57. Сучасний екстремізм

Політичний екстремізм — це схильність до крайніх поглядів і методів у політиці та ідеології. Він виявляється в ігноруванні реального аналізу політичної ситуації в країні та світі, нерозумінні законів виходу суспільства з кризи, бажанні значно прискорити події, прагненні підкорити політичний процес чиїйсь волі без урахування співвідношення політичних сил. Апелюючи до не найкращих якостей людей — заздрощів, шовінізму, крайнього націоналізму тощо, екстремістські концепції знаходять прихильників серед маргіналіє (лат. marginalis — той, що знаходиться скраю), тобто локальних груп людей, спосіб життя яких не відповідає стандартам, притаманним суспільству, до якого вони належать. Характерними ознаками екстремізму є правовий нігілізм, руйнування державних і політичних структур, ставка на силові методи.

Розрізняють екстремізм правий і лівий. Правий екстремізм — це фашистські та неофашистські концепції, що спрямовані проти демократії та прав людини й обстоюють необхідність диктатури, насильства й тоталітаризму. Лівий екстремізм виявляється в теоретичних платформах та діяльності революційних організацій (анархізм, троцькізм, маоїзм, радикальний ісламський фундаменталізм).

Крайнім виявом політичного екстремізму є тероризм — політична практика й одна з форм державної політики, що полягає в систематичному залякуванні, провокаціях та прямих насильницьких діях. Небезпека терору в тому, що за його застосування порушується природний шлях соціального руху, не реалізуються демократичні форми організації суспільства, вільного волевиявлення особи. Тому одне з нагальних завдань людства — боротьба проти світового тероризму.

58. Міжнародні відносини: їх сутність і принципи.

Міжнародні відносини є об'єктом наукового дослідження багатьох наук. Міжнародними відносинами називають сукупність усіх зв'язків і відносин, які виступають на світовій арені національних держав і міжнародних об'єднань, соціальних, економічних і політичних сил, організацій і рухів. Міжнародні відносини поділяють на такі види: економічні, політичні, військові, ідеологічні, правові, дипломатичні. За типами зони діяльності — на глобальні, регіональні, двосторонні.

Найбільше значення в міжнародних відносинах мають міждержавні політичні відносини. Тому головним суб'єктом міжнародних відносин є національна держава — географічно обмежена, законно визнана (легальна) цілісність, яка керується єдиним урядом, і населення якої вважає себе єдиною нацією. З цієї позиції, ієрархія держав на міжнародній арені матиме такий вигляд

— наддержави (здатні впливати на існування всього людства);

— великі держави (їх вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону);

— середні держави (мають вплив у найближчому оточенні);

— малі держави (мають незначний вплив у найближчому оточенні, при цьому володіють засобами для захисту незалежності);

— мікродержави (нездатні захистити свій суверенітет національними засобами).

Міжнародні відносини ґрунтуються на двох основних принципах: сили і права. Принцип сили залишається найважливішим чинником геополітики. У геополітичному розумінні він означає, що держава або група держав здатні нав'язувати іншим державам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовуючи при цьому власну перевагу у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку. На нинішньому етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої вимірюється здебільшого економічним, технологічним, інформаційним та інтелектуальним потенціалом

59.Система міжнародного права.

Система міжнародного права являє собою комплекс юридичних норм, що характеризується принциповою єдністю й одночасно упорядкованим підрозділом на відносно самостійні частини (галузі, підгалузі, інститути).

Сформований комплекс основних принципів міжнародного права об'єднав, організував і співпорядкував раніше розрізнені групи норм. З'явилася ще одна ознака системи — ієрархія норм, встановлення їхньої співпідпорядкованості. Поступово формується міжнародне процесуальне право, яке є ознакою зрілості правової системи.

По-перше, додержання норм міжнародного права після їх створення забезпечується за потреби державним примусом, здійснюваним безпосередньо або опосередковано. Це правомірно, оскільки договірний процес між суб'єктами міжнародного права закріплює взаємні права та обов'язки.

По-друге, міжнародне право слугує своєрідним масштабом можливої і належної поведінки держав у міжнародних відносинах. У свою чергу в національному праві кожної держави, у тому числі й України, є норми, які регулюють діяльність державних органів у міжнародних відносинах. Наприклад Закон України "Про міжнародні договори України" 2004 р. регламентує повноваження і порядок підготовки, підписання Україною міжнародних договорів, порядок їх ратифікації й виконання і т. ін.

По-третє, для міжнародного права як особливої системи права характерним є те, що воно має свій специфічний предмет регулювання. Як зазначалося, таким предметом регулювання для міжнародного права є відносини між суб'єктами міжнародного права.

По-четверте, суб'єктами міжнародного права, на відміну від внутрішньодержавного права, є головним чином суверенні держави, міжнародні організації, державоподібні утворення тощо.

По-п'яте, для міжнародного права характерний свій, лише йому притаманний, спосіб творення норм. Його основою є узгодження між собою позицій суб'єктів міжнародного права, що дає змогу досягати угод і створювати норми міжнародного права. Процес узгодження позицій держав є основою демократичної спрямованості міжнародно-правових норм, які іноді можуть відрізнятися від соціальної сутності цих держав.