедливо, а люди одне прийняли за справедливе, а інше – за несправедливе.

30. Теофаст. Подібний до безладно розкиданого сміття найпрекрасніший космос.

31. Іполіт. Вічність – дитя, що переставляє шашки, царство дитини.

32. Стобей. З учень, в які я занурювався, жодне не дійшло до усвідомлення, що мудрість відсторонена від усього.

33. Арій Дидим у Євсевія. І душі з вологості випаровуються.

34. Климент. Душам смерть – воді народження. Воді смерть – землі народження. Адже із землі вода народжується, а з води – душа.

35. Стобей. Сяюча, суха душа наймудріша і найкраща.

36. Стобей. Щоразу, як людина сп’яніє, (її) веде дитина, а вона хитається і не бачить, куди йде, маючи вологу душу.

37. Нуменій. Для душ насолода або смерть стати вологими.

38. Климент. Людина (помираючи) в ночі, сама собі вогонь запалює: хоча її очі змеркли, жива вона.

39. Климент. Людей після смерті те чекає, на що вони не сподіваються і чого собі не уявляють.

40. Арій Дидим у Євсевія. Зенон подібно Геракліту називав душу наділеною здатністю до відчуття випаром.

41. Стобей. Душі притаманний логос, що сам себе збагачує.

42. Секст. І на думку Геракліта, здається, людина володіє двома засобами пізнання істини: суттєвим сприйняттям і логосом.

43. Іполіт. Чому нас вчать зір і слух, те я ціную вище від усього.

44. Полібій. Очі більш точні свідки, ніж вуха.

45. Секст. Очі і вуха – погані свідки для людей, що мають грубі душі.

46. Діоген Лаерцій. Йдучи до меж душі, їх не знайдеш, навіть якщо пройдеш весь шлях: таким глибоким вона володіє логосом.

47. Стобей. Розмірковування всім притаманне.

48. Іполіт. Ознака мудрості – погодитися, не до мене, а до логосу дослухаючись, що все єдине.

49. Діоген Лаерцій. Адже існує єдина мудрість: пізнати задум, що влаштував усе через усе.

50. Секст. Так ось, цей загальний і божественний розум, через участь у якому ми стаємо розумними, Геракліт називає критерієм істини. Звідси заслуговує на довіру те, що являється всім взагалі (бо це сприймається загальним і божественним розумом), а те, що з’являється одному, невірне з протилежної причини.

51. Секст. Хоча цей логос існує вічно, недосяжний він для розуміння людей ані раніше, ніж вони почують його, ані тоді, коли вперше торкнеться він їх слуху. Адже все здійснюється по цьому логосу, і тим не менше вони (люди) виявляються необізнаними кожен раз, коли приступають до таких слів і справ, як ті, котрі я викладаю, роз’яснюючи кожну річ згідно її природи і показуючи яка вона. Інші ж люди (самі) не знають, що вони, будучи в бадьорому стані, роблять, подібно до того, як вони забувають, що відбувається із ними уві сні.

52. Діоген Лаерцій. Багато знань розуму не навчає, інакше воно навчило б Гезіода і Піфагора, а також Ксенофана і Гекатея.

53. Ямвліх. Дійсно, наскільки краща думка Геракліта, який називав людські думки дитячими забавками.

54. Прокл. Що в них за глузд, що за розум! Вони вірять співакам і вважають своїм учителем натовп, не знаючи, що більшість-погано, а меншість добре.

55. Іполіт. Вчитель більшості – Гезіод. Про нього відомо, що він володів найширшими знаннями, а він не розпізнав дня і ночі, а вони ж єдине.

56. Климент. І найбільш вдумлива людина пізнає лише удаване і пестить його. Але «дике» (богиня долі) наздожене брехунів і лжесвідків.

57. Секст. Хоча логос притаманний всім, більшість живе так, ніби кожен має своє особливе розуміння.

58. Стобей. Людям не стало би краще, якби всі їх бажання здійснились.

Вивчаючи наведені фрагменти Геракліта Ефеського, слід звернути увагу на кілька суттєвих моментів:

• в думках Геракліта присутня широка та різноманітна проблематика, що охоплює питання світобудови, суспільного життя, пізнання, здібностей людини, її властивостей та прагнень; все це дає підстави стверджувати, що Геракліт створив доволі цілісну філософську концепцію;

• в наведених фрагментах панує динамічне бачення дійсності, тобто розуміння світу як процесу взаємного переходу світових стихій та протилежних якостей у свою протилежність, але при тому всі ці суперечливі прояви дійсності утворюють гармонію, яку, на думку Геракліта, слід збагнути і осмислити;

• міркування Геракліта за стилем являють певну суміш раціональних аргументів та доведень з інтуїтивними прозріваннями; по суті, гераклітове світобачення базується на поєднанні сакралізованих положень із результатами спостереження, узагальнення та логічного опрацювання;

• у фрагментах відчутний наголос на тому, що як світ, так і людські міркування пронизані єдиним універсальним законом – логосом, що зумовлює як можливість пізнання світу, так і принципову можливість людської думки в своїх висновках та діях спиратись на щось позалюдське, незалежне від людини;

• ціла низка висловів Геракліта набула згодом характеру афоризмів чи крилатих виразів.