6. Початок украінської национальної революции (1917-1920) та утворення центральної ради,причини проголошення та історичне значення 1 универсалу центральной ради

Перша світова війна наприкінці 1916 — початку 1917 рр. викликала незадоволення широких верств російського суспільства. Вона не тільки продемонструвала загальну відсталість Російської імперії, а й висвітлила політичну нездатність царизму до управління країною Росію охопила загальнонаціональна криза, яка переросла в революцію. З поваленням самодержавства в Росії виникло рідкісне в історії явище — двовладдя. З одного боку, до влади прийшов буржуазний Тимчасовий уряд, а з другого — утворилася Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. У проведенні своєї політики вона спиралася на місцеві ради робітничих і солдатських депутатів.

Український народ відразу заявив на повний голос про свої національні інтереси. Намітилася перспектива його самовизначення та утворення власної державності. Водночас очевидною стала необхідність соціальних та економічних перетворень, від здійснення яких залежала доля національно-демократичної революції в Україні Буржуазно-демократична революція переросла в національно-демократичну революцію в Україні під проводом національної демократії.

Українці Петрограда були першими, хто заявив про самостійність України у державній спілці вільних народів Однак у самій Україні до оцінки поточного моменту підходили обережно. Настрої українського населення почали змінюватися .У Києві 15 березня зібралися представники громадських організацій і політичних партій та заснували Виконавчий Комітет, який протягом перших трьох місяців після перевороту уособлював найвищу владу в Києві. Із 12 його членів 5 були українці.

17 березня 1917 р. в Україні з ініціативи політичних, наукових, освітніх, кооперативних, студентських організацій було створене громадське об'єднання — Центральна Рада Головою ради було заочно обрано лідера. Товариства поступовців проф. М. Грушевського, який тільки 27 березня повернувся з московського ув'язнення. Офіційним друкованим органом Ради стала газета «Нова Рада». В основу державотворення конгрес поклав ідею автономії України в складі демократичної Російської федерації.

Категорична відмова Тимчасового уряду щодо автономії, з одного боку, та натиск національно-визвольного руху — з другого, вплинули на позицію Центральної Ради. Про свою рішучість вона висловилась у Першому універсалі, ухваленому 10 (23) червня 1917 р. Він проголошував «Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своє життя. Хай порядок і лад в Україні дають обрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори бо ніхто краще за нас не може знати, що нам треба і які закони для нас кращі. Ніхто краще наших селян не може знати, як порядкувати своєю землею. І через те ми хочемо, щоб після того, як буде відібрано по всій Росії поміщицькі, казенні, царські, монастирські та інші землі на власність народів, як буде видано про те закон на Всеросійськім Установчім зібранні, право порядкувати нашими українськими землями, право користуватися ними належало б нам самим, нашим Українським зборам».

Перший універсал Центральної Ради, який проголосив автономію України, зустрів підтримку майже всього українського населення. Про загальне захоплення свідчать привітання й телеграми, що їх отримала Центральна Рада з усіх кінців України.

Інакше поставились до Першого універсалу національні меншини України, які відчували підтримку російського Тимчасового уряду. Проте це уже несуттєво вплинуло на обраний Центральною Радою курс. Після проголошення Першого універсалу Центральна Рада приступила до створення першого уряду автономії України під назвою Генерального секретаріату, головою якого став В. Винниченко. Уряд складався з голови і сімох генеральних секретарів X. Барановського (фінанси), С. Єфремова (міжнародні справи), С. Петлюри (військові справи), Б. Мортоса (земельні справи), В. Садовського (судові справи), І. Стешенка (освіта), М. Стасюка (продовольчі справи) Генеральним писарем було обрано П. Христюка.