Графічні особливості

Визначення графіки. Особливості українського алфавіту. Порівняльна характеристика українського й російського алфавітів у зв’язку з їх полі- й монофункціональністю. Вплив графічних особливостей на українську орфографію. Уживання м’якого знака й апострофа у зв’язку з особливостями м’якої, твердої і роздільної вимови. Специфіка їх уживання у власних назвах і словах іншомовного походження.

Графіка в тих мовах, де письмо є звуковим, становить систему букв у їх співвідношенні зі звуками.

Якщо зважити на те, що фонетичні системи української та російської мов різняться, дещо різними будуть і їх алфавіти, хоча вони й побудовані на основі кирилиці. Умовно кажучи, український алфавіт (у ньому нараховують 33 букви) є монофункціональним (тобто одна буква виконує одну функцію), а російський – поліфункціональним (кожна літера виконує декілька функцій).

Перш за все це стосується українських букв і буквосполучень е, є, ьо, йо, г, ґ, а по-друге – знаків:

1. Російська буква е в слові день означає «ье» і вимовляється як [‘е], у слові центр – як [э], у слові единый – як [йе]; буква ё у слові лён означає «ьо» [‘о], а в слові подъём – [йо]; буква и позначає звуки [и], [ы] і [йи] (билет, цирк, соловьи); буква г передає то звук [g] (газета), то в кінці слова й перед наступним глухим – [к](друг) й т. ін.

В українському алфавіті в названих випадках різному звучанню відповідатимуть різні букви: звук [э] буде передаватися буквою е (день, центр); звукосполучення [йе] – буквою є (єдиний); російська буква ё – буквосполученнями ьо (в середині складу) або йо (на початку складу) (льон, підйом); звуки [и], [ы], [йи] – буквами і (білет: один звук – одна крапка над буквою), ї (солов’ї: два звуки – дві крапки над буквою), и (цирк).

Щодо букви г, то в українській мові вона зазвичай передається буквою г: друг, горобець. Проте в сучасному українському алфавіті існує й буква ґ, яка передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в запозичених і зукраїнізованих (аґрус, ґазда, ґедзь, ґанок, ґрати, ґвалт, ґуля, ґніт, ґава, дриґати, Ґалаґан, Ґудзь тощо), як правило, на місці західноєвропейського звука [g] або латинської літери g (ґрунт, Ґданськ (і Гданськ), Ґренландія (і Гренландія), Ґібралтар (і Гібралтар), Ґарібальді (і Гарібальді), Ґете (і Гете) та ін.).

2. Як відомо, в російській мові використовуються м’який і твердий знаки (а також апостроф у деяких власних назвах іншомовного походження, наприклад, О’Генри). При цьому ь, крім позначення м’якості (день), виконує ще дві нетипових для нього функції: показника певної граматичної форми (печь, ночь – жіночий рід іменників третьої відміни; читаешь – друга особа однини дієслова; режь – наказовий спосіб дієслова) і розділення (бьют, соловьи). Остання функція дублюється розділовим твердим знаком, який ставиться перед я, ю, е, ё після префіксів і першої частини складних слів на приголосний (подъезд, двухъярусный).

Зважаючи на те, що в українській мові пріоритет надається фонетичному принципу правопису, в українській орфографії м’який знак вживається тільки для позначення м’якості (кінь) або м’якості й розділення (Дьяков) і не вживається або замінюється апострофом, коли він не пом’якшує попередній звук (піч, ніч, читаєш, бачиш, ріж; б’ють, солов’ї, Х’юстон). Щоправда, м’якість, твердість і роздільна вимова в російській та українській мовах не завжди збігаються. Ось чому при написанні треба враховувати особливості української м’якої, твердої й роздільної вимови.