ПИТАННЯ НА ДЕК - 2015

1. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни.

Пол-я є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. 1. Історично першою формою пізнання пол. була релігійно-міфологічна (уявлення про божественне походження влади і сусп-пол устрою). 2. З сер Ітис. до н е посилюється процес раціоналізації пол поглядів, вони набувають філософ-етичної форми. Перші пол. категорії і визначення, а згодом і пол концепції, започатковуються теоретичні дослідження пол. (Конфуцій, Сократ, Платон, Арістотель). 3. Від реліг-етичної форми пол науку звільнив Макіавеллі (основополож. пол науки Нового часу). Він розглядав пол процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі. У центр пол досліджень - держ влада.. 4. Гоббс, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держ, розробляли теорію сусп договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права. 5. Істотний внесок у розвиток пол науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії був зроблений у період Великої франц рев-ї, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. 5. Виокр-я пол-ї із загальної системи соц і гуманітар наук та її інституціоналізації припав на к.XIX — п.XX ст. У різних країнах він відбув по-різному: Нім - пов'язаний із розвитком правової школи; Франц - на межі державознавства, пол. історії та соц; ВБ - заснування Лондон. школи економіки і пол наук. Важливий внесок у становлення сучасної пол-ї зробили - Маркс, Енгельс, Вебер, Міхельс, Моска, Парето. 5.1880р. – ств в США при Колумбійському коледжі школи пол-ї науки. 1903р. - ств Американ асоціація пол наук. У післявоєнний період розвиток пол-ї був особливо успішним у США - розгорнулася так звана біхевіористська революція. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація пол. науки. Етапи розвитку науки: 1)стародавній етап (від реліг-міфолог форм до часткової раціоналізації пол уявл; 2) етап Нового часу (XVI-XIX ст.), сформував політико-ідеологічну базу; 3) сучасний світ (початок XX ст.), який конституював науку. Стуртурні складові: історія пол. учень; теорія пол.; практична й порівнял пол-я; кратологія (наука про владу); партологія (наука про пол. партії); елітологія (теорії еліт); електоральна пол-я. В Укр виокремлено такі спеціальності: теорія та історія пол науки; пол інститути та процеси; пол культура та ідеологія; пол проблеми міжнар систем та глобального розвитку; етнополітологія та етнодержавознавство.

2. Суть та принципи порівняльного аналізу.

Особливість пол науки - вона не може опиратися на дані експериментальних досліджень та експериментально перевіряти отримані висновки. Тому головним засобом отримання наукових знань про пол життя та процеси стали порівн. досл. Алмонд та Пауелл: «логіка та мета порів. методу використовується пол. науками подібно до того, як експеримент використовується точними науками. Порів. метод передбачає зіставлення однотипних пол явищ: держ. устрою, пол партій, електоральних систем. Його особливість полягає в зіставленні двох (або більш) пол об'єктів. Перша праця Фрімена "Порівняльна політика”(1873). Огляд історії розвитку ПП свідчить, що при великому значенні одержаних нею результатів, метод дослідження залишається головним системоутворюючим елементом цієї дисципліни. Етапи: а) відбір і опис фактів; б) виявлення і опис тотожності і відмінностей; в) формування взаємозв'язків між елементами пол процесу і ін соц явищами у формі експериментальних гіпотез; г) подальша перевірка гіпотез; д) "визнання" деяких основоположних гіпотез. Основні положення. (Макрідіс): порівняння мають відбуватися на абстрактному рівні, кожне явище має розглядатись як своєрідне; потрібно визначити критерії, індикатори; сформулювати гіпотезу; сформулювати не одну гіпотезу, а потім їх доводити або спростовувати. Порівн. пол аналіз дозволяє: 1) розробити сист. знань про пол, що піддається перевірці; 2) дати оцінку пол досвіду, інститутам, поведінці і процесам з точки зору причинно-наслідкових зв'язків; 3)прогнозувати події, тенденції і наслідки. Види: (Доган, Пеллассі): Метод окремого випадку (береться ідеальни варіант і відповідно до нього досліджується інша країна); Бінарний аналіз (порівняння двох країн); Порівняння подібних країн (досліджуються відмінності); контрастних країн (досліджуються спільні риси). Передбачає вивчення навіть і однієї держ, але у певному контексті. Переважно його застосовують щодо двох і більше держав. Одночасно кількість взятих до аналізу держав може стати обмежувальним чинником щодо порівняльного аналізу. Невелика кількість держав дає змогу зробити порівняння за максимально можливою кількістю параметрів, відповідно збільшення кількості держав завжди призводить до зменшення кількості параметрів аналізу.