55.Соціалізм. Соціал-демократична політична доктрина, її сутність

Соціалізм (від лат. socialis - суспільний) - учення про суспільний устрій, який характеризується такими рисами: усуспільненням усіх засобів виробництва(землі, усього розташованого на ній, капіталів); вони переходять під юрисдикцію суспільної влади; організацією виробництва і розподілом продуктів виробництва - суспільних та планових; декларуванням скасування класової структури суспільства та знищення експлуатації людини людиною.

Соціал-демоккратична політична доктрина: на відміну від марксизму, ідеологія соціал-демократії виходить з пріоритету історичної еволюції суспільства у напрямку суспільства соціальної справедливості та рівності громадян незалежно від їх суспільного становища, а також збереження соціального і міждержавного миру.

Уявлення про поступове реформування буржуазного суспільства, необхідність відмови від класової боротьби нерозривно пов' язувалися у доктрині еволюційного соціалізму з розумінням першорядної значимості народної влади та політичного й економічного життя, посиленням соціальної захищеності трудящих та заохоченням робітничого самоврядування. Прихильники еволюційного соціалізму об' єдналися в Другий Соціалістичний Інтернаціонал, що, за задумом, повинен координувати діяльність соціалістичних та соціал-демократичних партій світу.

56. Основні течії сучасного радикалізму

Політичний радикалізм підрозділяється на два типи - правий і лівий. Таке його поділ відповідає поділу на ліві і праві політичні ідеології та рухи.

Ліворадикальні течії грунтуються на ідеологічних концепціях, різко критикують нерівність і несправедливість, і закликають до швидких і різких способам досягнення соціальної рівності та соціальної справедливості. Праворадикальні рухи грунтуються на уявленнях про іманентне перевазі який-небудь групи (расової, національної, соціальної, релігійної) над усіма іншими і прагнуть закріпити привілейоване становище таких груп. До ліворадикальних ідейно-політичним течіям відносять анархізм, марксизм і такі його різновиди, як маоїзм, троцькізм. До праворадикальних течіям відносяться фашизм, неофашизм, крайні форми націоналізму і релігійної нетерпимості, расизм. І лівий, і правий радикалізм здатні відтворювати екстремізм і бути ідеологічною основою політичного насильства і тероризму.

Анархізм включає в себе три основні течії: анархо-кому-нізм, анархо-індивідуалізм і анархо-синдикалізм. Представники анархо-комунізму вважали, що на зміну державі повинна прийти децентралізована конфедерація самоврядних комун, заснованих на суспільній власності. Анархо-індивідуалісти виступали проти держави і проти капіталістичних форм організації великого виробництва, але вважали можливим існування приватної власності для дрібних виробників - селян і ремісників, вважаючи, що соціальної гармонії можна досягти організацією справедливого товарообміну. Анархо-синдикалісти висловлювали надію на діяльність революційних профспілок, оскільки в них бачили зародок майбутнього децентралізованого, егалітарного і неієрархічні суспільства.

Праворадикальна ідеологія подає себе як носія інтересів народу (більшості) та нації, якими попихає меншість, і пропагує боротьбу на основі тієї чи іншої ознаки нації за перетворення всього суспільства. Необхідність національної єдності мотивується наявністю зовнішньої та внутрішньої загроз існуванню нації, а спосіб забезпечення "національної єдності" правий Р. вбачає в "очищенні" нації від тих елементів та інститутів, існування яких, в його інтерпретації, провокує основний політичний конфлікт. До них зараховують ліві партії, профспілки, а також ліберальні сили, які, на думку радикалів, підштовхують націю до розколу.