Гора і джерело

Українська народна казка

Далеко, далеко, туди на схід сонця, на кінці безкрайнього, широкого степу стояла, гордо опираючись головою в небо, висока гора. Уся вона була з твердого, дикого каменю. Була непривітна і недоступна, а на зелений, хвилястий степ, що починався за кілька миль від неї, дивилася з погордою. Гордилася, але одного разу почула, що щось всередині намагається вибитися на ясний світ Божий. Заглянула туди і побачила чисте, погоже джерело. Гора засміялася і погордо сказала:

— Моєї твердині нічого не вколупало іще споконвіку, а ти, таке мале джерело, хочеш пробитися вгору. Даремна твоя праця, даремна.

І замовкла. Джерельце не одповідало нічого.

Пройшли віки, джерельце безперестанно працювало. Одного разу, в ясний весняний день з гори полилася вода, розсипаючи чарівно по каменях свої маленькі-малесенькі бризки. Гора глянула і широко відкрила свої очі: з її твердині сипалася перлами та алмазами вода. Жваво і весело щебетали пташки, і купаючись, пили живу, смачну воду. Степ зазеленів, зазеленіли біля підніжжя перше сипучі піски, на її розліссі простелилася широка дорога.

Люди, йдучи, зупинялися при річці, пили воду, набирали у барильця і йшли далі.

Гора, начувшись похвал, стала пишатись тим, що перестала бути неприступною. А вода не пишалася, що пробилась крізь граніт гори, вона вела далі свою роботу.

Евристична бесіда

1. Чому гора дивилася навкруги з погордою?

2. Як вона ставилася до джерельця? Чи вірила гора, що маленьке джерело проб’є її кам’яні схили? Зачитайте, що сказала гора джерельцю?

3. Чому джерельце нічого не відповіло горі?

4. «Пройшли віки, джерельце безперестанно працювало». Що саме робило джерельце?

5. Що змінилося у світі з появою води на схилах гори?

6. «Гора, начувшись похвал, стала пишатись тим, що перестала бути неприступною. А вода не пишалася, що пробилась крізь граніт гори, вона вела далі свою роботу». Чому гора пишалася, а джерельце – ні?

7. Чого навчає нас ця казка?

8. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що людина повинна досягати своєї мети постійною наполегливою працею?

Тема «Роль спілкування в житті людини» Майже чарівна розмова

Василь Сухомлинський

Це було теплого сонячного дня. Все навкруги раділо весні. Квітнули сади, щебетали пташки. У блакитному небі летів журавлиний ключ. Десь весело дзюрчав весняний струмок.

А під високою тополею на вулиці стояв маленький хлопчик і плакав. Він не бачив, як квітнуть сади. Він не чув, як щебечуть пташки. Небо здавалося йому не блакитним, а чорним. Журавлиний ключ здавався хлопчикові зразком сльозин.

Люди йшли повз маленького хлопчика й не помічали, що він плаче.

Один дідусь побачив хлопчика, підійшов до нього, поклав йому руку на голову. Він довго щось хлопчикові говорив, про щось його розпитував. Хлопчик крівзь сльози щось розповідав дідусеві.

Так вони розмовляли з годину. І от хлопчик усміхнувся. Він побачив, як навкруги квітнуть сади.

Він почув, як весело щебечуть пташки. У блакитному небі перед ним затремтів журавлиний ключ, і хлопчик подумав: «А зараз весна!»

Як мило та гарно, коли хтось осушить сльози на очах іншої людини й пробудить у неї усмішку.

Робота з текстом оповідання

1. Про яку пору року йдеться в оповіданні?

2. Складіть сенкан до слова «весна».

Весна

гарна, чарівна

прийшла, принесла, розцвіла

пробуджується все від сну

радість.