106. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні.

Гром. сусп.: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Укр. Арістотель, Цицерон, Гроций, Гоббс, Локк, Гегель, Маркс. Основною ідеєю ГС||товариства| практично всі учені вважають|лічать| проблему людини. ГС|гром|товариство| — це сукупність етичних, релігійних, нац., соц.-екон, родинних|сімейних| стосунків і інститутів, за допомогою яких задовольняються інтереси індивідів і їх груп. Структура|г|товариства|: недержавні| соц.-екон. стосунки і інститути (власність, праця, підприємництво); сукупність не залежних від держ. виробників (приватні фірми|фірма-виготовлювачі||тощо|); сусп.|громадські| об'єднання і організації; пол. партії і рухи; сфера виховання і недержавної| освіти|утворення|; сист. недержавних |ЗМІ; сім'я; церква.|тощо| Ознаки|громадянсь|товариства|: якнайповніше забезпечення прав і свобод людини і гром.; самоуправління|; конкуренція створюючих його структур і різних груп людей; гром. думка, що вільно формується, і плюралізм; загальна інформованість і перш за все|передусім| реальне здійснення права людини на інформацію; життєдіяльність базується на принципі координації (на відміну від держ. апарату, який побудований|спорудити| на основі принципу субординації); багатоукладність економіки; легітимність і демокр. характер влади; правова держ.; сильна соц. пол. держ, що забезпечує гідний рівень життя людей, та інші. Основними шляхами побудови ГС в Укр.: -розширення масової бази влади, підвищення пол. культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні держ. і сусп. справами; -активізація процесу роздержавлення усіх сфер сусп. життя, формування справжніх інститутів ГС як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, клуби за інтересами), розвиток різних форм гром. само вряд. і самодіяльності; -постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього зв'язку від сусп. до держави; -максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону; -виховання нормального природного патріотизму — нац. і держ. — на основі поваги до нац. історико-культ. спадщини; -зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості сусп. на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;

107. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.

Особливості формального та традиційного етапу розвитку пол. доктрин. Зростання ролі пол, її вплив на економіку, ідеологію, культуру – характерне явище ХХ ст. Об’єктивно це пояснюється розвитком індустріального сусп., демокр. гром. життя, ускладненням сусп. структур, посиленням пол. активності народу. На поч.. ХХ ст. у світі виникла нова пол. реальність, пов’язана з оформленням масових пол. партій, які борються за владу і вплив на виборців; розвитком нових ЗМІ, здатних значною мірою впливати на гром. свідомість мас; потребою перебудови традиційної конфігурації відносин панування /підпорядкування у сусп. Наприкінці ХIХ ст. існуючі класичні політичні теорії стають неефективними. Усупереч критичному осмисленню реалії індустріально-ринкової цивілізації К.Марксом, більш виправданою в історичній перспективі виявилася парадигма лібералізму А. Токвіля. Соц. консенсус, а не конфлікт став основою капіталістичного розвитку у ХХ ст. А мислителі, які по-новому подивилися на політику й перейшли від аналізу формальної структури влади до досліджень її реальної організації, значною мірою визначили загальний напрямок пол. досліджень у ХХ ст. Теорія еліт. Моска, Парето: владного класу, диференціацію владних функцій, згідно з якою влада перебувала й повинна перебувати в руках меншості – еліти. Функціонування демократії є неможливим без організації та координації її розвитку з боку еліти. Вебера: Панування як влада, що дає право керувати одним і вимагає послуху від інших. Структура: 1. панівна меншість (еліта); 2. апарат управління (функціонери); 3. підпорядковані пануванню маси. Плебісцитарна демократії на чолі з вождем, який стоїть над усіма іншими центрами і силами влади. Демократична система, легітимізована через комбінацію кількох систем відносин панування/підкорення: проф. апарат керівництва (формально-раціональний засіб реалізації влади); плебісцитарний вождь (який визначає політичний курс, що здатний захопити маси); парламент (критично-контрольна інстанція традиційного типу). Теорія “зацікавлених груп” А.Бентлі. реальна роль пол. партій, пол. лідерства у пол. процесі, їхній вплив на діяльність держ. інститутів. Відбувається тиск громадських сил (інтересів) на уряд (владу) з метою змусити його підкоритися їхній волі. Доктрина технократії. Веблена: посиленням впливу на пол. науки і техніки. Влада в управляючих (менеджерів), радників, експертів. Влада технократів виходить не з інтересів сусп., а з досягнень науки в інтересах сусп. Світ кінця ХХ ст. політизований.