2. “Академічна” філософська думка в Україні

ХІХ – початку ХХ ст.

Памфіл Данилович Юркевич (1827 – 1874) – мислитель-філософ, один із теоретиків “філософії серця” (кордоцентризму).

Основні ідеї

• Існують три сфери буття: царство ідей, або вічної правди, царство розумних істот – реальний світ, царство примарного існування тілесності;

• матеріалізм і ідеалізм, як однобічні, крайні філософські позиції зазнають критики: ідеалізм – за нехтування реальністю, матеріалізм – за приниження духовного;

• серце є “центром” душевного і духовного життя людини, вихідним пунктом усього доброго і злого в словах, думках, вчинках;

• людина завжди визнаватиме право живих істот на життя, виявляючи інтерес до їхньої долі.

Олексій Микитович Гіляров (1855 – 1938) – філософ.

Основні ідеї

• У Всесвіті існує загальний зв’язок усіх елементів дійсності з їх духовною єдністю;

• Всесвіт – це живий “одухотворений організм”, де свідомість існує вічно;

• матерія без мислення неможлива – це дві сторони однієї й тієї самої сутності;

• буття і свідомість тотожні. У світі існує тільки те, що усвідомлюється.

Петро Іванович Ліницький (1839 – 1906) – філософ, представник духовно-академічної філософії.

Основні ідеї

• Дотримувався ідеалістичних поглядів на світобудову;

• необхідність релігійної віри витікає із сутності людського розуму;

• філософські істини складають позитивний зміст богослов’я;

• не заперечуючи значення серця в духовному житті, обґрунтовував велику роль людського розуму.

3. Основні філософські та суспільно-політичні погляди українських письменників і публіцистів іі половини хіх – початку хх ст.

Михайло Петрович Драгоманов (1841 – 1895) – філософ, історик, літератор.

Основні ідеї

• У поглядах на природу дотримувався матеріалістичних позицій;

• розробив ідею перебудови суспільства на федеративних засадах. Вільні громади складають федерацію громад спочатку в межах України, а потім утворюють всеслов’янську федерацію; у розвитку національної самосвідомості вирішальна роль належить культурі та освіті;

• мета соціального прогресу – лібералізм і соціалізм;

• обстоював відокремлення церкви від держави;

• джерело соціального прогресу – об’єктивний хід історії.

Іван Якович Франко (1856 – 1916) – письменник, філософ, громадський діяч.

Основні ідеї

• Діалектичний метод дає можливість правильно зорієнтуватися у закономірних змінах, які відбуваються в природі та суспільстві;

• розробив концепцію двох взаємопов’язаних рівнів психічної діяльності людини – свідомого і позасвідомого (“верхня” і “нижня” свідомість);

• відкидав утопічну віру в можливість однозначного передбачення перебігу історії;

• рушійною силою історії є культура;

• загальнолюдською цінністю є вільний розвиток людської особистості;

• кожна людина має виробляти в собі поняття істинності, приязні та добра;

• визначальними рисами морального прогресу людства є всебічно вихована особистість, її свобода і гуманізм;

• соціалістичний лад – це вільна федерація общин, організована за принципом широкого самоуправління.

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка (1871 – 1913)) – поетеса, драматург, прозаїк, публіцист, основоположник української естетики.

Основні ідеї

• Матерія активна; вона носій усіх змін і перетворень;

• ідеальне є породженням матеріального, проте й ідеї відіграють важливу роль у житті;

• атеїзм – невід’ємна складова її світогляду;

• заклала підвалини феміністичної філософії культури, переглянула традиційні гендерні ролі активного (“сильного”) чоловіка і пасивної (“слабкої”) жінки (“Камінний господар”);

• утверджувала пріоритет інтуїтивного “жіночого” пізнання;

• історію європейської цивілізації розглядала як трагічну поразку грецької античності перед християнством;

• імперіалізм за своєю сутністю означає смерть культури. Останнім притулком культури залишається міф (“Лісова пісня”).

Михайло Сергійович Грушевський (1866 – 1934) – історик, громадсько-політичний і державний діяч.

Основні ідеї

• Суб’єктом історичного поступу є народ;

• в історичному дослідженні основну увагу слід приділяти не видатним особам, а народові;

• обґрунтував ідею самостійності українського народу;

• підкреслював значення християнства, яке сприяло долученню українського народу до світового культурного процесу.

Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945) – мислитель-енциклопедист, творець учення про ноосферу, філософ у науці та вчений у філософії.

Основні ідеї

• Розробив учення про біосферу як особливу геологічну оболонку Землі. Увів поняття “жива речовина” як сукупність живих організмів;

• зробив висновок про докорінну відмінність живого від неживого, про неможливість виникнення одного з іншого;

• розробив учення про перетворення біосфери на ноосферу, “царства живої речовини” – в “царство розуму”;

• виступав проти будь-якого насильства;

• майбутнє пов’язував із ноосферною спільнотою зрідненого людства;

• вірив у повну гармонію суспільства і природи.