2.2. Визначення живої маси тварин

Живу масу тварин можна визначати зважуванням (що більш точно) та шляхом промірів (що є орієнтовним).

Зважування. Живу масу тварин усіх видів визначають через 2....3 год. після останнього годування і напування. Після зважування роблять 3 %‑у скидку на вміст шлунково-кишкового тракту. Крім того, за кожну годину затримки приймання скидка зменшується на 0,5 %, а при затримці понад 6 год. - худоба приймається без скидки. При цьому необхідно виключити тільність у другій половині, забруднення шкірного покриву (навал) і фальсифікацію живої маси перегодівлею. При перевезенні тварин автотранспортом на відстань 50 км скидка дорівнює 3 %, 51....100 км - 1,5 %, 100 км і більше - худоба приймається без скидки.

Визначення промірів. За цим методом живу масу визначають орієнтовно, оскільки вона залежить від породи, віку і статі тварини. У великої рогатої худоби її визначають після промірів за формулою:

де Д - довжина тулуба від середини холки до кореня хвоста, см; обх. - обхват грудини за лопатками, см.

Свині. У цього виду тварин довжину тулуба вимірюють від потилиці до кореня хвоста і обхват грудини за ліктьовими суглобами грудних кінцівок. Одержані числа перемножують і ділять на коефіцієнт: якщо тварина жирної вгодованості - 142, м’ясної - 162, в середньому - 156.

Коні. При визначенні живої маси обхват грудини за лопаткою множать на коефіцієнт: для легких коней - 2,7, середніх - 3,1, важких - 3,5.

2.3. Методи визначення вгодованості забійних тварин, птахів

Основними критеріями для визначення вгодованості є форма тіла, ступінь розвитку м’язової тканини, виступання остистих відростків і ребер, наявність підшкірних жирових відкладень.

У сільськогосподарських тварин, окрім свиней, жир спочатку відкладається на задніх частинах тіла, починаючи з основи хвоста, а потім розповсюджується послідовно на сідничні бугри, поперек, круп, ребра, внутрішній бік стегна, шию і грудину. У молодих тварин значно краще розвинені м’язи, підшкірного жиру відкладається менше. Слід підкреслити, що ступінь розвитку м’язової тканини встановлюють за зовнішнім виглядом тварин, формою їх тулуба, тоді як відкладення підшкірного жиру визначається промацуванням окремих ділянок тіла. Зрозуміло, що така методика визначення вгодованості тварин вимагає від спеціалістів великого досвіду і достатніх практичних навиків у роботі, і є дуже суб’єктивною.

У великої рогатої худоби при визначенні вгодованості за зовнішніми ознаками перш за все звертають увагу на форму тіла, ступінь розвитку скелетної мускулатури, а також на те, наскільки помітно виступають кісткові горби і остисті відростки хребців. Необхідно при цьому враховувати, що у великої рогатої худоби у міру того, як підвищується вгодованість жир спочатку відкладається в основі хвоста, сідничних юрбах, маклоках, останніх двох ребрах, попереку, а потім у передній частині тіла, в області колінної складки (щуп), у кастратів - у мошонці, а корів - біля передніх часток вимені (рис. 1).

Рис. 1. Точки тіла великої рогатої худоби, за якими визначають вгодованість:

1 - основа хвоста, 2 - сідничні горби, 3 - маклоки, 4, 5 - останні ребра, 6 - підгрудок, 7 – щуп

Наявність добре відчутних відкладень жиру позаду ребер, на маклоках, попереку, по яремному жолобу свідчать про добрий жировий полив поверхні туші, що є однією з ознак високої вгодованості. При цьому місця жирових підкладень при обмацуванні мають м’яку або тістоподібну консистенцію, і шкіра на них дуже рухлива. Варто також мати на увазі, що значно менше підшкірного жиру буває у молодняку тварин, у молодих відгодованих тварин жир в основному відкладається між мускульними пучками і м’язами, а у старих тварин - більше жирової тканини формується під шкірою і в порожнинах.

У свиней товщину шпику визначають пальпацією остистих відростків спинних хребців в області 6....7-го грудного хребця (необхідно враховувати, що у тварин, які одержували зернові корми, жир густої консистенції, а при відгодівлі кукурудзою - м’який, легкоплавкий).

Вівці і кози покриті довгою вовною, а тому буває досить важко визначити їх вгодованість. У цих тварин жирові відкладення визначають на спині за остистими відростками хребців, на ребрах і попереку, у жирнохвостих овець - в основі хвоста, у курдючних - у курдюку.

У коней поряд з визначенням ступеня розвитку скелетних м’язів промацуються місця відкладення жиру на спині, в області верхньої третини ребра, на попереку і по верхньому краю шиї.

Птахів (кури, індики, цесарки) при визначенні вгодованості беруть рукою за основу крил, повертають їх голову до себе, оглядають розвиток грудних м’язів (у вгодованих курей грудні м’язи повинні знаходитися на одному рівні з гребенем грудної кістки) і промацують жирові відкладення на стегнах, які мають нагадувати забарвлення воску. Синюшний колір м’язів - ознака виснаженої птиці. У гусей і качок жирові відкладення промацують під крилом.

Категорію вгодованості тварин встановлюють на основі показників, наведених у відповідних державних стандартах.