76. Основні моделі переходу до демократії.

Основні моделі переходу до демократії. Моделі: Класична лінійна (ВБ, Швеція), їй властиве поступове обмеження абсолютної монархії та розширення прав громадян і парламенту; поступове збільшення гарантії особистих прав — спочатку гром., потім пол. і, нарешті, соц; розширення виборчого права і поступове витіснення виборчих цензів; перетворення парламенту у вищий законодавчий орган і здійснення ним контролю за діяльністю уряду. Циклічна (Лат. Ам, Азії, Африки). Дем. й авт. форми правління по черзі змінюють одні одних — чи то шляхом військових переворотів, чи зусиллями правлячих еліт. Діалектична (Іспанія, Португалія, Греція). Вона передбачає стрімке падіння авторитарних режимів і встановлення життєздатної дем. за відносно короткий проміжок часу. 4.Кооперативна – володіє сутнісним потенціалом дем, перехід до неї здійснюється в ході поступової лібералізації пол. режиму.5. Конкурентна – характеризується різкою лібералізацією, розпадом колишньої сист. і спробами впровадження нових пол. інститутів за будь-яку ціну (насильством і гром. війною). Модель Ростоу 1 фаза: формуються передумови переходу, досягнення нац. єдності , консенсусу, 2 ─ підготовка до зміни існуючого типа режиму, виникнення і затвердження нової еліти. Поляризація, а не плюралізм. Дем. як побічний продукт боротьби між правлячим режимом і контр еліти. 3. - звикання. Процес переходу до демократії може потребувати декількох десятиліть. Основа дем. — не максимальный консенсус, но тонкая грань между навязанным единообразием (ведущим к какого-то рода тирании) и непримиримой враждой (разрушающей сообщество посредством гражд. войны или сецессии). Тот элемент, который можно назвать консенсусом, является составляющей по крайней мере трех этапов генезиса демократии. Бжезінський: 1) політична трансформація вищих органів влади і початкова стабілізація економіки. Етап починається після краху комуніст. сист. і триває 1 – 5 р; 2) пол. стабілізація, що поєднується з глибокими економічними реформами. 2 – 10 р; 3) закріплення демокр. процесів і стабілізація економіч. зростання. 5 – 15 р. Хантінгтон додав до осмислення процесів демокр. зовнішній вимір. (доводив, що демократизація є міжнародним процесом і здійснюється хвилями, захоплюючи відразу декілька країн і роблячи на них як позитивний, так і негативний вплив).

77. Принципи демократичних виборів.

Для того, щоб народ міг вільно обирати владу, здійснювати контроль за нею, у демократичних державах вибори повинні проходити з дотриманням певних демократичних принципів — засад, на основі яких здійснюються вибори і, відповідно до змісту яких, їх можна вважати реальним волевиявленням народу, формою прямого народовладдя.

Демократичні принципи виборів можна поділити на дві групи — базові та додаткові. Базові принципи виборів є загальновизнаними в усьому світі, відповідають міжнародним стандартам та ознакам демократичних політичних режимів. Вони мають бути обов'язково закріпленими на законодавчому рівні, є обов'язковими для всіх видів виборів. До базових демократичних принципів виборів належать:

1. Принцип загальних виборів — участь у виборах мають брати всі громадяни. В історії виборів у різних країнах у різний час встановлювалися виборчі цензи — сукупність умов, що обмежували право участі певних категорій громадян у виборах. Сюди можна віднести майновий, освітній, класовий, статевий, расовий, військовий цензи, ценз дієздатності, ценз осілості тощо. Внаслідок демократизації суспільного життя виборчі цензи трапляються все рідше, хоч деякі з них все ж залишаються актуальними.

2. Принцип рівних виборів — усі громадяни мають брати участь у виборах на рівних засадах. Це забезпечується наданням виборцям однакової кількості голосів, тобто кожний з виборців однаково впливає на результати виборів.

3. Принцип прямих виборів — обрання виборних органів і посад здійснюють безпосередньо виборці, а не певні органи чи делегати.

4. Принцип таємності голосування — контроль за волевиявленням виборців не допускається. Анонімність і таємність голосування призначені для того, аби забезпечити незалежність того, хто голосує, від наслідків його волевиявлення. Тому виборці голосують особисто, без присутності інших людей. Голосування за інших осіб не допускається.

5. Принцип вільних виборів — участь у виборах є добровільною справою громадян, ніхто не може примусити виборця до участі чи неучасті у виборах, а також перешкоджати його вільному волевиявленню.

Поряд із базовими демократичними принципами виборів, є додаткові принципи, які стосуються осіб чи політичних сил, що балотуються до виборних органів чи виборних посад. Серед додаткових демократичних принципів виборчого процесу можна виділити:

1. Принцип вільного і рівноправного висування кандидатів.

2. Принцип гласності та відкритості виборчої кампанії.

3. Принцип рівності можливостей для всіх кандидатів чи політичних партій у здійсненні виборчої кампанії.

4. Принцип свободи агітації.

5. Принцип неупередженості до учасників виборчої кампанії з боку органів влади, установ та організацій.

Лише за умов дотримання всіх демократичних принципів виборчого процесу результати голосування відображатимуть реальне, а не викривлене, волевиявлення громадян.