7. Причины проголошення та історичне значення 2 универсалу центральної ради

Проголошення 1 Універсалу занепокоїло Тимчасовий уряд, вони домовились відправити делегацію до Центральної ради з метою переконати раду узгодити прагнення до автономії через Установчі збори Росії. Члени Центральної Ради 3 липня отримали Постанову Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату. Після її оголошення згідно з попередньою домовленістю було ухвалено Другий універсал. Цей документ по суті не мав розбіжностей з положеннями постанови. Разом з тим він виразніше окреслював політичну роль і правову позицію Центральної Ради та її представницького органу. В Універсалі, на відміну від постанови, було визначено завдання і наміри Центральної Ради «Прямуючи до автономного ладу на Україні, Центральна Рада, в згоді з національними меншостями України, підготовлятиме проект законів про автономний устрій України для внесення їх на затвердження Установчих зборів».

Отже, на основі постанови Тимчасового уряду та Другого універсалу Центральної Ради Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом.

На засіданні Центральної Ради докладно обговорювалося також питання про необхідність порозуміння з національними меншинами і доповнення складу Ради їх представниками. На початку липня було створено Малу Раду. Вона мала діяти між сесіями Центральної Ради. До новообраного складу президії ввійшли М. Грушевський — голова, М. Шраг, С. Веселовський, А. Ніковський, Ф. Крижанівський — заступники та секретарі — А. Постоловський, Я. Левченко, Л. Чикаленко, М. Чечель та Є. Онацький.

Досягнутий компроміс між Тимчасовим урядом і Українською Центральною Радою і як результат появи Другого універсалу неоднозначно оцінили діячі самої Ради. М. Грушевський розглядав його як «великий акт, котрим закладаються вже не якісь приготовчі підстави, а сама автономія України». Дещо по-іншому підходили до оцінки Універсалу ( Д. Дорошенко та його однодумці. Вони наголошували на тому, що Другий універсал порівняно з Першим був суттєвим кроком назад. Д. Дорошенко вважав, що «це був момент тріумфу для політики М. Грушевського і Центральна Рада зробила свойому провіднику цілком заслужену овацію».

Історія назве Другий універсал ганебним прихилянням Ради перед москалями.

Не вдаючись до аналізу змісту Універсалу, варто зазначити, що в порозумінні між Тимчасовим урядом і Центральною Радою чітко проглядалися взаємовідносини між паном і підлеглим, який робить спробу здобути волю.

8 . причины проголошення та историчне значення 3 универсалу центральної ради

Повалення Тимчасового уряду пришвидшило політичну дезінтеграцію Росії, спричинивши утворення на її теренах регіональних урядів і проголошення автономних державних утворень.

20 листопада 1917 р. Центральна Рада пішла ще на рішучіший крок. Вона закріпила свою перемогу, видавши Третій універсал, яким проголосила створення Української Народної Республіки. В ньому наголошувалося «Однині Україна стає Українською Народною Республікою. Не отділяючись від Республіки Російської і зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів».

Проголошення Третього універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої ваги. Вперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави.

По-перше, керівництво Центральної Ради не зрозуміло політичних змін після більшовицького перевороту і продовжувало відстоювати федерацію з Росією. В стратегічному розумінні ідея мала під собою підґрунтя принаймні до перевороту, однак після його здійснення вона перетворилася на «благі» наміри. Ідея федеративного устрою Росії втратила всіляку реальність з часу більшовицького перевороту і проголошення диктатури пролетаріату, диктатури переважної меншості замість очікуваної демократії

По-друге, більшовики мали свої уявлення, плани щодо української державності Вони почали готувати повстання проти українського народу і Центральної Ради з метою її повалення. Та спроба більшовиків повалити Українську Народну Республіку не вдалася Українські військові частини оточили змовників, роззброїли їх і вислали до Росії.

По-третє, після невдалого завершення виступу більшовики повели агітацію за переобрання Центральної Ради. Саме на це були спрямовані наміри скликати Всеукраїнський з'їзд Рад і розколоти українське суспільство. Хоча більшовикам і не вдалося досягти своєї мети на Першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Києві, проте вони (60 делегатів) залишили Київ і виїхали до Харкова, де в цей час проходив обласний з'їзд Рад Донецько-Криворізького басейну.

Більшовицький з'їзд проголосив Україну Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, визнав її федеративною частиною Російської Республіки, поширивши на її територію чинність ленінських декретів II Всеросійського з'їзду Рад. Було обрано Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) — найвищий державний орган влади у період між з'їздами на чолі з лівим соціал-демократом Ю. Медведєвим ВУЦВК IV грудня сформував перший український радянський уряд — Народний секретаріат на чолі з М. Скрипником. До його складу ввійшли здебільшого росіяни, зрусифіковані українці та євреї.