5.3.1. Складання аналітичних описів

При складанні аналітичних описів дотримуються встановлені стан­дартом вимоги і застосовуються умовні розділові знаки: дві похилі лінії (з одним пропуском до і після знака) перед відомостями про видання, складовою частиною якого є документ; крапка і тире перед областю примітки. Знак // (дві похилі лінії) можна не вказувати, якщо відомості про видання, в якому вміщена складова частина, виділена шрифтом або приведена з нового рядка.

Джерелами для складання аналітичного опису є: перша сторінка складової частини, до неї відноситься колонтитул, заголовок (зміст), а також остання сторінка тексту, якщо на ній є відомості про авторство (про автора, інших осіб, організації і установи, що брали участь в підготовці і публікації даного матеріалу), вихідні дані видання. В зоні приміток приводяться наступні відомості: про розділи (глави, парагра­фи), що не мають самостійного заголовка, про складові частини доку­мента з вказівкою імен їх авторів, заголовків і відповідних сторінок; про наявні бібліографічні матеріали.

В аналітичних описах документів з серіальних видань в другій частині після розділового умовного знака (дві похилі лінії) обов'язково вказують­ся: назва періодичного видання, рік, число і місяць (для газет), номер або випуск (для журналів і періодичних збірок), сторінки, на яких поміщено твір (окрім газет обсягом 8 сторінок і менше). Ці відомості прийнято роз­діляти знаком крапка і тире, але тире можна і не вказувати, якщо матеріа­ли опубліковані в декількох номерах періодичного видання. У цих випад­ках відомості про кожний номер відділяють крапкою з комою.

При складанні аналітичних описів частин таких видань, як зібрання творів і вибрані твори, враховується наступне: якщо об'єктом опису є твір самого автора, то в другій частині його ім'я не повторюють. У тих випадках, коли складають опис вступної статті, післямови, коментарів та інших матеріалів, які належать іншій особі, ім'я автора зібрання творів у відомостях про видання обов'язково повторюють.

В аналітичних описах розділів, глав, параграфів з видань, які включають матеріали різних авторів, відомості про порядковий номер таких частин приводять перед вказівкою сторінок, на яких вони вміще­ні. В тих випадках, коли складаються описи глави, розділу або параг­рафа з книги індивідуального автора, в другій частині (після розділово­го знака) ім'я автора вказують ще раз.

5.4. Анотування

5.4.1. Структура анотацій

Важливим засобом наукової комунікації є анотація. Вона, як правило, складається на видання в цілому (книгу, журнал, збірник). Метою анотації є інформування користувачів стосовно основного предметно-тематичного змісту документа, аспектів розгляду теми, матеріалу, на базі якого прове­дено дослідження, його географічних аспектів та хронологічних рамок. Крім того зазначається, що нового несе дане видання в зіставленні з ін­шими, спорідненими за тематикою та цільовим призначенням. У разі необ­хідності наводяться відомості про автора. Анотація сприяє орієнтуванню користувачів інформації у документальних потоках, у системі документаль­них комунікацій вцілому, вона допомагає відібрати потрібну літературу, заздалегідь націлити читача на особливості змісту, форми документа, ви­світлює його позитивні якості та своєрідність.

Рекомендаційна анотація — дає характеристику й оцінку докуме­нта з огляду на його цільове та читацьке призначення, служить пропа­ганді та рекламі кращої літератури й покликана зацікавити, привернути увагу, активізувати процес читання. Як правило, вона має дидактичну спрямованість і може вміщувати педагогічні рекомендації, методичні поради тощо.

Довідкова анотація стисло уточнює незрозумілий заголовок, по­відомляє розширені відомості про автора, а також форму, зміст, жанр, призначення й інші особливості документа, відсутні в бібліографічному описі. Довідкові анотації не містять критичної оцінки документа.

Залежно від використаного засобу характеристики документа, ано­тації поділяють на загальні та аналітичні. Перша — характеризує дже­рело загалом, аналітична — тільки певну частину його змісту (главу, частину, параграф) або висвітлює деякі сторони документа.

За критерієм глибини згортання інформації виділяють розширені та реферативніанотації. Розширена — крім характеристики твору дру­ку, може вміщувати відомості щодо історії його написання, поширеності серед читачів, опрацювання літературною критикою, видань іншими мовами, а також висвітлювати історико-бібліографічні та текстологічні особливості. Реферативна анотація — це синтез індикативних та інфор­мативних методів згортання інформації. Інколи цей вид вторинного до­кумента називають індикативним рефератом. У реферативній анотації подається характеристика основних положень і висновків твору, пере­каз його змісту або окремих аспектів змісту.

У більшості випадків анотації використовуються для аналітичної обробки великих та багатоаспектних документів. За допомогою аноту­вання здійснюється популяризація і пропаганда нової періодики, а та­кож випереджувальне сигнальне інформування про видання, що готу­ються до друку. Крім того, анотування використовують інформаційні служби, що обмежені у коштах і не мають можливості забезпечити се­бе потрібним контингентом фахівців, але водночас повинні організувати високу оперативність інформування.

Набір елементів в анотації залежить від повноти бібліографічного опису, від призначення БІ, а також від виду самої анотації. В довідковій анотації можливі такі елементи, як: уточнення заголовка, додаткові (пе­реважно, фактичні) відомості про автора, про хронологічне охоплення матеріалу, а також про призначення і зміст, форму або жанр, структуру й інші особливості документа, які відсутні в описі.

В рекомендаційній анотації органічно об'єднується сукупність елеме­нтів, кожний з яких повідомляє інформацію відповідно до своїх функцій.

Відомості про автора включають: основні дати його життя і творчо­сті (діяльності), коротку характеристику епохи, коли він жив. Іноді вка­зується професія, приводяться дані про популярність його творів. Цікаві для читачів відомості про історію -створення, час і місце написання тво­рів, їх публікації, про достовірність або вигадку описаних фактів і по­дій. У ряді випадків стисло характеризуються джерела, які слугували основою для створення твору.

Характеристика наукової і художньої цінності твору передбачає ві­домості про його суспільну значущість, посилання на рецензії або кри­тичні статті, відгуки діячів науки і культури.

Коротка характеристика змісту є основним елементом анотації. В анотації пояснюється заголовок, тема, акцентується увага на основних питаннях, яким автор надає найбільше значення, повідомляється про події і дійових осіб, наголошуються особливості даного твору, його відмінність від інших, близьких за змістом.

Характеристика структури видання і форми викладу матеріалу до­зволяє звернути увагу читача на особливості організації матеріалу у виданні, його побудову, що має значення для розкриття проблематики твору. Застосовуються різні варіанти: наприклад, в анотаціях на учбові, довідкові, науково-популярні видання замість характеристики змісту розділів можна просто їх перелічити.

Характеризуючи форму викладу матеріалу, слід зазначити, як він поданий - детально або стисло, популярно або науково, живо, захоп­лююче або, навпаки, сухо, а також вказати літературну форму твору.

Відомості про цільове і читацьке призначення дозволяють зробити висновок про використання твору в науковій, учбовій, виробничій дія­льності або в самоосвіті. В одних випадках читацька адреса познача­ється конкретно, в інших — достатньо широко.

Характеристика художньо-поліграфічного і редакційно-видавничого оформлення включає дані про кількість і вид ілюстрацій, схем, крес­лень; про художників-ілюстраторів і поліграфічне виконання. Крім того в анотаціях наголошується наявність елементів наукового довідкового апарату, прикнижних бібліографічних списків.