27. Політико-правові та етичні ідеї у Німеччині кінця хvііі - поч. Хіх ст.

Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст. Фреліха "Про людину та її відносини" і Цигенгагена "Вчення про правильне ставлення до творіння Божого і загального людського щастя, що його можна досягти тільки сусп. упровадженням цього вчення": проблеми природного права, було піддано критиці наявні державно-правові інститути, пропонувалися устрій сусп. на засадах спільності майна, колективістських принципів праці, організація людей в сільськогосподарські комуни, участь громадян в управлінні держ. через виборність посадових осіб. Пуфендорф: природне право - як універсальна соц. етика, норми якої регулюють поведінку всіх людей, незалежно від їхніх титулів. Зміст основного закону природного права - кожен повинен намагатися піклуватися про спільноту та оберігати її. Держава — це єдина надійна установа, здатна гарантувати безпеку людей. Призначення: бути надійним гарантом порядку в людському суспільстві, гарантом спокою серед людей; повинна захищати зовнішню безпеку країни; не дозволяє церкві втручатись у практичне світське життя.Свої завдання з допомогою законів, що їх вона видає. Закон = наказ законодавця, підпорядковування, незалежно від згоди чи незгоди з цією волею. Установлює межі природної свободи людини. Гумбольдт: позиція гуманістичного індивідуалізму. Чітка диференціації гром. сусп. і держ. Критеріями є відмінності: між системою гром. інституцій та установ, які формуються знизу самими індивідами, та держ. інститутами; між природним і загальним правом та правом позитивним, установленим державою; між людиною і гром. Сусп. і держ., не рівноцінні величини. Сусп. є вагомішим, а людина — чимось набагато більшим, ніж громадянин, тобто член держ. союзу. Мета існування держ: у служінні сусп. Небезпеку для індивіда і нації держава становить тоді, коли починає надмірно опікувати людей, брати на себе місію патерналізму. Владолюбні слуги держави ігнорують принцип: "Ніщо так не сприяє досягненню зрілості для свободи, як сама свобода". Не заперечував цінності, важливості й необхідності держ., але він прагнув визначити ті межі, в яких держ. сприяє розвиткові сусп., кожного індивіда зокрема.

28. Політична праксеологія.

Політична праксеологія або практична політологія, яка здійснює прикладні та порівняльні дослідження в контексті конкретних пол технологій, специфіку пол маркетингу та менеджменту в різних суспільно-історичних умовах, проблеми ухвалення оптимальних управлінських рішень (законодавчих, урядових, судових), підвищення ефективності їх реалізації. Термін праксеологія (від грецьк. — діяльність) був запроваджений в рамках практичної соціології поляком Тадеушем Котарбінським, який вивчав проблеми ефективності діяльності праці колективів, аналізував форми організації праці, взаємодію індивідів, індивіда і колективу в процесі виробництва. Пол праксеологія - розділ політології, який досліджує проблеми ефективності функціонування політичної сфери суспільства в контексті політичного управління, яке здійснюється через пол діяльність суб’єктів пол. (державних інститутів, пол партій, окремих політиків). Розглядаючи, скажімо, функціонування політичної системи суспільства, ми можемо вивчати проблеми її стабільності, забезпечення політичних прав і свобод громадян. Досліджуючи виборче законодавство, очевидно, маємо звертати увагу на адекватність політичного волевиявлення реальній розстановці сил в парламенті і конкретній кількості депутатських мандатів, отриманих політичними партіями та блоками, що брали участь у виборчих перегонах. Якщо ж говоримо про ефективність політичного маркетингу чи політичного менеджменту, критерії теж зрозумілі. Ви виграли вибори, провели своє рішення через парламент чи уряд, зібрали більше податків, підвищили пенсії та стипендії студентам.