18. Сучасні теорії демократії.

Сучасні теорії демократії З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соц. група чи особистість. Риси к: · заперечення автономності особистості; · первинність народу у здійсненні влади; · однорідність народу за складом; · абсолютність влади більшості. критикував Шумпетер. Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами пол. в демократичному сусп. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду. Риси п зводяться до: · відмови від прямої участі всіх у пол. процесі; · визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної пол. сист, яка гарантує права та свободи особистості; · значного розширення діяльності держ, збереженню рівноваги конкурентних інтересів; · турботі про формування демокр. культ, підтримки держ соц.-обмежених верств населення. З нею співзвучна елітарна концепція. Пол еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Ліберальна (індивідуалістична) базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з сусп. та держ. Положенням л : · визнання особистості основним джерелом влади; · пріоритет прав людини над правами держ; · обмеження сфери діяльності держ, передусім, охороною сусп порядку, безпеки громадян; · пріоритет ринкового регулювання економікою над держ упр; · розподіл влади як умова контролю громадян над державою. Нову форму демократії Рокар називає “інформаційною демократією”. Складовими частинами: загальне виборне право та вільна інформація.Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає пол. культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соц. передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу – й приводить до хаосу і анархії.

19. Співвідношення політики і моралі: основні підходи до вирішення проблеми.

Мораль - це форма сусп. свідомості і сфера індив. свідомості особи, що становить сукупність моральних вимог, на основі яких сусп. і особистість виробляють оцінки людської поведінки, явищ соц. і дух. життя. Проблема співвідношення П. і М. – одна з центральних в пол. та етичній теоріях. Конфуцій: пол. держ. влада є відлунням вічних законів неба; тому головним принципом П. та М. поведінки є сповідування “кожному належне”. Лао Цза: життя людей не визначається волею неба, а розвивається природним шляхом – дао. Геракліт: домінують антидемократичні схильності. Але він вважав неприпустимою тиранію, виступав за додержання законів. Демокріт: тлумачив сутність пол. життя і пол. етики з позицій дем-ї, яку він вважав найвищою цінністю. Справедливість у Платона – не лише моральна чеснота, а й ознака соц. гармонії, сусп. рівноваги. Такої думки дотримувався й Аристотель. Обидва вони ототож П і М: людина живе заради держ., а не держ. заради людини. Аквінський: єдине джерело моралі – всемогутня воля Бога, підкорятися їй – моральний обов’язок кожної людини. Макіавеллі: доводив принципову розбіжність пол. і морального світів, в одному з яких, на його думку, панує суспільна доцільність, в іншому – етичні переконання. В реальному пол. житті правитель використовує заради досягнення своїх цілей будь-які засоби, й аморальні. «Мета виправдовує засоби». Не погоджуючись з тим, що пол. має бути аморальною, стверджував, що вона є такою насправді. Гоббс: сусп. тримається на ворожнечі, адже людина – егоїстична істота, керується законом самозбереження. «Війна всіх проти всіх». Тому люди у договірний спосіб утв. держ. Локк: від народження люди схильні до добра, є рівними і незалежними. Кант: людина постійно перебуває між тим, що продиктоване сусп., пол. і тим, що диктує моральність. У своїй поведінці людина повинна керуватися морал. мотивами, а не практич потребами. Гегель: з одного боку, ототожнює моральність і пол. дійсність, з іншого, на місце моральної доброчинності ставить санкціоновану держ. добропорядність. Вебер: доводив повну розбіжність П. і М.(новий Макіавеллі). Сенс пол. - досягнення і збереження влади, головний її засіб – насильство. Моска, Хайєк у новітній соц-філософ пол та етичній думці домінує визнання важливості моральних критеріїв пол діяльності.