3. Екзистенціалізм як філософський напрям

Екзистенція (від лат. existo – "існую") – специфічно людське, неповторно-унікальне існування у світі.

Попередники екзистенціалізму:

Сьорен К’єркегор (1813 – 1855) – датський філософ,

Артур Шопенгауер, Фрідріх Ніцше та ін.

Основоположники екзистенціалізму

Мартін Гайдеггер (1889 – 1976) – німецький філософ;

Карл Ясперс (1883 – 1969) – німецький філософ, психіатр.

Основні представники екзистенціалізму:

Жан-Поль Сартр – французький філософ, письменник, основоположник атеїстичного екзистенціалізму;

Габріель Марсель – французький філософ, драматург;

Альбер Камю – французький філософ, письменник, драматург;

Мігель де Унамуно – іспанський філософ, письменник, представник атеїстичного екзистенціалізму;

Нікколо Аббаньяно – італійський філософ та інші.

Ж.-П. Сартр (1905 – 1980) – послідовник Гайдеггера і Гегеля. Основними філософськими працями Сартра є: “Буття і ніщо” (1943), “Екзистенціалізм – це гуманізм” (1943), “Матеріалізм і революція” (1946), “Проблема методу” (1947), “Критика діалектичного розуму” (1960) та ін. Художні твори: роман “Нудота” (1938), театральні п’єси “Мухи” (1943) і “Під замком” (1945).

Головною філософською працею вважається “Буття і ніщо”. Автор виділяє три сфери буття, а саме “для-себе-буття”, “в-собі-буття” і “буття-для-іншого”. Буття для себе – це буття свідомості. Буття в собі – це об’єктивна реальність. Буття для іншого – вираження конфлікту між “я” і “ти”, це ставлення до іншого і власна свобода в очах інших.

За Сартром, людина є таким буттям, завдяки якоій у світ приходить ніщо. Поза людиною, в природі, одне буття завжди переходить в інше, а для людини існує як буття, так і небуття. Власну сутність людина створює через свободу та вибір.

Що б не відбувалося, людина сама обирає, що прийняти, що відкинути, який шлях у житті обрати.

Люди не реалізують своєї свободи з двох причин: перша – страх смерті змушує людину ховатися від неї, живучи “як всі”, друга – свобода вимагає відповідальності. Коли людина діє від себе, а не за вказівкою, треба мати сміливість взяти на себе відповідальність за наслідки таких дій. Смисл людського життя полягає в тому, щоб знайти себе, досягти справжнього буття. один із можливих шляхів – трансценденція, тобто вихід за межі споглядально-чуттєвого способу буття, детермінованого зовнішніми чинниками, до самого себе, єдиного і неповторного.

Г. Марсель (1889 – 1973) – основоположник католицького екзистенціалізму. Основний твір: “Бути і мати” (1935).

Людське життя Марсель розглядав переважно як протиріччя між тим, чим ми володіємо (речі, думки, почуття), що ми “маємо”, і тим, чим ми “є”, що становить нашу сутність. Те, чим ми володіємо, поневолює нас, робить своїми служниками. У “володінні” виявляється хижацька установка щодо світу, ближніх і себе самого. Але за такої установки людина не виправдовує свого справжнього призначення. Вона споконвіку живе не відособлено, а разом із близькими і в Божественному бутті.

Філософія Марселя теоцентрична. Любов до людей виростає з любові до Бога. Існування Бога не потребує доказів. Філософії діяльності протиставляється філософія почуттів. Проповідь віри, терпіння, смиренності, покірності долі – такий основний зміст філософії екзистенціалізму Г. Марселя.

А. Камю (1913 – 1960) народився в родині сільськогосподарських робітників. Після закінчення ліцею вступив на філософсько-історичний факультет, де вивчав філософські тексти Ніцше, Ясперса, Достоєвського, Шестова. Основні твори: “Сторонній”, “Міф про Сізіфа”, “Людина, яка бунтує”, роман-притча “Чума”. Камю був також талановитим актором, драматургом, журналістом. З часом на перший план у його творах вийшла тема самогубства, до чого призвели проблеми в його особистому житті. Він хворів на туберкульоз, розпався його перший шлюб. У 1957 р. Камю було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури.

Особливого значення для філософа набула тема абсурду. Камю вбачав два виходи із ситуації абсурду: 1) самогубство – примирення з абсурдом; 2) утеча від абсурду.

У центрі уваги досліджень Камю перебувала етика: скінченність людського життя, неминучість смерті роблять життя безглуздим й абсурдним.

Протест людини проти умов свого існування і став темою твору“Людина, яка бунтує”. Саме в бунті Камю шукав свободу і права людни.

Основні ідеї екзистенціалізму

• Унікально-неповторне існування людини робить її недосяжною для раціонального осягнення;

• справжня натура людини виявляється у межових ситуаціях – між життям і смертю. З цього моменту людина усвідомлює саму себе;

• суспільство, держава – чужа, ворожа людині реальність;

• шляхом від тиранії до цивілізації є бунт, який пов’язаний з усвідомленням людиною свободи;

• свобода – це “тотальний вибір”. Навіть відмова від вибору є вибором – “вибір не обирати”; людина повинна постійно віднаходити себе, відтворювати себе у найменших деталях.