- •Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни.
- •Суть та принципи порівняльного аналізу.
- •Політичний менеджмент: поняття і функції.
- •Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету політології.
- •Процеси демократизації в Україні: перспективи розвитку.
- •Політична соціалізація особи.
- •Суть та природа політики, її специфіка.
- •Політична стабільність: критерії та чинники. Механізми стабілізації українського суспільства.
- •Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
- •Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування.
- •Політична поведінка. Позаінституційні форми політичної поведінки.
- •Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи.
- •Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучасному етапі.
- •Політична участь: суть, види, форми реалізації.
- •Порівняльний аналіз основних теорії міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм, неомарксизм, неоідеалізм).
- •Політична антропологія.
- •Форми державного правління.
- •Сучасні теорії демократії.
- •Співвідношення політики і моралі: основні підходи до вирішення проблеми.
- •Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки.
- •Плюралізм політико-правових ідей у Європі хіх ст.
- •Політична гносеологія.
- •Правова держава. Розвиток теорії правової держави.
- •Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи.
- •Політична онтологія.
- •Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні.
- •Політико-правові та етичні ідеї у Німеччині кінця хvііі - поч. Хіх ст.
- •Політична праксеологія.
- •Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії.
- •Політична доктрина анархізму.
- •Предмет та принципи етнополітики.
- •Історичні типи демократії, їх особливості.
- •Політичні рішення: сутність, етапи та способи прийняття.
- •Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політичному процесі.
- •Політичні режими: суть, типи.
- •Політичні доктрини фемінізму і неофемінізму.
- •Політична влада. Суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
- •Український консерватизм.
- •Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.
- •Суть, зміст, структурні елементи соціального управління.
- •Теорії раціонального вибору та ігор.
- •Політична думка України хvііі ст..
- •Політична система: суть, структура та механізми функціонування.
- •Класичні та сучасні теорії еліт. Принципи та канали рекрутування політичних еліт.
- •Український націоналізм (м. Міхновський, д. Донцов, м. Сціборський).
- •Легітимність політичної влади, її основні ознаки.
- •Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
- •Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •Основні принципи та методи політології.
- •Політичні партії: причини виникнення, етапи розвитку. Виникнення політичних партій в Україні.
- •Логіка розвитку політичних доктрин у хх ст.
- •Зміст основних концепцій політичної влади.
- •Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •Політична доктрина соціал-демократії.
- •Розвиток теорії політичної системи (т. Парсонс, г. Алмонд, д. Істон, к. Дойч).
- •Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
- •Політичні вчення Середньовіччя.
- •Політична модернізація: суть та основні моделі.
- •Поняття політичної еліти, її структура та функції. Типи політичних еліт.
- •Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
- •Політичний процес: суть та закономірності розвитку.
- •Політичні вчення європейського просвітництва.
- •Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування.
- •Типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •Політичні вчення античності та їх вплив на політичний розвиток європейської політичної думки.
- •Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія.
- •Зміст поняття «демократія». Принципи демократії, їх взаємозв’язок. Парадокси демократії.
- •Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
- •Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
- •Основні моделі переходу до демократії.
- •Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки.
- •Проблема людини і держави в політичних теоріях Нового часу.
- •Демократичні цінності: їх характеристика.
- •Ознаки та функції політичних партій.
- •Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Україна в сучасному геополітичному просторі.
- •Типи виборчих систем: порівняльна характеристика.
- •Політична психологія.
- •Політична опозиція: особливості функціонування у різних політичних режимах.
- •Біхевіоризм та пост біхевіоризм у розвитку політичної науки.
- •Політичні вчення Стародавнього Сходу.
- •Держава як політична організація суспільства: ознаки та функції. Основні теорії походження держави.
- •Політичний імідж: суть, типи, технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
- •Виборча система України на сучасному етапі.
- •Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності.
- •Теорія природних прав та суспільної угоди, її значення для сучасних політичних доктрин.
- •Типологія політичних партій.
- •7.1. Влада як явище суспільного життя
- •Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
- •Політична доктрина фашизму.
- •Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні.
- •Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
- •Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
- •Соціальні групи як суб’єкти політики.
- •Процес демократичного переходу, його основні фази. Консолідовані, перехідні, псевдодемократії.
- •Політична доктрина консерватизму та неоконсерватизму.
- •Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання.
- •Багатозначність поняття «бюрократія». Концепція формально-раціональної бюрократії Макса Вебера.
- •Електронний уряд: суть, основні компоненти.
- •Політичні доктрини комунізму: сутність та еволюція.
- •Політичний маркетинг.
- •Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі хх-ххі ст.
- •Актори, суб’єкти та об’єкти політики.
- •Соціальна держава
- •Еволюція політичної доктрини популізму. Ознаки популізму у виборчих кампаніях України.
- •Політична людина. Основні форми політичної участі.
- •Соціальні групи і політика.
- •Синкретизм раціоналізму та ірраціоналізму в політичній доктрині н. Макіавеллі.
- •Соціо-політичні поділи та їх вплив на формування політичних систем.
- •Нація як суб’єкт політики. Основні підходи до з’ясування суті нації.
- •Політичні антитехнології. Політичне маніпулювання.
- •Політична доктрина лібералізму. Особливість неолібералізму.
- •Еволюція неомарксизму у хх ст.
- •Політичні доктрини націоналізму.
- •Сутність, основні типи та алгоритми політичного аналізу.
- •Експертні методики в політичному аналізі.
Політична гносеологія.
Філософія політики як теорія пол пізнання в широкому сенсі слова в свою чергу може поділятися на пол гносеологію та на пол епістемологію. Предметом першої є процес пол пізнання і взаємодія гносеологічних суб'єкта і об'єкта у цьому процесі. Предметом же пол епістемології — результат цього процесу, тобто пол знання, його співвідношення з пол реальністю.
Правова держава. Розвиток теорії правової держави.
Правова держ. Розвиток теорії прав. держ. ПД — це організація пол. влади, що створює умови для якнайповнішого забезпечення прав і свобод людини і гром., а також для найбільш послідовного “скріплення|зв'язування|” держ. влади за допомогою права в цілях недопущення| зловживань. Принципи (дві сторони суті|єства|):1) якнайповніше забезпечення прав і свобод людини і гром., ств.|створіння| для особи|особистості| режиму правового стимулювання (соц, змістовна сторона); 2) найбільш послідовне “скріплення|зв'язування|” держ. влади правом, формування для держ. структур правового режиму обмеження (формально-юридична сторона). Інші принципи, які витікають з|із| наведених вище і створюють для них забезпечуючий фон: високий рівень правосвідомості і правової культури в сусп|товаристві|; наявність цивільного|громадянського| сусп.|товариства| і здійснення контролю з його боку за виконанням законів всіма суб'єктами права. Розвиток теорії ПД. Боден, Гоббс, Макіавеллі обстоювали постулат рівності прав перед законом, що сприймалося як виклик середньовічній феодальній традиції, побудованій на жорсткій ієрархічній сист. Новий крок в осягненні ідеї держ, заснованої на договірних засадах, здійснив Гроцій. Всебічне обгрунтування принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову вперше здійснив англійський мислитель Локк."Дозволене все, що не заборонено законом". Монтеск'є будучи прихильником концепції поділу влади обстоював пріоритет законодавчої гілки влади перед іншими, - виконавчою та судовою. Руссо висунув ідею народного суверенітету, яка заклала потужні підвалини під теорію гром. сусп, його прав на частину пол. влади. Кант висунув і всебічно обгрунтував принцип регулятивності формального закону як виразника права, що має полагоджувати відносини гром. і держ. Гегеля розглядав право як сист, що розвивається й удосконалюється, а отже таку, що в ідеалі має збігатися з найвищими цілями та інтересами людини. Драгоманов, Кістяківський (кін XIX - поч XX ст.) Перший відомий, як автор демократичної Конституції Рос. імперії, якою передбачалося змінити централістську сист упр. на федеративну, епіцентром якої має стати громада на принципах самоврядування. За сучасними мірками це цілком підпадає під критерії ПД. Другий вніс значний внесок у теорію ПД, дав визначення її ознак і характеристик.
Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи.
Порівняльна характеристика урядів країн Зх. Європи. Голова уряду. Уряд (Лейвер, Майр, Галлахер) – це сукупність старших пол. діячів формально призначених главою держави, але практично обраних прем’єр-міністром, проконсультувавшись з іншими урядовими партіями. Урядовий кабінет - це форма уряду де прем’єр, або президент формують кабінет міністрів, доручаючи їм відповідні міністерства. Уряд – організація, яка здійснює адміністрування по цілій країні, або її частині. Кабінет – комітет, сформований з найбільш важливих членів уряду, враховуючи прем’єра або президента та міністрів, які представляють головні міністерства. Є вужчим від поняття уряд. Кабінет – політична частина уряду. В більшості країн – прем’єр-міністр. Уряди називають за особами, які очолюють його. Австрія, Німеччина – канцлер, Італія – голова уряду, Іспанія – голова ради, Люксембург – герцог. Голова уряду є головою виконавчої влади. В Ізраїлі прем’єр-міністр обирається шляхом прямих виборів. В СК лідер партії – голова уряду. В ФРН голову уряду назначає президент ФРН, до 2005 він назначав лідера партії, яка перемогла. Партія яка збільшує свою підтримку має перевагу, тому коли було рівність голосів президент обрав Ангелу Меркель. В Греції – прем’єр-міністр стає лідер партії, який має абсолютну більшість. Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Франція – прем’єр-міністр обирається через багатопартійні домовленості – через коаліції. Нестабільність урядів. В Італії до 90-их років уряди мінялись щороку. В Німеччині та Франції голови урядів відомі ще до виборів. Сильні прем’єр-міністри – Сполучене Королівство, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія. Слабкі – Італія, Нідерланди, Норвегія. Швейцарія. Федеральна рада. Уряд складається з 7 осіб. Магічна формула щодо формування уряду (Радикальна, Соціал-демократична, Християнсько-демократична по 2, Народна партія – 1 місце). Серед 7 осіб обирають президента, який є головою уряду. Найбільш сильний прем’єр-міністр СК, який має свй титул. Лідер партії, яка має більшість в парламенті, він одноособово призначає 120 представників в уряді; визначає структуру уряду; самостійно відправляє у відставку міністрів; зовнішня політика та економіка – головні його галузі. Найслабший прем’єр-міністр – Нідерландів через специфіку формування уряду. Партії за домовленістю розподіляють міністерства між собою. Прем’єр-міністр не призначає міністрів. Міністерства належать партіям = незалежність міністерств = міністерства сильніші за уряд. Подібна ситуація і в Норвегія.