91. Виборча система України на сучасному етапі.

Виборча система України на сучасному етапі - передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держ. Усі норми законодавства, які регламентують цей порядок - виборче право. Джерелами є Конституція Укр., Закони: "Про вибори народних депутатів " 1997 р., "Про вибори Президента " 1994 р., "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" 1998р. Принципи виборчого права: загального, рівного і прямого, за таємного голосування; вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку держ. органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування; свободи агітації. До недавнього часу вибори в парламент проводились за лінійним змішуванням – із 450 депутатів 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 – за списками кандидатів у депутати від пол. партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості. 2004 року Закон «Про вибори народних депутатів», за яким вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від пол. партій, виборчих блоків пол. партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Крім того, зміни відбулись і на рівні виборів до органів місцевого самоврядування: усі депутати на рівні ВР АРК, обласних, міських рад міст Києва та Севастополя, районних, районних рад обиратимуться за пропорційною виборчою системою. Ці зміни були внесені до виборчої системи Законом. Лише депутати сільських та селищних рад і далі обиратимуться за мажоритарною системою відносної більшості.

92. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності.

Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності. На характер ПД впливають об'єктивні (сусп. потреби, інтереси певних соц.. груп, інституцій, угруповань) та суб'єктивні (пол. свідомість, правова, пол., псих. культура) детермінанти, які змінюються під впливом пол. дій та процесів, що відбуваються у сусп. Вони перебувають у діалектичному взаємозв'язку, що визначає структуру, спрямованість і результативність ПД. Сутність в регулюванні пол. відносин у сусп., досягненні злагоди та взаєморозуміння громадян, їхніх спільнот і влади як по вертикалі, так і по горизонталі. ПД є специфічним видом людської діяльності, що має регулювати, збалансовувати, узгоджувати інтереси та відносини між суб'єктами пол., сприяти досягненню в сусп. гром. миру та взаєморозуміння. ПД може розцінюватись як поле зіткнення й узгодження інтересів різних прошарків і верств сусп., а відтак і регулятором пол. відносин за допомогою правових, соц. і псих. чинників, які проявляються у вигляді продукування відповідних правових актів, використанні силових акцій, проведенні переговорних процесів і політико-пропагандистських рекламних кампаній. ПД - наслідок реалізації певної мотивації суб'єктів пол., їхніх пол. інтересів. Рушієм ПД є пол. свідомість, яка формується й розвивається під впливом сусп. інститутів у поєднанні з пол.-псих. чинниками (ментальністю, пол. та правовою культурою). Наслідками ПД є сусп. зміни, що відбуваються у сферах: відносин між великими сусп. групами; відносин влади між керівниками та підлеглими; пол. відносин індивідів і сусп. груп. Основні типи ПД: радикальні, спрямовані на докорінні зміни сусп. системи (революція, контрреволюція, заколот); реформаторські, на сусп. зміни, що не підривають підвалин влади правлячої еліти; пол. перевороти, що змінюють правлячу еліту, не зачіпаючи соц.-економ-го базису країни, її сусп.-пол. структур. На ПД суб'єктів пол. впливають чинники: мотиваційна структура ПД, ідеологія, пол. доктрини, соц.-економічні умови й тиск з боку різних соц. груп населення, сусп.-пол. структур, пол.-псих. культура. З видів сусп. свідомості: наукової та буденної можна виокремити теоретичну (ідеологічну, законотворчу, соціологічну, науково-організаційну та методичну); практичну (депутатську, урядову, роботу в органах місцевого самоврядування) ПД.