9. Сучасна західна релігійна філософія

Релігія – духовний феномен, який виражає віру людини в існування надприродного Начала і є для неї засобом спілкування з ним та входження в його світ. Релігія слугує засобом самовизначення людини у світі на основі відчуття наявності в собі надприродного начала і віри в можливості свого прилучення до Вищої Сутності.

Процес розширення впливу релігії на суспільство називається сакралізацією.

Головне питання релігійної філософії стосується ставлення Бога до створеного ним світу та людини і ставлення людини до Бога.

	Основні течії західної релігійної філософії
Неотомізм					Тейярдизм

Неотомізм – релігійно-філософський напрям, що виник і розвивається на засадах тлумачення вчення Томи Аквінського; нині це офіційна філософська доктрина католицької церкви.

Основні представники неотомізму ХХ ст.

Анрі Жільсон (1884 – 1978) – французький релігійний філософ;

Жак Марітен (1882 – 1973) – французький філософ;

Юзеф Бохенський (1902 – 1995) – швейцарський філософ та ін.

Основні ідеї неотомістів

• Бог створив світ, який є проявом його сил і можливостей;

• людина створена “за образом і подобою Бога”, їй притаманні розум і свобідна воля;

• джерелами пізнання світу є розум (наука) і божественне одкровення;

• тексти священних книг не можна тлумачити буквально. Бог не міг говорити про смисл творіння мовою формул вищої математики, теоретичної фізики, хімії. За таких умов божественна “блага звістка” не була б сприйнята первісними племенами “обраного народу” (іудеїв), тому Бог вдався до алегоричної мови;

• говорячи про “дні творіння”, Бог мав на увазі мільярди років, протягом яких розвивався сучасний світ;

• буття і пізнання невіддільні від віри.

Тейярдизм – один із напрямів релігійної філософії, засновником якого був Тейяр де Шарден (1881-1955), французький філософ, католицький теолог.

Основні твори Тейяра де Шардена

Основні ідеї послідовників тейярдизму

“Феномен людини”, “Майбутнє людини”, “Плин Універсуму”.

• Поєднання наукової теорії еволюції з елементами християнської релігії;

• духовною силою, що спонукає Космос до еволюції, є енергія, яка зростає у процесі еволюції;

• необхідною умовою еволюції самої людини є духовний прогрес;

• метою космічної еволюції є “пункт Омега” – символічне визначення Ісуса Христа;

• космічна еволюція має свої стадії – “переджиття”, “життя”, “думки” та “наджиття”;

• ключем до подальшого вдосконалення світу є поява людини на стадії “думки”;

• джерелом і умовою переходу до стадії “наджиття”, на якій здійснюється єднання душ людей після завершення історії у космічному Христі, є самосвідомість.

Резюме

1. Сучасна світова філософія тісно пов'язана з кризою класичної філософської традиції. Її істотними рисами є переважна некласичність, плюралізм, що визначає розмаїтість шкіл і напрямів; ірраціоналізм – учення, згідно з яким основою світу проголошується щось нерозумне (воля, інстинкт), а джерелом пізнання є інтуїція, почуття.

2. Незважаючи на різнобарвність сучасної світової філософської думки, в її змісті можна виділити такі основні напрями: сцієнтистські, антропологічні, релігійно-філософські та ін.

3. Напрямами сцієнтистського зразка є такі, які вбачають своє основне завдання у співпраці з наукою. Вони духовно впливають на ті прошарки населення, які намагаються вирішити свої світоглядні проблеми за допомогою наукових методів.

4. Різноманітними та різноплановими напрямами антропологічного спрямування є: екзистенціалізм, що намагався і намагається взяти за основу філософії проблему сенсу людського життя, морального вибору, розглядаючи людину в стані "межової ситуації"; філософська антропологія, яка вважає за необхідне всебічний розгляд людини. У фрейдизмі та неофрейдизмі психоаналітичне бачення людини ґрунтується на відокремленні свідомих і несвідомих аспектів людської діяльності. У структуралізмі людина розглядається як пасивний об'єкт незмінних історичних, соціокультурних та етногеографічних структур.

5. Важливе місце в духовному житті ХХ – ХХІ ст. належить релігійній філософії, яка розглядає людину в невід'ємних зв'язках із Богом, Абсолютом.

6. Наприкінці ХХ ст. певного поширення набув філософський постмодерн, який постає проти будь-яких обмежень філософського експериментування.