68. Термідоріанський переворот. Конституція 1799р. Період консульства.

Термідоріанський переворот — державний переворот 27/28 липня 1794 (9 термідора 2-го року за республіканським календарем) у Франції, що призвів до повалення якобінської диктатури і встановлення Директорії (1795-1799 рр.). Переворот був вчинений головнокомандувачем національної гвардії республіки Полем Баррасом. Іншими організаторами заколоту виступили Жозеф Фуше та Тальєн. Причиною перевороту стала криза якобінської диктатури викликана наслідками революційного терору. Початком перевороту вважається рішення Комітету громадського порятунку заарештувати лідерів якобінців Максиміліана Робесп'єра, Сен-Жюста і інших лідерів революції. Наступного дня, 10 термідора (28 липня 1794 р.) Робесп'єр і ще 21 революціонер були страчені на гільотині. Загалом було страчено 117 якобінців. По закінченні перевороту настала Термідоріанська реакція — період від початку перевороту до встановлення Директорії на чолі з Баррасом.

Конституція VIII року) - створена після державного перевороту Наполеона Бонапарта, який 9-10 листопада 1799 г, (18-19 брюмера VIII роки Республіки) за допомогою військ розігнав Законодавчий корпус, скасував Директорія, взяв владу в свої руки, став першим консулом. Конституція, розроблена під керівництвом Н. Бонапарта, відкрила йому шлях до одноосібної влади. Державна влада будувалася на принципах цезаризма, характерного для римського принципата. К.Ф. 1799 р. була затверджена на плебісциті 13 грудня. У ній не було, як в попередніх конституціях, декларації прав. Разом з тим від імені французького народу в ній появлялося, що куплене на законних основах національне майно зберігається за його законним набувальником. Передбачалося встановлення пенсій для поранених воїнів, для вдів і дітей військових. Французька республіка проголошувалася єдиної і неподільної, її європейська територія розділялася на департаменти і комуни. Правами громадянства користувалися обличчя, що проживали постійно в окрузі комуни не менше за рік. Громадяни цих округів обирали 1/10 частину своїх співгромадян, яких вони вважали "найбільш гідними вести суспільні справи". З складеного таким чином "довірчого списку" призначалися посадові особи комунального округу. Вони ж обирали в свою чергу з своєї середи 1/10 частину громадян, які складали департаментський список. З нього формувалася адміністрація департаменту і обиралася 1/10 частина в центральний список, з якого обиралися посадові особи загальнонаціонального масштабу. Охоронний сенат складався з осіб, що призначалися довічно консулами, з подальшою кооптацією окремих членів. Державна рада формувалася першим консулом, а Трибунат, Законодавчий корпус і уряд (в подальшому) - Охоронним сенатом. Урядом призначалися повновладні в департаментах префекти, а також супрефекти, мери, члени дорадчих рад комун і міст. Всі посадові особи були в суворій ієрархічній підлеглості. "Урядова влада" формально вручалася трьом консулам на 10 років (з правом переобрання). Першим консулом Конституцією призначався Бонапарт, також призначалися другий і третій консули, які мали при здійсненні "урядових актів дорадчий голос". Винятковою прерогативою першого консула було обнародування законів, призначення і відгук "згідно з власною волею" членів Державної ради, міністрів, посланників, офіцерів армії і флоту, членів місцевої адміністрації, урядових комісарів при судах. Призначав він і довічних суддів. Законодавча ініціатива могла вийти від уряду, законопроекти редагувалися в Державній раді, обговорювалися в Трібунате, приймалися (або відкидалися) цілком без прений Законодавчим корпусом. Декретований сенатом законопроект поступав на підпис до першого консула, який міг направити його в Охоронний сенат, що мав право його схвалити або відмінити, як неконституційний. Був встановлений початок формуванню адміністративної юстиції. Таким чином, по Конституції встановлювалося верховенство уряду з повновладністю Н. Бонапарта, і представництво по плебісциту, що повинне було відновити політичну стабільність, забезпечити економічний розвиток. Внаслідок плебісциту 1802 р. Н. Бонапарт був оголошений довічним консулом, а з прийняттям Органічного сенатус-консульта 1804 р. він стає імператором французів - Наполеоном I.

Французький консула́т (фр. Consulat) — період в історії Франції, під час якого влада в країні де-факто належала Наполеону І Бонапарту, хоч і юридично була обмежена. Період тривав з 9 листопада 1799 року (18 брюмера VIII року Бонапартом було здійснено державний переворот) по 18 травня 1804 року (коли Наполеон був проголошений імператором).

Тимчасове консульство[ред. • ред. код]

Наполеон 18 брюмера

Наполеон у замку Сен-Клу виголошує промову

Тимчасове консульство — період державного перевороту 18 брюмера, який тривав з 9 листопада по 24 грудня 1799 року.

Основні події:

Заснування тимчасової консульської комісії (Бонапарт, Сієс, Дюко).

Повернення до Франції Карно, Лафаєта та інших впливових емігрантів.

Остаточне замирення Вандеї.

Розробка і прийняття Конституції VIII року.

Державний переворот стає несподіванкою для всієї Франції, тим більше, що необхідність його не була виправдана в очах суспільства. Події 18 та 19 брюмера у Парижі визвали здивування. Робочі паризьких передмість віднеслися до перевороту байдуже. Але в той же час виникає протидія в департаментах Франції, і щоб якось її стримати виникають тимчасові консули, які розпочинають кадрові чистки в департаментах.

Тимчасові консули Бонапарт, Жозеф Сієс і Рожер Дюко займають свої пости з 20 брюмера по 3 нівоза VIII року (11 листопада — 24 грудня 1799 року). На першому засіданні тимчасових консулів виникає питання щодо обрання президента консульства серед них, але не прийшовши до однозначного рішення, зупиняються на тому, щоб кожен з них по черзі головував один день. Хоч Бонапарт не отримав бажані повноваження одразу, все ж період характеризується поступовим посиленням його влади.

Десятирічне консульство[ред. • ред. код]

Портрет трьох консулів (зліва направо): Камбасерес, Бонапарт, Лебрен

Десятирічне консульство — період, який знаменується обранням Наполеона першим консулом з усією повнотою влади. Протягом цього періоду Наполеон Бонапарт, не оголосивши себе главою держави, у якості першого консула зарекомендував себе як консервативний, авторитарний, самодержавний очільник. Тим не менш, відомий історик Роберт Б. Холтман назвав французький консулат «одним з найважливіших періодів всієї французької історії».[1]

Основні події:

Бонапарт стає першим консулом. Другим і третім консулами (по суті радниками) — Камбасерес (1753—1824) та Лебрен (1739—1824).

Обрання членів Сенату і Державного уряду.

Репресії щодо друкарства.

Префектури і адміністративна реформа.

Розгром Австрії і зміцнення влади Бонапарта.

Після прийняття Конституції VIII року, новими консулами були призначені Бонапарт, Жан-Жак Камбасерес та Франсуа Лебрен. На першому засіданні колегії трьох консулів, яке відбулося 4 нівоза VIII року (25 грудня 1799 р.) було сформовано уряд та призначено сім міністрів: юстиції — Андре-Жозефа Абріаля, закордонних справ — Шарля Моріса Талейрана, внутрішніх справ — Люсьєна Бонапарта, фінансів — Годена, флота і колоній — П'єра Форфе, поліції — Жозефа Фуше. Пізніше в уряді були зроблені деякі перестановки, у зв'язку з війною. (Франція-Австрія).

Довічне консульство[ред. • ред. код]

Довічне консульство — період в історії Франції, який знаменується подією 2 серпня 1802 року, коли сенат офіційно оголосив підсумки плебісциту щодо надання Наполеону Бонапарту довічного консульства.[2] За надання довічного консула проголосувала 98% людей.[3][4] Уся повнота влади знаходиться в руках Наполеона.

Основні події:

Встановлення довічного консульства.

Прийняття Конституції X року.

Формування імператорського двору.

Створення Ордена Почесного Легіону.

Репресії проти суперників Бонапарта — Жоржа Кадудаля, Шарля Пішегрю, Жана Віктора Моро, вбивство герцога Енгієнського.[5]

Ам'єнський мир з Англією і підготовка до нової війни.

Встановлення імперії.