5. Філософська герменевтика

Герменевтика – філософська течія, що досліджує теорію і практику тлумачення знакових систем (текстів) та інших проявів думки. Свою назву філософська герменевтика отримала від імені давньогрецького бога Гермеса, який був посередником між богами і людьми – тлумачив волю богів людям і повідомляв богам бажання людей.

Основні представники філософської герменевтики

Фрідріх Шлейєрмахер (1768 – 1834) – німецький теолог і філософ;

Вільгельм Дільтей (1833 – 1911) – німецький філософ;

Ганс-Георг Гадамер (1900 – 2001) – німецький філософ;

Поль Рікер (1913) – французький філософ;

Юрген Габермас (1929) – німецький філософ.

Основні ідеї представників філософської герменевтики

• Основне питання: як зрозуміти автора того чи іншого тексту, що первинне – текст чи його смисл?;

• мова є “фундаментальним шаром конструювання світу”. Саме через мову людина розуміє світ і себе в ньому;

• розуміння досягається за допомогою дивінації, “втілення” в душу автора того чи іншого твору;

• стосунки між автором тексту, текстом і читачем є “герменевтичним трикутником”;

• процес розуміння має циклічний характер (“герменевтичне коло”). “Щоб зрозуміти ціле, необхідно зрозуміти його частини. Але для розуміння окремих частин необхідно мати уявлення про ціле”. Щоб зрозуміти Священне Писання, треба вірити в нього. Але щоб вірити у Священне Писання, треба його розуміти;

• на засадах взаємопорозуміння можна створити справжнє демократичне суспільство.

6. Прагматизм

Прагматизм – філософський напрям кінця ХІХ – ХХ ст., найбільш характерний для американської філософії, який має на меті знаходження конкретних засобів, що допомагають людям вирішувати конкретні життєві проблеми на практиці.

Основоположники прагматизму – американські філософи Чарльз Пірс (1839 – 1914) та Вільям Джеймс (1842 – 1910).

Особливий внесок у подальшу розробку прагматизму зробив Джон Дьюї (1859 – 1952).

Основні ідеї послідовників прагматизму

• Мета філософії – вдосконалення людського досвіду;

• шляхами вдосконалення досвіду є:

  1. удосконалення самого суспільства. Накопичення досвіду відбувається за умови взаємодії індивіда із суспільством;

  2. основним засобом удосконалення досвіду є застосування наукових методів, “високих технологій”;

  3. удосконалення мислення;

     • ознаками наукового методу є:

       1. здатність до самовиправлення;

       2. здатність до дії;

       3. істинність (істинними є тільки ті методи, які привели до мети);

          • з подоланням меж між розумовою і фізичною працею зникають суперечності між матеріалізмом та ідеалізмом;

          • мета і благо не можуть бути абстрактними, вони конкретні;

          • основними благами є здоров’я, добробут, честь, дружба, освіченість, помірність, справедливість.