2. Антропологічний напрям у західній філософії

Антропологізм – філософська концепція, згідно з якою людина є найвищим предметом філософського знання.

Філософська антропологія – течія в західноєвропейській, переважно німецькій, філософії ХХ ст.

Найближчі попередники філософської антропології – Ф. Ніцше, В. Дільтей, З. Фрейд та ін.

Основні представники філософської антропології:

Макс Шеллер – німецький філософ;

Гельмут Плеснер – німецький філософ;

Арнольд Гелен – німецький філософ.

Макс Шеллер (1874 – 1928) – один із основоположників філософської антропології, основоположник аксіології.

Основні праці: “Місце людини в космосі” (1928), “Людина й історія”, “Про вічне в людині” (1923).

Філософська антропологія, за Шеллером, - це фундаментальна наука, яка покликана вирішувати такі проблеми:

• взаємопов’язаність людини із природою як основою всього сущого та її походження;

• фізичні, психічні й суто духовні прояви людського у світі;

• основні тенденції та закони біологічного, психічного, духовного і соціального розвитку.

У праці “Місце людини в космосі” Шеллер намагався дати відповідь на питання про те, чи відрізняється принципово інтелект тварини (якщо вона його має) від людського. Філософ дійшов висновку, що людське існування не є простим запереченням тваринного способу життя. Людина – принципово інша істота, особливістю якої є духовність. Основна здатність людини – спрямованість до Бога, переживання абсолютних вищих цінностей, потреб, інтересів. Шеллер стверджував, що, на відміну від тварини, людина – це “вічний протестант”. Вона завжди прагне вийти за межі свого “тут – і тепер – буття”.

Згідно з Шеллером, любов – це акт сходження, злету, що супроводжується миттєвим осягненням найвищої цінності об’єкта. Специфіка любові полягає в тому, що вона може бути спрямована тільки на особистість як носія цінності, але не на цінність як таку.

Гельмут Плеснер (1892 – 1985)– відомий представник філософської антропології в Німеччині.

Основні твори: “Ступені органічного й людина. Вступ до “Єдність почуттів (1923), філософської антропології (1928), “Сміх і плач” (1941).

Автор цих творів обґрунтував філософську антропологію як науково-філософську систему знань, яка трактує людину як ексцентричну істоту. Ця істота постійно прагне до виходу за межі безпосереднього буття, до нескінченної самозміни. Людина, за Плеснером, – істота, що посідає центральне місце у світі. Вона є синтезом біофізичних аспектів її сутності та духовного наповнення. Сутність людини виражається в її поведінці, набуваючи найрізноманітніших форм.

Людині властива ексцентричність, вона постійно шукає центр свого буття поза собою. Це прирікає її на вічні пошуки, прагнення до самовдосконалення. На відміну від тварин, що тотожні своєму тілу, людина живе у своєму тілі, ніби у футлярі. Тому людське існування має подвійний зміст – тілесну сутність і сутність у тілі. Лише людина відрізняється ексцентричною позиційністю, оскільки завдяки самосвідомості вона вміє ставитися до себе рефлексивно.

Із себе – і тільки із себе людина має зробити те, чим вона повинна бути. І тому вона від природи схильна до культвування самої себе.

Арнольд Гелен (1904 – 1976) – один із основоположників біологічно-філософської антропології.

Основна праця: “Людина. Її природа та місце у світі”.

А. Гелен характеризує людину як істоту “недостатню, недорозвинену”, обтяженою вадами, незахищену від навколишнього середовища. Особливе становище людини зумовлене відсутністю інстинкту самозбереження. Через біологічну недосконалість у людини сформувався особливий практичний інтелект. Завдяки інтелекту людина отримає змогу пристосовувати природу до себе, створювати власне середовище існування – світ культури. Людина – істота, що працює на своє майбутнє, формує і виправляє саму себе й навколишній світ. Визначальним поняттям для розуміння людини є “культура”.

Біологічну неповноцінність людини компенсує суспільство з його соціальними інститутами, що регулюють суспільне життя.

Таким чином, філософська антропологія звернула увагу на певну недосконалість людського організму. Є різні точки зору щодо того, що таке людський розум. З одного боку, він є джерелом сили й унікальності людини, з іншого боку – розум не завжди може вказати нам шлях до розуміння, істини й мудрості. Дехто сприймає розум не як “благословення людини, а як її прокляття”. Невипадково інколи говорять: “світ збожеволів”, “горе від розуму”.

Основні ідеї А. Гелена

• Осмислення вкоріненості людини у світ та її якісної специфіки;

• людина – істота ексцентрична. Вона постійно хитається між пошуками рівноваги зі світом і намаганням зруйнувати рівновагу в суспільному житті;

• людина є “біологічно обмеженою істотою”, вона не завершена і не закріплена в тваринно-біологічній систематизації;

• усі соціальні інститути є формами доповнення біологічної обмеженості людини;

• людське існування не є простим запереченням тваринного способу життя. Особливістю людини є її духовність;

• завдяки дистанції, з якої людина спостерігає себе саму, життя для неї – це виконання поставленого нею ж завдання.