1. Рівень правосвідомості і правової активності громадян -

виражається у ступені засвоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами, спрямованості на додержання заборон, використання прав, виконання обов'язків. Кожен суб'єкт покликаний: осмислити, що право являє собою величезну цінність у сфері суспільних відносин; знати право, розуміти його зміст, уміти витлумачити ті чи інші положення закону, з'ясувати його мету, визначити сферу дії; уміти застосовувати в практичній діяльності набуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.д.

Рівень (обсяг) знання права залежить від того, чи є громадянин професійним юристом, працівником правотворчої або пра-возастосовної сфери або він займається іншою діяльністю.

Професіонал-юрист повинен досконало знати правові розпорядження. Громадянин-не юрист використовує мінімум правових знань, потрібний для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, ро-

зуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянин у загальному вигляді повинен знати норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність і загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого настає юридична, передусім кримінально-правова відповідальність, для комерсантів - цивільно-правова відповідальність.

Існує такий феномен правової культури, як презумпція знання закону, що означає припущення (умовність) про знання особою закону, яке прийняте з метою нормального функціонування всієї правової системи і виступає неодмінною вимогою правової культури. Тому кожен громадянин має бути зацікавлений у правовій культурі. Наявність навіть чималих юридичних знань у громадян, посадових осіб ще не свідчить про високий рівень правової культури, тому що необхідно не тільки знати право, а й проявляти правову активність.

2. Стан юридичної практики:

а) рівень правотворчої діяльності і стан законодавства - виражається в досконалості змісту і форми нормативно-правових актів, їх якості, продуманості, узгодженості, культурі юридичних текстів, тобто в юридичній техніці підготовки, ухвалення та оприлюднення нормативно-правових актів, вирішенні процедурних законодавчих питань. Усе це разом узяте - показник рівня правотворчої (в тому числі законодавчої) культури;

б) рівень судової, правоохоронної діяльності і стан правозасто-совної практики - виражається як робота правозастосовних, судових, правоохоронних та інших органів, що є показником пра-вореалізуючої культури посадових осіб, їх професійного знання законодавства, чітко налагодженої роботи з розгляду правових питань і доведення їх до повного юридичного вирішення.

Правозастосовна, судова, слідча, прокурорського нагляду, арбітражна, нотаріальна та інші види юридичної практики являють собою специфічне провадження, відповідним чином організоване і сплановане, її суб'єкти - юристи-професіонали. їх діяльність - показник рівня правозастосовної культури.

3. Режим законності і правопорядку - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою

правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Непохитність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура. Переконаність у необхідності додержання правових розпоряджень та їх додержання - основа режиму законності та правопорядку.

Всі перелічені елементи правової культури є юридичними явищами, що входять до правової системи суспільства.

6.2 Критерії оцінки правової культури.

Ефективність — найважливіший показник, що характеризує роль правового виховання у підвищенні рівня правової культури і правосвідомості населення, зміцнення законності і правопорядку.

Критерій «знання права» — це своєрідний запас правових знань про правові принципи, конкретні правові норми і законодавчі акти, з дією яких людина має справу найчастіше у професійній трудовій діяльності, побуті, громадському житті, сім'ї. Це своєрідний мінімум правових знань і уявлень, який потрібний людині для правильної орієнтації у складній системі правових відносин, для регулювання особистої поведінки і оцінки поведінки інших осіб, для виконання вимог закону.

Правові переконання — це винятково важливий, але такий, який важко спостерігати зовні критерій вихованості людини. Юридично значущі переконання — це відносно самостійна особиста позиція щодо законів, соціальних цінностей права, елемент індивідуальної правосвідомості, необхідний для забезпечення стабільності життєвої позиції особи.

Наслідком правової переконаності є органічне поєднання набутих знань про державу та право, їх правильна оцінка і відповідні дії.

Критерій «правомірна поведінка» найбільш очевидний, бо ним оцінюється відповідність вчинків особи чинним правовим нормам, їх повсякденна поведінка.

Критерій «соціально-правова активність» має ряд специфічних показників, таких як участь у діяльності громадських формувань по боротьбі зі злочинністю; безумовне виконання юридичних обов'язків; активність щодо розширення кола правових знань; правове самовиховання.

Правова вихованість — внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особистість у момент прийняття рішення про те, як діяти за тих чи інших обставин. Це стан правосвідомості особистості, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості — це не тільки знання права, а й розуміння необхідності виконувати правові приписи.

Правова освіченість — це наявність у особи сукупності правових та професійних знань, поглядів, переконань, правових установок тощо, які надають їй можливість правильно оцінити соціальну роль права як рівної міри свободи, справедливості, захисту її прав і законних інтересів.

Сутність правової освіченості полягає передусім у тому, що особа знає свої конституційні права та обов'язки і відповідно до цього обирає той чи інший варіант поведінки, який не суперечить закону та характеризує її реальну підготовленість і можливість діяти зі знанням справи.

Правові та професійні знання. Правові та професійні знання охоплюють знання положень, норм та принципів Конституції України, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Правова культура поділяється на види за наступними критеріями:

1. За суб'єктним складом: правова культура суспільства — охоплює всі правові явища у динаміці їх розвитку, характеризується та визначається станом загальної культури населення, якістю національного законодавства, існуванням гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, рівнем правосвідомості, станом правопорядку, законності та юридичної практики; правова культура окремих колективів або соціальних груп є своєрідним поєднанням правової культури суспільства та правової культури окремих осіб, які утворюють ці колективи, правова культура особи є похідною від правової культури суспільства, залежить від досвіду особи, рівня її освіти, наявності правових навичок і правомірної поведінки. Відповідно правова культура особи складається з правової свідомості, правових знань, правових переконань, правової поведінки, діяльності з реалізації норм права, правових почуттів та передбачає її соціально-правову активність, нетерпимість до протиправної діяльності.

2. За рівнями та глибиною пізнання правових явищ: побутова (характеризується невисоким рівнем узагальнення правових знань, які використовуються особами у повсякденному житті, в міру реалізації суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків), професійна (притаманна особам які спеціально займаються правовою діяльністю, мають глибоке знання законодавства, правильне розуміння принципів права і механізму правового регулювання, професійне ставлення до права і практики його застосування); теоретична (як сукупність наукових знань про сутність права, механізм правового регулювання) виникає у науковців-правознавців. Ці різновиди правової культури формуються в процесі правового виховання населення шляхом набуття позитивних уявлень, поглядів, цінностей, почуттів та емоцій.

3. За характером існування правової культури: відкрита, тобто така, що взаємодіє з іншими правовими культурами, сприймаючи її надбання; закрита — та, що уникає взаємодії з іншими правовими культурами, обмежуючись власними надбаннями як єдино вірними.

4. За характером прояву: зовнішня правова культура, змістом якої є юридична діяльність та її наслідки; внутрішня — особисті переконання, почуття та уявлення про правові категорії.

Основні напрями оволодіння суб'єктами суспільних відносин правовими цінностями, які з'явились в результаті розвитку суспільства, в галузі права є функціями правової культури. Розрізняють наступні функції:

1. Пізнавальна — спрямована на оволодіння особою правовими знаннями, формування власних переконань з метою вірного їх застосування у практичній діяльності та набуття навичок правового мислення.

2. Регулятивна — забезпечує відповідність поведінки особи правовим приписам на підставі отриманих правових знань і відповідних правових переконань особи чи колективу.

3. Ціннісно-нормативна — спрямована на визначення стану законності і правопорядку в державі з точки зору реалізації суб'єктами правових відносин чинного законодавства.

4. Комунікативна — дає змогу особі на підставі набутих знань зорієнтуватися у правовому просторі з метою забезпечення безконфліктного співіснування з іншими суб'єктами.

5. Прогностична — дозволяє прогнозувати розвиток чинного законодавства, правових інститутів у державі.

6. Виховна — забезпечує свідоме та поважне ставлення особи до вимог чинного законодавства.

Правова культура як одне з надбань людства має постійно вдосконалюватись з метою забезпечення гармонійного та прогресивного розвитку суспільства та окремих осіб. І навпаки — прогресивний розвиток суспільства безпосередньо впливає на рівень його правової культури. Складовими даного прогресу є створення та охорона правових цінностей, що збагачують особу, як і інших цінностей в суспільстві; правових норм, що забезпечують безконфліктне існування суспільства; запобігання протиправній діяльності суб'єктів суспільних відносин тощо.

Як своєрідний феномен, правова культура є формою відтворення національних правових інститутів — державності, правової системи, правопорядку тощо. Культура є засобом збагачення цих інститутів, у тому числі і за рахунок запозичення правових цінностей інших націй. Відповідно основні функції правової культури передбачають збереження духовних цінностей у галузі права і їх засвоєння майбутніми поколіннями, постійне підвищення рівня правової свідомості населення. Правова культура визначає принципи правової поведінки особи та систему правових цінностей, ідеалів, правових норм, які забезпечують єдність і взаємодію правових інститутів та організацій в суспільстві.