49. Класичні та сучасні теорії еліт. Принципи та канали рекрутування політичних еліт.

Класичні та сучасні теорії еліт. Принципи та канали рекретування політичних еліт. Пол. еліта — самостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими псих., соц.. і пол. якостями, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням держ. влади або впливом на неї. Парето: еліта – група найпродуктивніших та найздібніших в різних сферах діяльності особи, які отримали “найвищий індекс” у своїй діяльності. Виокремлення еліти — вихідний пункт теорії. Циркуляція: еліти виникають із нижчих верств сусп., в процесі боротьби піднімаються у вищі потім перероджуються і, зрештою, зникають. Цей кругообіг і є універсальним законом історії. Типи: леви (консерватизм), лиси (майстри пол. комбінацій). За стабільної пол. системи домінують леви, у нестабільній — лиси. Моска: поділяв сусп. на меншість, яка править, та більшість, якою правлять. Еліта – пол. найактивніша група людей, зорієнтованих на здобуття та утвердження влади. Основою сусп.. розвитку є не економіка, а пол. Правляча еліта концентрує у своїх руках керівництво держ. механізмом, має безпосередній вплив на екон. ситуацію в країні. Правляча еліта — це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку сусп. інститутів. Елементи:1. Пол. еліта, яка є частиною правлячої - носій владних функцій. 2. Бюрократична еліта охоплює представників упр. апарату. 3. Комунікаційна та ідеологічна — представники науки, культури, духовенства та ЗМІ. Як альтернатива макіавеллізмові в сучасній пол. науці: Ціннісні концепції: еліта — найцінніший елемент сусп., наділений високими здібностями в найважливіших для держ. сферах діяльності; панівне становище еліти відповідає інтересам усього населення; формування еліти є наслідком природного добору сусп. найцінніших своїх представників; елітарність — закономірний наслідок рівності можливостей, вона не суперечить сучасній представницькій демократії. Демократичного елітизму: керівна група здатна виконувати функцію захисту дем. цінностей (свободи особистості, слова, друку, пол. конкуренції). Плюралізм еліт: наявность багатьох еліт одночасно, вплив яких обмежений певними сферами діяльності; перебування еліт під постійним впливом мас; наявність дем. конкуренції еліт; мінливість і нестійкість відносин влади і як наслідок — відсутність стійких позицій панівного класу; умовність відмінностей між елітою та масою з огляду на широкі можливості доступу до лідерства.

50. Український націоналізм (м. Міхновський, д. Донцов, м. Сціборський).

Український націоналізм. Міхновський: «Самостійна Україна». «Укр. мрія» - звільнення нації. Росія порушує статті Переяславської угоди 1654 року. Невиконання договору однією стороною позбавляє іншу юридичного обов’язку дотримуватися його положень. Радикалізм межував з шовінізмом. Україна для українців. Публічно заявив про законне право укр. народу самостійно вирішувати свої проблеми. Ідея нац. солідаризму, який має об’єднати націю. Україна – президентська республіка з двопалатним парламентом (Рада представників, Сенат). Проблема нації – відсутність провідної нац. верстви – інтелігенції. Головним ворогом - Росія. Йти до незалежності шляхами зх. країн, використовуючи творчі потенції націоналізму європейського типу. 20-х р. ці ідеї трансформувалися у рух, що виник на західноукр. землях, які увійшли до складу Польщі. Ідеологією - «інтеґральний» Донцова. «Підстави нашої пол.», «Націоналізм» Небезпечно для Укр. наслідувати Росії треба повернути очі на Захід, пов’язати геополітичне майбутнє з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Вимога: романтизм (легенди, міфи), фанатизм і аморальність. Нац. ідея мусила бути «аморальною», не має керуватися принципами загальнолюдських цінностей. Здійснювати ж аморальну пол. має фанатик, що «узнає свою правду за об’явлену, загальну, яка має бути прийнята іншими. Звідси його аґресивність і нетерпимість до інших поглядів». Нація – об’єднання мільйонів воль довкола спільного ідеалу панування певної етнічної групи над територією, яку вона дістала в спадщину. Правляча верства – аристократія духу. Ознаки: відчуття духу землі, шляхетність, мудрість, мужність. Укр. – селянська дрібнобуржуазна республіка. Сціборський: «Націократія» (режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх верств, об’єднаних відповідно до їхніх сусп.-продукційних функцій у представницьких органах держ. управління): критика демокр., соціалізм, комунізм та монархії. Схвально фашизм італійської моделі. Це націоналізм — любов до власної батьківщини й патріотичні почування, доведені до самопосвяти й культу жертовного фанатизму. Формою сусп. організації для націократії - синдикалізм. Відкидає участь пол. партій в держ. упр. Диктатура (тимчасова), опорою якої має стати ударний, бойовий загін революції — організований націоналізм. Маси беруть участь у гром. та пол. житті через представництво в органах СМ та в синдикалістських організаціях. Держ.: краї, повіти й громади, що керуються власними органами самоуправи. Вибори: на засадах прямого, загального, рівного й таємного голосування.