1.2. Правове регулювання діяльності місцевих державних адміністрацій

Склад місцевих державних адміністрацій формують їх голови, які в межах бюджетних асигнувань, передбачених на утримання місцевих державних адміністрацій, визначають їх структуру. Приблизні переліки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, були прийняті постанови Кабінету Міністрів України «Про примірний перелік управлінь, відділів, інших структурних підрозділів Київської міської та районної у місті Києві державних адміністрацій» від 27.04.2000 р. № 733, «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій» від 18.05.2000 р. № 821, «Про примірний перелік управлінь, відділів, інших структурних підрозділів обласних, Севастопольської міської, районних державних адміністрацій» від 22.06.1999р. № 1101.

Окремі управління та відділи держадміністрацій діють на підставі типових положень про ці управління (відділи), що затверджуються постановами уряду.

На сучасному етапі існує достатньо розмите уявлення про функціональну систему виконавчої влади. Це частково зумовлено тим, що повна «чистота» системи виконавчої влади у функціональному значенні не є можливою, оскільки Конституція України розширює діапазон виконання державних функцій на основі передачі повноважень органам місцевого самоврядування. Так, у ст. 143 Основного Закону зазначається, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Важливо врахувати, що у будь-якій демократичній державі функції виконавчої влади здійснюються суб'єктами не лише виключно державної влади, адже, з одного боку, ці функції можуть бути делеговані державою органам місцевого самоврядування, а також деяким іншим недержавним структурам (наприклад громадським організаціям), з іншого - ці функції виконавчої влади за своїм змістом об'єктивно властиві місцевому самоврядуванню як формі реалізації в цілому публічної влади, складовими частинами якої за Конституцією України, є: державна влада та місцеве самоврядування [4, с. 137].

Особливість української моделі організації державної виконавчої влади на місцях полягає в тому, що місцеві органи державної виконавчої влади створюються і діють з метою реалізації контрольно-наглядових функцій щодо законності діяльності місцевого самоврядування, як у країнах із стійкою традицією місцевого самоврядування, а також беруть на себе основний обсяг повноважень з управління відповідними територіями [5, с. 12].

З цього приводу пошук оптимальної моделі територіальної організації влади в цілому нерозривно пов'язаний з децентралізацією та деконцентрацією повноважень центральних органів виконавчої влади, розмежуванням та збалансуванням (з метою уникнення дублювання повноважень між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування) [6, с. 5].

У контексті структурної перебудови відносин між центром і місцевими органами влади переміщення вектора управлінського впливу в регіони, проблеми збалансування відносин між органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями потребують подальшого опрацювання. її метою, на думку Ю. Битяка, є необхідність більш чіткого розмежування функцій і компетенції між центральними та місцевими державними органами; закріплення на законодавчому рівні процесу делегування повноважень і механізмів розв'язання конфліктів, що виникають [7, с.5].

Сьогодні, на думку дослідників, реформи в структурах системи виконавчої влади здійснюються непослідовно: відбуваються перестановки та заміна керівників, перейменування органів виконавчої влади, ліквідація одних видів і нарощування інших, переливання повноважень по рівням управління за відсутності уваги до відповідальності органів і посадових осіб [8, с. 35]. У результаті система не змінює своїх виробничих параметрів і немає показників зміни якості управління.