2. Філософські погляди а. Шопенгауера

Артур Шопенгауер (1788 – 1860) – німецький філософ, один із перших представників ірраціоналізму. Він народився в м. Данцизі. У 1793 р. родина переїхала до Гамбурга, де юнак займався комерційною діяльністю, а після смерті батька відмовився від своєї роботи та присвятив себе філософії.

Творчість Шопенгауера зазнала впливу Платона, Шеллінга й, особливо, Канта, якого він високо цінував. У головній праці “Світ як воля й уявлення” він сформулював найважливіші положення власної філософської системи. З 1826 до 1832 р. Шопенгауер читав лекції в Берлінському університеті. Але студенти в той час ходили слухати лекції Гегеля, тому він залишив викладацьку роботу, вів життя самотнього неодруженого чоловіка. Шопенгауер украй песимістично сприймав навколишній світ, вважаючи, що “наш світ – найгірший з усіх світів”.

Філософ утверджував примат волі над розумом, ірраціонального над раціональним. Розум дає лише зовнішнє знання про світ. Повне знання про світ дає тільки воля, через яку індивід пов’язаний з космічною першоосновою світу. Людина, за Шопенгауером, не належить самій собі, а є лише знаряддям для задоволення примх, які диктує воля. Чим більше розвинута людина інтелектуально, тим драматичніші її моральні шукання. Людина людині – вовк, у суспільстві панують ненависть і злоба.

Шопенгауер передбачав кризу цивілізації та появу багатьох глобальних проблем сучасності. Простір розділяє найближчих людей. Зло закорінене, власне, у самих світових началах, у розладі людини із самою собою.

Основні ідеї А. Шопенгауера

• У творі “Світ як воля і уявлення” обґрунтовував волюнтаризм, згідно з яким рушійною силою, що визначає все у світі, є світова воля;

• "світова воля" – абсолютний початок, вищий космічний принцип, що лежить в основі світобудови;

• все, що існує, тримається на пориві до буття, до самоздійснення;

• світова воля не піддається розумному поясненню, вона є сліпим пориванням;

• оскільки все просякнуте волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування;

• воля притаманна і неживій природі;

• істинна філософія виходить не з об’єкта і не з суб’єкта, а лише з уявлення;

• світовий життєвий універсум нерозумний, алогічний, ірраціональний, впорядковує його "світова воля".

3. “Філософія життя” ф. Ніцше

Основні твори

“Так говорив Заратустра”, “По той бік добра і зла”,

“Антихристиянин”.

Фрідріх Ніцше (1844 – 1900)– основоположник ірраціоналізму, предтеча філософії життя. У віці 20 років став завідувачем кафедри і професором класичної філології. Незабаром у Ніцше почали виявлятися ознаки тяжкої недуги: його мучили сильні головні болі, погіршився зір. З 1889 р. він перебував у стані розумового розладу, ототожнював себе із Христом. Ф. Ніцше вважав, що гарні думки приходять лише в той момент, коли тіло людини зазнає граничних фізичних навантажень, писав мимохідь, його стиль афористична філософія.

Ніцше одним із перших відчув, що суспільство хворе: знецінюються суспільні ідеали, спостерігається загрозливе піднесення мас.

Яка ж основна проблематика ірраціоналізму Ф. Ніцше?

Основні ідеї Ф. Ніцше

1. Ідея вічного кругообігу. Розробляв ідею повторних земних життів. Окреме життя повстає проти визнання його єдиним і самодостатнім.

2. Світова воля – це те, що спрямовує все, що є у світі. Саме світова воля, а не розум управляє світом. Поставити волю під контроль людського розуму неможливо. Усе, що існує у світі, створено волею. Найважливіше завдання – розбудити волю людини.

3. Воля до життя. Волю до життя Ніцше протиставляв прагненню до влади. Саме життя є прагненням до влади. Життя – це боротьба; “Падаючого підштовхни!” – закликав Ніцше.

4. Прагнення до влади – основа права сильного. Воно є наслідком суперництва між тими, хто бореться за перевагу й оволодіння волею.

Прагнення до влади має якісний вимір. У людині, з одного боку, поєднуються бруд, божевілля, хаос, а з іншого – творчість, твердість, споглядальне божество. Перші якості притаманні простим людям, другі – шляхетним аристократам. Прагнення до влади в обраних є творчим, у трудящих – руйнівним. Перші є сіль землі, мета людського існування, другі – матеріал для творчості.

5. Переоцінка цінностей. Свою філософію Ніцше адресував обраним, небагатьом, демонструючи ненависть до народних мас, черні, яка нібито є загрозою для культури.

6. В особі Заратустри він бачив першого пророка, який прийшов повідомити світу, що таке істина. Заратустра – пророк і реформатор давньоіранської релігії, що мала назву зороастризму (VI ст. до н.е.).

7. Нігілізм – заперечення загальнозначущих цінностей. Цінності, що дотепер вважалися вищими, втрачають своє значення. “Немає мети, немає віри, ніякої істини”. Ніцше виділяє два типи нігілізму:

   1. пасивний – регрес волі й духу; релігія формує смиренність, несвободу;

   2. активний –міцна сила волі й потужна творча інтуїція.

8. Надлюдина. Тема надлюдини є однією з найбільш суперечливих. Людина майбутнього – надлюдина, іскра, блискавка, представник якісно нового біологічного виду. Треба зробити так, щоб у життєвій боротьбі перемагали найсильніші й найшляхетніші, як у спорті. Тут не місце для угод і домовленостей. “Людина – це канат, протягнений між твариною й надлюдиною, це канат над прірвою”. З часом повинен виникнути більш розвинутий вид життя, що стоятиме так само далеко від людини, як людина від мавпи. Суспільство повинно схилятися перед надлюдиною, а не перед стражденними та немічними. Надлюдина створює свою істину, своє добро. Вона нещадна до простої людини. Прообраз надлюдини філософ убачав у гомерівських героях, його ідеалами були Цезар, Макіавеллі, Наполеон.

9. Мораль і моральність, для Ніцше, – це протиприродні вчення. Він протиставляв моралі рабів мораль панів, вважаючи себе імморалістом – людиною, що відкидає будь-яку мораль. “Християнська мораль аморальна.” Перемоги моральних ідеалів можна досягти лише за допомогою аморальних принципів – насильства, несправедливості, наклепу, підкупу. Суб’єктом моралі панів є надлюдина. Кожний має таку мораль, яка найбільшою мірою відповідає вимогам його життя. Будь-яка моральність є згубою для людини. “Хворий – паразит суспільства”. Людина повинна перебувати по інший бік добра і зла.

10. Соціально-політичні проблеми ніцшеанства. Ніцше заперечував прогрес, який вважав вигадкою людства. Історія залишилася позаду, все найбільш істотне вже відбулося. Зразками повноти життя були рабовласницька Греція і Рим. Майбутнє є поверненням до минулого. Християнську релігію в уявленні Ніцше витіснив міф про надлюдину. “Бог помер, хай живе надлюдина”, – проголосив Ніцше. Релігія розслабляє і спотворює людину, на релігії спекулюють злиденні, вбогі, каліки. Тільки війна забезпечує чистоту раси. “Війна – матір будь-якої моралі”.

Такою суперечливою і неоднозначною є філософія Ф. Ніцше.