3. Особливості страхового підприємництва і роль менеджменту в його розвитку

Перехід України від планово-адміністративного до ринкового типу управління економікою зумовив необхідність термінової розбудови нового механізму управління діяльністю суб’єктів господарювання. Серед компонентів такого механізму важливе місце належить системі страхового захисту юридичних та фізичних осіб від втрат, зумовлених ризиковими обставинами як природного, так і антропогенного характеру.

Ризикований характер виробництва і життєдіяльності людей не є тимчасовим явищем. Воно не зникне навіть тоді, коли Україна ввійде до когорти розвинутих країн світу. Статистика свідчить, що найбільше прогресують втрати від різних ризиків у США, Японії та інших країнах з передовою економікою. Це говорить про те, що саме ризикована діяльність у цілому дозволяє отримати більший ефект від розміщення капіталу, ніж уже давно здебільшого використані можливості «безризикового господарювання». Народна мудрість «хто не ризикує, той не п’є шампанського» виходить саме з того, що більшість ризикованих справ мають благополучне завершення і дають їх творцям шанс отримати ви­щий позитивний результат. Належно організований у країні страховий захист дозволяє уникнути банкрутства і більшості тих суб’єктів господарювання, яких ризик не обминув і завдав значної шкоди.

Система страхового захисту являє собою сукупність економічних і правових відносин з приводу формування і використання коштів на запобігання, зменшення або відшкодування збитків від майнових втрат чи зниження доходів, наслідком яких є настання непередбачених подій.

Система страхового захисту включає формування і використання централі­зованих матеріальних і грошових резервів, резервних фондів суб’єктів господа­рювання (самострахування) і фондів страхування. При цьому простежується за­кономірна для ринкової економіки тенденція структурних змін фондів страхо­вого захисту в сторону збільшення питомої ваги страхування.

Страхування, у свою чергу, поділяється на соціальне і комерційне. Соціальне страхування – це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, у випадку захворювання чи втрати працездатності внаслідок нещас­ного випадку в працездатному віці, у разі безробіття, а також щодо підтрим­ки материнства й дитинства, охорони здоров’я громадян, при виході на пенсію тощо¹. Соціальне страхування проводиться на особливих умовах, визначених державою, переважно за рахунок обов’язкових відрахувань, а у випадку їх нестачі – бюджетних дотацій. Як правило, органи, які його здійснюють (відповідні фонди), не мають на меті отримання прибутку від таких операцій. Соціальне страхування має свою правову базу, яка відповідає його призначенню.

У світовій практиці здебільшого під терміном «страхування», якщо немає застережень, прийнято вважати комерційне страхування. Отже, далі йтиметься про страхування, яке відповідає бізнесовим засадам.

Варто зазначити, що страхування є складною категорією, яка охоплює специфічну частину суспільних відносин, що мають місце під час виконання учасниками страхового процесу своїх функцій.

У сучасній економічній теорії, особливо в працях українських і російських авторів, наявні спроби показати страхування як специфічну ланку фінансової системи, а отже, і обмежити його зміст фінансовими відносинами. Здається, що така інтерпретація страхування є звуженою, а іноді і суперечливою. Це простежується, наприклад, у спробах викласти сутність страхування в межах функцій, притаманних фінансам. Таким чином, унеможливлюється розкриття належним чином ризикованої, нагромаджувальної і превентивної функцій страхування, які і складають основний зміст категорії страхування. Тому не дивно, що в країнах, де страхування набуло значного поширення і які є батьківщиною зародження багатьох класичних видів страхування, що поступово набувають розвитку і в Україні, погляди на сутність страхування суттєво відрізняються. Тут відійшли або не сприйняли «фондову» основу страхування.

У західній літературі зміст страхування пов’язують перш за все не з формуванням і використанням страховиками грошових фондів, а з переданням декількома суб’єктами за певну плату відповідальності за можливу реалізацію ризику (нанесення шкоди) спеціалізованій організації (страховику). При цьому розуміється, що наявність резервів є необхідним атрибутом діяльності будь-якого страховика, без яких останній неспроможний виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками.

Страхування – це двосторонні економічні і правові відносини, які полягають у тому, що страхувальник, сплачуючи грошовий внесок, забезпечує собі (чи третій особі) у разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати з боку страховика, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, вживає превентивних заходів, спрямованих на зменшення ризику, а за потреби перестраховує частину своєї відповідальності.

Страхування може розглядатися в декількох аспектах, а саме: як система суспільних відносин; як вид діяльності; як вид бізнесу; як спосіб захисту майно­вих інтересів юридичних і фізичних осіб. У цьому виданні головну увагу ми приділимо розгляду страхування з огляду характеристики управління ним як видом підприємницької діяльності з урахуванням особливостей ведення страхового бізнесу.

Які ж особливості притаманні страхуванню як підприємницькій діяльності?

По-перше, наданням страхових послуг може займатися лише юридична осо­ба, яка відповідно до законодавства занесена до державного реєстру фінансових установ і отримала від уповноваженого органу (далі – Держфінпослуг, нині – Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг)) ліцензію на право здійснення певних видів страхування.

Страховики позбавлені можливості займатися іншими видами діяльності, крім страхування, і виконання фінансових операцій, зумовлених забезпеченням страхової діяльності. Диверсифікація в страхуванні може мати місце лише у ви­борі варіанта розміщення мережі філій і представництв страховика, підборі об’єктів для страхування (бажане їх розосередження), а також у розміщенні в межах затверджених нормативів тимчасово вільних коштів страхових резервів.

По-друге, існує чіткий розподіл видів страхування, які можуть здійснювати лише страхові компанії зі страхування життя й окремо ті, які належать до ком­паній з інших або так званих загальних видів страхування. Це зумовлено насам­перед відмінностями ризиків, особливостями формування тарифів, створення і розміщення страхових резервів, вимогами до оподаткування, обліку та звітнос­ті. Компанії зі страхування життя мають справу з довгостроковими зобов’я­заннями (стимулюється укладання договорів на термін 10 і більше років), що зумовлює потоки так званих «довгих грошей».

По-третє, умови надання страхових послуг чітко регламентовані правилами страхування, які передбачають перелік об’єктів страхування, страхові ризики, порядок сплати страхових платежів і отримання в разі настання страхового ви­падку відшкодування збитку. Правила страхування (або закон про відповідний вид обов’язкового страхування) є підставою для визначення умов укладання страхової угоди. Правила страхування опрацьовуються з урахуванням чинного законодавства і затверджуються самим страховиком. Проте ці документи, як і методика розрахунку страхових тарифів, вступають в дію після попереднього узгодження з державним регулятором (Нацкомфінпослуг).

По-четверте, виручка страховикам від реалізації послуг, на відміну від інших підприємницьких структур, надходить здебільшого до початку дії договорів страхування (при великих сумах платежів можлива їх сплата в 2-3 терміни). Ця виручка утворює резерви страховика. Вони до виконання страхових зобов’язань не є доходами страховика і його власністю. До виконання страхових зобов’язань резерви належать страхувальникам. Залишки резервів і власних коштів страховиків дають останнім можливість до використання за цільовим призначенням вкладати їх тимчасово в інвестиційні проекти й отримувати за це відповідний зиск. Продаж страхових послуг, розрахованих на тривалий час (біль­ше 1 року, а зі страхування життя – на 10 і більше років), вимагає особливих технологій обліку, маркетингової діяльності, мотивації працівників, системи рекламування і продажу послуг, орієнтованих на формування високої довіри до страховиків.

По-п’яте, стосовно страховиків існують нормативи платоспроможності, яких необхідно дотримуватися під час формування портфеля страхових зобов’язань. У зв’язку з цим страхові організації мають дбати про те, щоб на будь-яку дату наявних ресурсів (власних коштів і страхових резервів) було достатньо для покриття можливих претензій страхувальників на відшкодування збитків.

По-шосте, особливістю підприємницької діяльності в страхуванні є тісні взаємозв’язки між страховиками. Це чітко виявляється в процесі співстрахування та перестрахування ризиків. Підключення декількох страховиків до страху­вання одного високо коштовного об’єкта або передання частини ризику, прийня­того страховиком, у перестрахування підвищує надійність страхування, розши­рює ємності страховиків і страхового ринку в цілому. Обсяг переданих зобо­в’язань у страховика розглядається як частка перестраховика в загальній сумі зобов’язань. Окремий порядок їх обліку дає можливість визначити так звані права вимоги до перестраховиків.

По-сьоме, галузеві особливості страхування впливають на методологію бух­галтерського обліку, формування показників фінансової звітності страховиків. Сьогодні ще не існує єдиної системи обліку господарської діяльності страхови­ків, яка б ґрунтувалася на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку. Ще не поодинокими є випадки, коли одні й ті самі операції в страхуванні відобра­жаються страховиками по-різному. Особливо часто це трапляється в операціях з перестрахування. Це призводить до затруднення зваженої оцінки діяльності страхових організацій.

По-восьме, страхова справа зумовлює необхідність застосування особливих методів контролю за дотриманням сторонами страхових відносин чинного за­конодавства, особливо щодо захисту прав споживачів страхових послуг. Слід враховувати й ту обставину, що розрив між часом оплати переважно готівкою) і фактичного надання страхової послуги є великою спокусою до різноманітних шахрайських дій зі сторони як страхувальників, так і страховиків та їхніх посе­редників. Неправомірні виплати складають більше 10% страхових відшкодувань. Причому таке явище характерне і для інших країн, де вже давно сформу­вався потужний ринок страхових послуг. У зв’язку з цим держава організує контроль за фінансовими операціями страховиків через спеціальні органи (в Україні це Нацкомфінпослуг, Державна служба фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг), Державна фіскальна служба (ДФС) тощо).

По-дев’яте, страховий бізнес вимагає висококваліфікованих фахівців, спроможних якісно виконувати специфічні для цієї галузі роботи. Ідеться про актуаріїв, андерайтерів, аварійних комісарів, брокерів, фахівців з перестрахування тощо. Зараз відчувається нестача таких кадрів, що серйозно гальмує розвиток страхової справи. Страхові організації до актуарної роботи залучають математиків, для рекламної роботи і продажу полісів значну користь приносять психологи й педагоги. Для експертних робіт залежно від виду страхування з успіхом залучають осіб з технічною, агрономічною, медичною та іншою освітою. Є робота для маркетологів, бухгалтерів, юристів. Але важливо, щоб усі працівники, незалежно від посади й отриманої освіти, знали основи страхування. Певний прошарок мають складати фахівці з вищою освітою страхового спряму­вання.

Як саме страхування, так, безумовно, і підприємницька діяльність у цій галузі є суспільно необхідними, перспективними, і їх розвиток має бути серед пріоритетних завдань. Головні напрями прояву позитивного впливу страхування на перспективу можна окреслити таким чином: Страхова галузь (індустрія) у міру нарощування свого потенціалу буде спроможна надавати більше різноманітних страхових послуг, які сприятимуть підвищенню впевненості інвесторів у розвитку бізнесу.

Страхування не лише забезпечує відшкодування фактичних збитків, зумов­лених певною подією. Наявність відповідної страхової угоди дає змогу впевне­ніше користуватися кредитом, щоб спорудити чи придбати необхідні засоби і предмети виробництва. Страхування у взаємодії з кредитуванням сприяє появі й упровадженню нової техніки та технологій.

Цивілізований бізнес неможливо уявити без страхування відповідальності за виконання контрактів; відповідальності товаровиробника за якість продукції та послуг; відповідальності роботодавця перед своїми працівниками; професійної відповідальності працівників за шкоду, завдану споживачам товарів та послуг.

Податки

Банки

На рис. 1 показано взаємовідносини суб’єкта господарювання зі своїми контрагентами по бізнесу, а також установами фінансово-кредитної системи у випадку вимушеної зупинки виробництва з причин, незалежних від підприємства, і таких подій, що можуть вважатися страховими.

ЦФ

Рис. 1. Роль страхування в урегулюванні претензій до підприємства, яке тимчасово призупинило діяльність у зв’язку зі страховим випадком

Для прикладу уявімо, що потерпілим є деревообробний комбінат (ДОК), збудований значною мірою за рахунок кредиту банку. Пожежа, причиною якої була блискавка, призвела до значних втрат (згоріло приміщення основного цеху, пошкоджено обладнання, знищена переважна частина лісоматеріалів, напівфабрикатів та готової продукції), що зумовило зупинку виробництва. Проте ці форс-мажорні обставини не звільнили підприємство від претензій щодо платежів до централізованих фондів соціального призначення, державного і місцевого бюджетів, сплати заборгованості банкам за отримані кредити і нараховані відсотки.

Комбінату пред’явили санкції постачальники щодо оплати за поставлені матеріали, а також замовлене спеціальне обладнання, яке може бути використано лише на цьому підприємстві. Надійшли претензії від будівельних організацій, які терплять вимушений простій із-за відсутності замовлених комбінату виробів потрібних конфігурацій. Перед підприємством серйозно постало питання розрахунків з персоналом, більшість якого конче потрібно зберегти. Масове звільнення кваліфікованих працівників унеможливить на тривалий період відновлення виробництва.

Таким чином, до підприємства, незважаючи на те, що воно потрапило у ве­лику біду, накопичилось багато претензій і проблем, які воно не здатне виріши­ти. Залишився лише один суб’єкт економічних взаємовідносин, який у цей при­крий час зміг надати реальну допомогу. Це страхова компанія, у якій ДОК застрахував майно і втрату прибутку на випадок перерви у виробництві, зумов­леної страховою подією. Завдяки отриманню відповідного відшкодування влас­никами і менеджерами ДОК були мобілізовані всі зусилля щодо прискорення відновлення головного цеху і продовження виробничої діяльності. На жаль, описана ситуація поки що більше відповідає сьогоденню західних країн. Проте немає сумніву, що комплексне страхування ризиків з кожним роком набуватиме поширення і в Україні.

Страхування майнових ризиків, як і розширення страхування відповідаль­ності, особисте страхування, спрямоване на підтримку розвитку комерційної діяльності, і є її різновидом. Від стану страхування як підприємницької діяльно­сті певною мірою залежить задоволення потреб споживачів матеріальних благ, наповнення дохідної частини бюджету.

Страхування є важливою ланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стає реальною тільки за належного рівня розвитку страхової справи. Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менше 15 % страхового поля, роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну, наприклад, від більшості країн ЄС, США та Японії, де страхуванням охоплено майже всі підприємства й понад 90 % громадян. Важко уявити на Заході підприємця, який ризикнув би зайнятися тим чи іншим бізнесом, проігнорувавши страхування. Це особливо важливо для підприємств малого і середнього бізнесу, які мають великий шанс для розвитку і в Україні.

Можливості страхування зростають з розширенням кола страхувальників, а це, у свою чергу, підвищує вимоги до фінансового потенціалу страховиків. На посилення саме цих тенденцій слід очікувати в найближчій перспективі. Чим вищий коефіцієнт освоєння страхового поля та більша концентрація страхових фондів, тим кращі можливості для зниження ціни страхування.

У страхуванні створюються значні резерви грошових ресурсів, які стають джерелом зростання інвестицій в економіку. Грошові резерви тим відрізняють­ся від натуральних, що вони навіть і тоді, коли тимчасово виходять з обігу коштів конкретного підприємства-власника, не перестають «працювати» на нього, позичальника та економіку країни в цілому.

Ресурси, які вивільняються на одних підприємствах, через кредитну систему, ринок цінних паперів, інвестиційні товариства переходять у тимчасове користу­вання інших суб’єктів господарювання. Останні, у свою чергу, сплачують стра­ховикам відсотки, дивіденди, орендну плату.

Акумульовані у страхових компаніях ресурси через систему інвестування сприяють розширенню виробництва або прискоренню виконання інших про­грам. Це вигідно страхувальникам, страховим компаніям, банкам та іншим під­приємницьким структурам і державі в цілому.

Не слід забувати, що розвиток страхування відкривав можливості нарощу­вання нових робочих місць. Досвід країн з розвинутим страхуванням свідчить, що в страхові структури залучається від 1 % до 2 % працездатного населення. Сьогодні в Україні до страхової справи залучено дещо більше 50 тис. працівни­ків. У сусідній Польщі їх майже в шість разів більше.

Отже, страхування має величезні можливості для сприяння економічному й соціальному розвитку країни, задоволення інтересів щодо захисту майна та до­ходів як юридичних, так і фізичних осіб.