Атомісти (Демокріт, Левкіпп)

(V ст. до н.е.)

Основні положення філософії атомістів

• Першосутністю матеріального світу є найменші неподільні частинки – атоми;

• атоми вічні, неподільні, відрізняються один від одного за формою, розміром, порядком, станом;

• атоми перебувають у постійному русі;

• між атомами існує простір (порожнеча).

2. Класичний етап розвитку античної філософії

Софісти

У V ст. до н.е. у Греції з’являються платні вчителі філософії, красномовства (риторики) і мистецтва дискусії (еристики) – софісти. Потреба в навчанні риторики та еристики була обумовлена вимогами демократичного суспільства. Софісти як носії мудрості були першими, хто взявся відповісти на питання політичної практики. За винагороду вони почали готувати молодих політиків до практичної діяльності. Вони вчили логіці, риториці, політиці, етиці, праву тощо. Деякі з них були серйозними філософами, прибічниками філософського скептицизму. Більшість же софістів отримували гроші за навчання мистецтву еристики та ведення дискусій. Метою їх учнів було виграти спір або судовий процес, а не пошуки істини. Більш за все софісти вчили вивертам та хитрощам дискусій, ніж мистецтву логічної аргументації. Врешті-решт вони перетворилися на витончених гравців словами. Найбільш відомими софістами вважаються Горгій, Протагор, Продік та ін.

Горгій (бл. 483 – 374 до н.е.) перший назвав себе «носієм і володарем істини» та почав торгувати знаннями, беручи плату за навчання. Об’єктивної істини та якихось її критеріїв, на його думку, взагалі не існує. У своєму творі «Про не-суще, або Про природу» Горгій виокремив три розділи: перший – про те, що нічого не існує; другий – про те, що навіть якби воно існувало, то було б неосяжним для людини; третій – про те, що навіть якби воно було пізнаванним, то його не можна було б висловити і пояснити іншим.

Протагор (480 – 410 до н.е.) був слухачем Демокрита, який помітив молодого чоловіка – носія дров, котрий зв’язував їх якимось дивовижним способом, і взяв до своєї філософської школи. Однак Протагор розчарувався у тих філософських істинах, які панували у цій школі.

Основний твір Протагора «Антилогії» починається тезою: «Людина – міра всіх речей, існуючих, які існують, неіснуючих, які не існують». Цю тезу можна тлумачити таким чином: як окремі явища постають переді мною, такими вони є для мене, як перед тобою, такі вони для тебе. Наприклад, вітер для того, кому холодно, холодний, а для того, кому тепло, – теплий. А якщо так, то ні перша, ні друга думка не є хибною. Тому про ту саму річ можна говорити як завгодно. Як мінімум, «про всяку річ є дві думки, протилежні одна одній».

Протагор першим почав влаштовувати спори-змагання і вигадував різні хитрощі. Про істину він не турбувався, сперечаючись про слово. Збереглася розповідь про те, що Протагор погодився навчити свого учня Еватла судочинству за умови, що після першого виграного Еватлом судового процесу він заплатить Протагорові за навчання. Навчання закінчилося, Еватл не платить, міркуючи так: якщо Протагор подасть до суду і виграє, то Еватл суд програє і не платитиме за угодою. Якщо ж Протагор програє, то Еватл не платитиме за судовим рішенням. Протагор міркував по-іншому: якщо ми подамо до суду і виграю я, то Еватл заплатить, тому що виграв я; якщо виграє Еватл, то він теж заплатить, тому що я навчив його судочинству. Це міркування є софізмом у чистому вигляді, свідомим застосуванням хибних доказів. Логічна помилка полягає в тому, що у першому випадку Еватл вважає підставою для несплати угоду, а в другому – рішення суду. Тієї самої помилки припускається і Протагор.

Таким чином, софісти не сформували єдиної філософської школи, їх об’єднувало професійне навчання мистецтву евристики та ведення дискусій. Вони перенесли центр ваги зі сфери натурфілософії у сферу проблем етики, політики, теорії пізнання.

	Основні ідеї софістів
Першими повернули філософську проблематику від пізнання природи (космосу) в напрямі людини (мікрокосмосу), її суб'єктивного світу; були першими античними просвітителями-енциклопедистами, вчителями красномовства і всіляких знань, необхідних для активної участі в громадському житті грецьких полісів; розробляли принципи скептицизму, сумніву у вірогідності знань (Горгій); у центрі уваги софістів перебували проблеми логічного і мовного аналізу понять, теорії пізнання, етики, політики; Протагор сформулював знамениту тезу про центральну роль людини у світі: "Людина є мірою всіх речей, існування існуючих і не існування неіснуючих". Ця теза вважається яскравим виявом суб'єктивізму та релятивізму (все є відносним); специфічною рисою людини є здатність міркувати про речі, оцінювати їх, відрізняти одну від одної, тобто індивідуалізувати; пізніше вчення софістів вироджується у так звану софістику – суто формальне "вміння" доводити та спростовувати будь-які твердження, де використовуються всякого роду логічні виверти, застосування закономірностей однієї групи явищ до явищ іншої групи, однієї історичної епохи – до подій іншої епохи і т.д.