Контрольні запитання

Написати формульні та йонні рівняння наступних реакцій.

	Рівняння		Рівняння		Рівняння
1.	а) AlCl3 + AgNO3 б) CuO + HNO3 в) H2SO4 + NaOH	7	а) Na2CO3 + HCl б) Ca(OH)2 + H3PO4 в) AgNO3 + K2SO4	13	а) Na2S + CuCl2 б) KOH + FeCl3 в) (NH4)2CO3 + HCl
2.	а) Na2S + CuSO4 б) Pb(CH3COO)2 + Kl в) FeS + HCl	8	а) KOH + ZnSO4 б) BaCl2 + Al2(SO4)3 в) CaCl2 + Na3PO4	14	а) SiO2 + NaOH б) MgCl2 + AgNO3 в) Fe2O3 + H2SO4

3.	а) Ba3(PO4)2 + HNO3 б) (NH4)2SO4 + NaOH в) SO2 + Ca(OH)2	9	а) Al2O3 + HCl б) Ca3(PO4)2 + H2SO4 в) NH4Cl + NaOH	15	а) CuSO4 + KOH б) Ba3(PO4)2 + Na2SO4 в) ZnSO4 + BaCl2
4.	а) Al(OH)3 + H2SO4 б) BaS + K2SO4 в) Na2CO3 + HCl	10	а) Ba(OH)2 + Fe2(SO4)3 б) FeS + HCl в) H2SO4 + NaOH	16	а) BaCl2 + Fe2(SO4)3 б) CrCl3 + AgNO3 в) H2SO4 + Fe2O3
5.	а) CaS + ZnSO4 б) K2SO3 + HCl в) CaCl2 + Na2CO3	11	а) HCl + Zn б) AlCl3 + AgNO3 в) MnCl2 + NaOH	17	а) FeS + HCl б) Ca3(PO4)2 + H2SO4 в) Al2(SO4)3 + NaOH
6.	а) Fe + CuSO4 б) Zn(OH)2 + HCl в) Cr2(SO4)3 + NaOH	12	а) MgO + HCl б) K3PO4 + Ba(NO3)2 в) CuCl2 + NaOH	18	а) FeCl3 + NaOH б) AgNO3 + H2SO4 в) Na2SO4 + BaСl2

Лабораторна робота № 6

Комплексні сполуки

Теоретичні зауваження

Комплексними або координаційними називаються сполуки, у вузлах кристалічної решітки яких знаходяться агрегати іонів і молекул, здатні до самостійного існування у розчині.

Наукову теорію, яка пояснює будову та властивості координаційних сполук було сформульовано у 1883 році швейцарським хіміком А. Вернером. Згідно із координаційною теорією А.Вернера у молекулі будь-якої комплексної сполуки один з атомів або іонів, найчастіше позитивно заряджений, займає центральне місце й називається комплексоутворювачем або центральним атомом (чи іоном). Молекули чи іони, розміщені навколо центрального атома називаються лігандами або _ангану_. Вони складають внутрішню (координаційну) сферу. А іони, що не розмістилися у координаційній сфері та знаходяться на дальшій відстані від комплексоутворювача, утворюють зовнішню сферу комплексної сполуки. Ємність або дентатність ліганду визначається числом місць, які він займає у внутрішній (координаційній) сфері комплексу. Розрізняють монодентатні ліганди (F^-, Cl^-, Br^-, I^-, CN^-, SCN^-, N₃^-, NO₂^- H₂O, NO, CO, тощо), бідентатні (CO₃^2-, C₂O₄^2-, SO₄^2-, SO₃^2-, α-амінокислоти, тощо) та полідентатні, існують ліганди зі змінною ємністю (наприклад S₂O₃^2- може бути як бідентатним так і монодентатним). Полідентатні ліганди, які утворюють комплекси з центральним атомом стехіометрично моль на моль (незалежно від заряду комплексоутворювача) називаються комплексонами. Число, яке показує скільки координаційних зв’язків утворили ліганди навколо комплексоутворювача називається координаційним числом (к.ч.). Межі внутрішньої сфери комплексу позначають квадратними дужками. Якщо внутрішня сфера комплексу у значній мірі зберігає стабільність при розчиненні, то іони, які перебувають у зовнішній сфері комплексу легко відщеплюються. Наприклад:

K₂[PtCl₆] ↔ 2K⁺ + [PtCl₆]^2-

^{Зовн. Внутр. Іонний}

сфера сфера зв’язок

Координаційна теорія Вернера є наріжною у хімії комплексних сполук і донині. У розвитку хімії комплексних сполук значну роль відіграли праці радянських, російських і українських вчених: Чугуєва, Черняєва, Бабка, Голуба, Скопенка та інших.

Комплексоутворювачами можуть бути атоми або катіони металів, найчастіше d- та f-елементів. Іноді у ролі комплексоутворювачів можуть виступати і неметали: В³⁺, Si⁴⁺, N^3-. Лігандами можуть бути негативно заряджені іони кислотних залишків і гідроксилів, нейтральні _ангану_нат молекули (H₂O, NO, CO, NH₃, тощо), молекули та радикали багатьох _ангану_на речовин.

Координаційні числа центральних атомів можуть змінюватися у різних комплексних сполуках від 2 до 10. Найчастіше трапляються сполуки із _анганаційними числами 2, 4 та 6. Оскільки однакові координаційні числа мають різні за своєю природою та електронною будовою комплексоутворювачі, то координаційні числа мають ще й просторову інтерпретацію, наприклад, _анганаційне число 4 може відповідати тетраедричній та квадратній координації лігандів.

А.Вернер прийшов до висновку, що заряд центрального атома є основним чинником, що впливає на координаційне число. Дуже часто координаційне число дорівнює подвоєному ступеневі окислення комплексоутворювача. Однак, із цього правила існує чимало винятків. Окрім того, один і той же комплексоутворювача може мати декілька координаційних чисел, наприклад Al³⁺ має координаційні числа 6 і 4. Тобто координаційне число, окрім заряду комплексоутворювача, ще залежить від його електронної будови, радіуса, а також від умов утворення комплексної сполуки.

Ступінь окислення комплексоутворювача розраховують, виходячи з того, що молекула (чи формульна одиниця) загалом є електронейтральною, тобто сума зарядів усіх частинок, що входять до складу формульної одиниці, дорівнює нулю. Наприклад:

K₃[Fe(CN)₆] ↔ 3K⁺ + [Fe(CN)₆]^3-;

Заряд (ступінь окислення) к.у. – х; 3 · 1 + х + 6 · (–1) = 0; х = 3.

[Cd(NH₃)₄]SO₄ ↔ [Cd(NH₃)₄]²⁺ + SO₄^2-;

Заряд (ступінь окислення) к.у. – х; х + 4 · 0 + (–2) = 0; х = 3.

Заряд комплексного іона дорівнює зарядові іонів зовнішньої сфери з протилежним знаком: K₃[Со(NО₂)₆] ↔ 3K⁺ + [Со(NО₂)₆]^3-;