51.Загальна характеристика основних соціально-політичних доктрин сучасності.

Неолібералізм – це різновид політичної ідеології , який характеризується такими ознаками:

-абсолютна цінність особистості, її людської гідності, прагнення до свободи, визначення своєї самобутності, забезпечення умов для всебічної самореалізації, усвідомлення власної відповідальностіза свої дії перед собою, суспільством і державою.

-забезпечення дотримання невід’мних прав і свобод людини, право на життя , свободу, власність тощо.

-укладення договору між особою і державою, що визначає обов’язки і відносини між ними.

-обмеження Лібералізм – це різновид політичноїідеології, основними принципами якого є:

права держави на втручання в економічне і соціальне життя, це передбачає дотримання ринкової економіки, вільної конкуренції, невід’ємного права людини на власність.

-зростання ролі держави у захисті свободи підприємництва та розвитку конкуренції, стримування монополізації усіх сфер суспільного життя.

Розробка та ухвалення антимонопольного законодавства у сфері економіки.

-обгрунтування прав держави на регулювання відносин між приватними власниками.

-необхідність встановлення прожиткового мінімуму для кожного громадянина.

-дотримання принципу соціальної справедливості, що передбачає встановлення винагороди за працю,

активне виконання своїх обов’язків.

Комуні́зм  — політична ідеологія, заснована на ідеї суспільства загальної рівності та свободи, суспільної власності на засоби виробництва та безгрошового перерозподілу майна.

В наш час, з точки зору власної апологетики, комунізм — це суспільний лад (або особлива суспільно-економічна формація), що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва; це також наукове і філософське вчення про майбутнє безкласове суспільство, в якому відсутня приватна власність на засоби виробництва та експлуатація людини людиною; а також це практика втілення цього вчення у життя.

Соціалізм— вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості.

Узагальнений суспільно-політичний ідеал охоплює теоретичне обґрунтування рівності, свободи особистості, справедливості та інших загальнолюдських цінностей. Догматизований марксистський соціалізм нехтує або й зовсім заперечує економічну свободу індивідів, конкуренцію та неоднакову винагороду за працю як запоруку зростання матеріального добробуту людини й суспільства. Як альтернативу він пропонує нетрудовий перерозподіл доходів, політичне регулювання економічних і соціальних процесів, свідоме встановлення державою норм і принципів соціальної рівності (нерівності) та справедливості. Пріоритет у соціалістичній доктрині надається державі, а не індивідові, свідомому регулюванню (плануванню), а не еволюційним соціальним процесам, політиці, а не економіці.

Консерватизм — це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримку існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Вихідними принципами є:

-відповідальність особистості перед державою, релігійність, нерівність людей тощо

Держава повинна бути сильною, здатною чітко відображати політичну волю людей. Важливою рисою є також принцип волі, спроможність здійснювати індивідуальну й суспільну ініціативу в межах правових норм.

Неоконсерватизм - сучасна политична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства

Характерними його рисами лишаються вірність старим традиціям й нормам, зведення змісту влади до керівних і розподільно-розпорядчих функцій, збереження суспільно-політичної нерівності, скептицизм щодо суспільного прогресу, справедливості, культ сильної держави та авторитарних лідерів, збереження традиційних інститутів влади та архаїчних політичних цінностей.

52. Сутність консерватизму, його походження та основні риси.

Консерватизм — це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримку існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей. Термін «консерватизм» походить від латинського «conservo» — охороняю, зберігаю. Консервативна політична ідеологія виникла як реакція на ідеали, образ думки, вимоги й реальні успіхи лібералізму, і, насамперед, на радикальні ідеї й перетворення Великої французької революції 1789 р. Вперше термін «консерватизм» увів у науковий оборот французький письменник Ф. Шатобріан, засновник журналу «Консерватор» (1818-1820 рр.). Найважливіші представники раннього консерватизму — англійський мислитель і політичний діяч Е. Берк, французькі суспільні діячі Ж. Местр і Л. Бональд. У розвиткові консерватизму можна виділити два етапи: класичний консерватизм і неоконсерватизм. Основні ідеї класичного консерватизму: • визнання обмежених можливостей людського розуму у пізнанні суспільства та недосконалості людської природи; • в економічній сфері акцент робиться на розвитку приватного підприємництва, запереченні жорсткого контролю держави за функціонуванням економіки; • недоторканість, святість приватної власності; • ефективна державна влада, основним завданням якої є підтримка законності та правопорядку в суспільстві; • держава вторинна щодо громадянського суспільства, яке має морально-релігійні засади; • політика підпорядкована релігійній моралі; • функціонування суспільства врегульовують не лише закони, але й звичаї; • переконаність про вроджену нерівність людей. Консерватизм як ідейно-політична течія відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів і соціальних груп, становищу яких загрожують об’єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально- економічного розвитку. Часто консерватизм буває своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які відчувають страх перед майбутнім, що спричиняє невизначеність і нерідко погіршення соціального статусу.

53.Неоконсерватизм

Неоконсерватори наголошують, що суспільство — складна органічна цілісність, а його частини настільки взаємопов´язані, що зміна однієї з них підриває стабільність усього суспільства. У суспільно-політичній сфері не можна діяти за планом або згідно з соціальною теорією. Треба спиратися передусім на досвід. Суспільство вдосконалюється поступово за внутрішніми законами, закоріне-ними в минулому. Вирішальне значення, на думку сучасних консерваторів, мають звичаї, вподобання, традиції народу. Головним критерієм суспільного розвитку представники цього ідеологічного напряму вважають зміну звичок, традицій і характеру людей.

54.Лібералізм і неолібералізм.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об´єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Ідейно-моральне ядро класичного лібералізму сформували такі положення:

- абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;

- автономія індивідуальної свободи;

- раціоналізація й доброчинність діяльності людини;

- визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;

- існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;

- договірний характер відносин між державою та індивідом;

- обмеження обсягу і сфер діяльності держави;

- захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;

- утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком та анархією.

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок роз­глядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв’язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.