Тема 2. Історія розвитку бібліографічних знань

Виникнення та початковий період розвитку бібліографічної діяль­ності. Термін "бібліографія" та історичний розвиток його значень до початку XX cm. Сучасне визначення бібліографії. Трактування бібліографії у XX cm. Термінологічна праця в галузі бібліографознавства.

Базові терміни: "книга", "інформаційна інфраструктура", "біб­ліографічна інформація".

2.1. Зародження бібліографічних знань

Слово «бібліографія» вперше стало вживатися в Стародавній Греції. Воно походить від двох слів: бібліон (книга) і графо (пишу). До винаходу книгодрукування цим словом позначалася робота по перепи­суванню книг. В ті часи єдиним способом тиражування книг був ручним, і людей, які займалися переписуванням, називали бібліографами. Ця робота вважалася престижною, висококваліфікованою, хоча ніяких спеціальних знань від бібліографів не вимагалося: треба було тільки вміти читати і писати.

До винаходу паперу рукописна форма розповсюдження інформації базувалася на використанні таких матеріальних носіїв, як папірус (у країнах Середземномор'я), глиняні таблички (в Месопотамії та інших країнах), шовк (у Китаї), пальмове листя (в Індії) та ін.

Давні цивілізації були тим середовищем, що сформувало бібліотеку як осередок писемності та культури. Найдавніші форми збереження інформації були нерозривно пов'язані з писемною культурою, що під­тверджено дослідженнями бібліографічних пам'яток Візантії, шумерсь­ких бібліографічних текстів, виявлених американським дослідником 3. Крамером та іншими дослідниками культури Ассірії.

В академічній науці прийнято називати перший період розвитку бібліографії пінакографічним — за назвою «Таблиць» («Пінакес») Каллімаха, який визнаний родоначальником бібліографії (папіруси Каллімаха зберігаються в Брюссельській бібліотеці). Приблизно в 250 р. до н. е., працюючи в Олександрійській бібліотеці на запрошення Птоломея Філадельфа, першій національній (і державній царській) бібліотеці, він склав на основі її літературних джерел «Таблиці (покажчики) тих, хто прославився в області культури, і того, що вони написали, в 120 кни­гах». В «Таблицях» були представлені описи основних творів грецької літератури і містилися біографічні відомості про авторів. На жаль, «Таблиці», що були, за твердженням дослідників, одним із перших бібліографічних посібників, не збереглися до наших днів. Аналогічний бібліографічний покажчик "Сі лює" («Сім резюме») з'явився в Китаї набагато пізніше, в І ст. до н. є. Теоретичне і методичне значення цих бібліографічних праць зберігається і до теперішнього часу.

Велике значення для правильного розуміння історії бібліографії, її розвитку в стародавньому світі і в середньовіччі — до винайдення кни­годрукування в Європі — мали дослідження Б. А. Семеновкера, відомо­го бібліографа і візантиста, проведені в 1979-1982 pp. Основні виснов­ки вченого полягають в наступному:

1. всі виявлені у Візантії пам'ятники можна вважати бібліографіч­ними повністю, або такими, що мають бібліографічний апарат;

2. розвиток середньовічної грецької бібліографії був безперерв­ним; вона є продовженням традицій старогрецької бібліографії і бібліо­графії еллінізму в нових історичних умовах;

3. для бібліографії тих часів характерна уніфікація, яка отримала подальший розвиток після винаходу книгодрукування;

4. аналіз бібліографічних текстів показав перш за все широке за­стосування бібліографічних посилань для ідентифікації авторів і рішен­ня питань про належність фрагментів визначеному твору;

5. перші давньоруські бібліографічні пам'ятники — це три незалежні списки справжніх і хибних книг в Ізборнику 1073 г.; автором списку із за­головком «Богословица від словес» безумовно є Григорій Богослов.

Свого часу бібліотекарем патріаршої бібліотеки в Константинополі був визначний слов'янський просвітитель Костянтин (приблизно 827 — 869 ро­ки). Йому належить створення першої слов'янської азбуки. Особистість Костянтина є однією з найзначніших постатей в слов'янській історії.

Із загибеллю античної культури слово «бібліографія» зникає з обі­гу і відроджується у Франції (початок XVIII в.), але в новому значенні — він вже означав «книгописання», тобто складання «інвентарів» та «опи­сів» книжкових, зібрань.

Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все роз­виток книготорговельної бібліографії. З середини XVI ст. видавці та книготорговці почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліогра­фічні праці, взяті як окремо, так і в сукупності (раніше їх називали «ка­талогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.).

Починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам біб­ліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліографія» на­був ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики. По­дальший розвиток бібліографії, її історія пов'язані з винаходом книго­друкування в Європі, коли починається «поліграфічний» період інфор­маційної культури.

Він характеризується появою великої кількості періодичних видань, в яких публікуються бібліографічні матеріали спеціальних (бібліографі­чних) газет і журналів, видавничих й книготорговельних друкованих каталогів, бібліотечних карткових каталогів та іншої бібліографічної

продукції.

Протягом тривалого періоду бібліографія самостійно вирішувала ряд теоретичних, організаційних та методичних питань, які виникали час від часу. Бібліографічна наука виникла й розвивається відповідно до потреб практики, для здійснення тих завдань, які ставило життя. Бібліо­графічна практика й наука тісно взаємодіють, збагативши один одного й одночасно зберігаючи відносну незалежність.