2. Філософський світогляд Стародавнього Китаю

Характерні риси

• Сприйняття своєї країни як центру світу;

• сприйняття людини, природи і Космосу як єдиного цілого;

• оберненість свідомості в минуле;

• невід’ємність особистості від колективу;

• пріоритет колективних форм праці (Великий китайський мур);

• перевага земного життя над потойбічним;

• повага до батьків, старших людей, предків.

Основні філософські школи Конфуціанство Засновник Конфуцій (551-479 рр. до н.е.) Даосизм Засновник Лаоцзи (VI ст.до н.е.) Моїзм Засновник Мо Ді (479-400 рр. до н.е.) Легізм Засновник Хань Фей (280-233 рр. до н.е.)

Конфуціанство

Конфуціанство – давньокитайська філософська школа, а пізніше найвпливовіша поряд із даосизмом і буддизмом релігійно-філософська течія Китаю. Заснував її відомий учений, філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-Фу-цзи). Конфуцій народився в 551 р. до н.е. у шляхетній, але збіднілій родині.

Деякий час він перебував на державній службі, отримав пост міністра юстиції. І все ж там він себе не знайшов і зосередився на філософській діяльності. Конфуцій мав понад 3 тис. учнів, багато з яких стали видатними людьми Китаю. Після смерті Конфуція послідовники записали його філософські бесіди і висловлювання, що склали книгу Лунь-юй – “Бесіди і судження”.

В 479 р. до н.е. Конфуцій помер. Учні поховали його над річкою Си. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

У Цюйофу на тому місці, де знаходився його будинок, у ХІІ ст. було споруджено храм Конфуція. Він має форму імператорського палацу, оточеного стіною з червоної цегли, з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано ряд будинків. Головний з них – Палац вищої досконалості. Там стоїть статуя Конфуція і здійснюють жертвопринесення. Храм є справжнім музеєм китайської культури.

Учення Конфуція розвивав його учень Мен-цзи (прибл. 372-289 до н.е.). Він написав трактат “Мен-цзи”, де розмірковував над питанням про “справедливого володаря”, яке становило підґрунтя політичної концепції конфуціанства. Одночасно Мен-цзи поглибив конфуціанське релігійно-філософське вчення, визнаючи за народом (землевласниками, чиновниками, монахами) право змінити правителя, який пішов проти нього.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов’язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті. У храмі спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім – його скульптурам. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Давньокитайська релігія до Конфуція вже остаточно сформувалась. Це було вчення про Небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Національна свідомість китайців, їх любов до порядку зумовили чітке впорядкування і релігійного культу. Але їх релігія ввібрала в себе у застиглому вигляді дуже давні вірування, не мала духовенства, священного писання і богослов’я. Головними були зовнішні дії, зумовлені звичаями. Конфуцій все це сприйняв як абсолютну істину. Він не хотів бути релігійним реформатором. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень Конфуцій вніс ідеї, яких потребувало суспільство. Його вчення – не стільки філософсько-релігійне, скільки етико-політичне. Іншими словами, Конфуцій у релігійно-філософському вченні зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Конфуцій не змінив релігійних обрядів, а дбайливо збирав, об’єднував обрядові правила і норми, з повагою ставився до традицій. Він вважався знавцем культу, виконував усі обряди і навчав цього інших.

Віра в надприродне присутня в усіх міркуваннях Конфуція про природу, суспільство і людину. Його релігійно-філософська концепція має виразне соціальне спрямування. Її підґрунтя складають відносини людини, держави і суспільства. Конфуцій визнавав сучасну йому суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад – досконалим. На його думку, людина має пізнати існуючий лад і суворо дотримуватись його. Держава, яка забезпечує цей лад, вища за все, особа – ніщо перед державою. Це повинна утверджувати й підтримувати філософія.

У вирішенні міждержавних проблем Конфуцій не заперечував війн, але вважав можливою альтернативою їм поширення на ці країни його вчення, яке забезпечило б безконфліктну гармонію під егідою китайських імператорів.

Важливим, за Конфуцієм, є вчення “про імена”: будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник – чиновником, батько – батьком, син – сином, раб – рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися певних норм поведінки та поважати предків. Державу мають очолювати мудрі люди, які особистим прикладом виховують підлеглих. За потреби вони мусять “виправляти імена”, ставити кожного на своє місце в суспільстві.

Не приховуючи соціальної скерованості своїх поглядів, Конфуцій вчив, що відмінність між вельможним панством і простим народом не може бути знівельованою: “Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди – мудрі люди. Саме Небо надало їм владу. А прості люди – нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів.” Тому суспільство і поділяється на “благородних мужів”, які мають високі моральні якості, та “нікчемних людей”, призначення яких – бути відданими першим.

За Конфуцієм, основою суспільних відносин має бути гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави всюди потрібно впроваджувати принципи гуманності. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, повага до батьків, потім – повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем, вірність, відданість, прощення, доброчесність, знання, хоробрість, шанобливість, великодушність, вірність, доброта. Ці моральні якості прикрашають людину. В них простежуються принципи загальнолюдської моралі, що є вагомим досягненням конфуціанства. Саме це забезпечило йому стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.

Таким чином, релігійно-філософське вчення Конфуція міцно вкоренилось у свідомість китайського народу.

Основні принципи конфуціанства

Повага до старших; гуманізм;	відданість; знання;
справедливість;	довіра;
ритуальність; доброчесність; прощення;	вірність; шанобливість; великодушність.

	Бути гуманним – означає
Любити не стільки себе, скільки інших; на несправедливість відповідати справедливістю; за добро платити добром; не робити іншим того, чого не бажаєш собі; слухати багато, але вибирати найкраще; віддавати перевагу особистому прикладу.

	Погляди Конфуція на людину
Шляхетна людина				Низька людина
вибудовує свою поведінку відповідно до волі Неба;				не має внутрішніх переконань;
в її душі діє доброчинність;				діє під впливом юрби або безпосередніх життєвих потреб;
живе за принципами поваги до батьків, людинолюбства.				дбає лише про зиск.