2.2. Розвиток бібліографії в Україні

Книжкова культура Київської Русі розвивалась на досить високому рівні. Для Київської Русі, як і для всієї середньовічної Європи в цілому, характерним є розвиток книжкових знань в межах монастирів, що під­креслює сакральний характер середньовічної культури.

Монастирі, тісно пов'язані з князівською владою і містами, були центрами ідеологічного життя Русі. Тут складалися житія святих, писа­лися літописи. В монастирях існували скрипторії, де переписувались книги для князівських та боярських сімей.

Перша бібліотека на Русі була організована за сприянням Яросла­ва Мудрого (1037 рік). Для сина Ярослава Мудрого Святослава була виготовлена одна з перших руських книг, що збереглася до наших ча­сів — "Ізборник Святослава", в якому вміщено "список хибних та істин­них книг" під назвою "Богословъца от словес" Це перша пам'ятка біб­ліографії, що потрапила до нас з Київської Русі.

При Софіївському Соборі ще з першої половини XI століття діяв добре обладнаний, забезпечений необхідним корпусом книг (950 то­мів), а також кваліфікованими писарями і художниками, великокняжий скрипторий, з якого вийшли найцінніші пам'ятки давньоруської писем­ності.

Особливим різновидом бібліографії в Київській Русі були списки "пожертвуваних книг". Виникнення такого виду бібліографічної інфор­мації в Київській Русі мало цікаву історію. Книги в цей історичний пері­од виготовляли з пергаменту (телячої шкіри) і тому коштували вони дуже дорого, адже за одну книгу можливо було купити великий буди­нок. Тому києворуська еліта, задля увіковічення своєї пам'яті, дарувала ("жертвувала") книги (поряд із маєтностями та угіддями) православним монастирям. Окрім того книги, за правилами Студійськьго статуту, за­провадженого в київських монастирях Феодосієм Печерським, були єдиним скарбом, який могли собі дозволити миряни при вступі до мо­настиря. Тому при набутті чернечого сану києворуська знать забирала свій скарб у вигляді книг до монастиря, "жертвуючи" їх в монастирські

бібліотеки. Списки таких "пожертвуваних" книг стали зразком києвору-ської бібліографії.

Новим етапом розвитку української бібліографії стало виникнення книгодрукування. В Україні активно діють друкарні Львівського братст­ва, Києво-Печерської лаври, Чернігівського братства.

Історія російської бібліографії багата славними іменами справжніх ентузіастів — подвижників. Серед них перше місце по праву займає В.С. Сопиков — «батько російської бібліографії». Одним з його по­передників називають відомого російського просвітника Н.Й. Новікова, який створив "Опыт исторического словаря о российских писателях" — по суті, перший біобібліографічний словник.

У працях різних авторів XVIII — почтку XIX ст. словом «бібліогра­фія» позначався цілий комплекс дисциплін: книгознавство (наука про книгу), історія книги, історія літератури, літературна й наукова критика. Саме таке тлумачення терміну дозволило В. С. Сопикову зробити ви­сновок, що бібліографія є наукою всіх наук.

Для позначення бібліографічної науки залишається колишній тер­мін, але в розширеному тлумаченні. Бібліографознавство — це наукова дисципліна, що вивчає теорію, історію, методологію, технологію, мето­дику, організацію бібліографії.