54 Розгортання державотворчих процесив в ураини на початку 90 х рокив 20 ст

Державотворчим процесом називається процес формування і становлення основних інститутів влади, їх конституційне оформлення, визначення національних інтересів. Ключовим завданням перших років державотворення стало формування трьох основних гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. Поряд з цим необхідно було забезпечити утворення управлінських структур на місцях, налагодити ефективну взаємодію місцевої та центральної влади. Ці завдання загалом на теперішній день реалізовані, хоча певні проблеми залишилися.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України, що забезпечує правову базу перетворень.

Немало проблем у становленні і роботі виконавчої влади (вищий орган — Кабінет Міністрів України; центральні органи — міністерства, державні комітети і відомства; в областях, містах, районах — державні адміністрації). Новим явищем у діяльності КМУ стало створення коаліційного уряду на партійній основі. Триває процес формування й утвердження судової влади, що концентрується в особі Конституційного Суду, Верховного Суду, загальних, арбітражних та військових судів. Главою держави є Президент України. Перший Президент незалежної України— Л. М. Кравчук (1991-1994 pp.), Л. Д. Кучма (1994-2005 рр).

Концентрованим виразом процесу державного будівництва є стан справ з прийняттям нової Конституції. До 1996 р. Україна жила за підправленим основним законом зразка 1978 р. 28 червня 1996 р. — V сесія Верховної Ради України прийняла нову Конституцію України. Важливим компонентом державотворчого процесу є становлення і зміцнення власних Збройних Сил. Становлення Збройних Сил незалежної України розпочалося восени 1991 р. створенням Міністерства оборони України. 6 грудня 1991 р. прийнято Закон про Збройні Сили України, 19 жовтня 1993 р. — військову доктрину України, яка виходить з того, що Україна не є потенційним противником жодної держави, а свою безпеку розглядає як стан захищеності національних інтересів в умовах потенційної та реальної воєнної загрози. Поряд з армією створювалися спеціальні підрозділи Міністерства внутрішніх справ, Національна гвардія (розпущена у 1999 p.), частини спеціального призначення, Служба безпеки України. Сьогодні продовжується реформування ЗС у напрямку їх відповідності стандартам НАТО.

Особливостями державного будівництва в Україні є:

— становлення й утвердження незалежної держави відбувалося одночасно з завершенням процесу становлення української політичної нації, формуванням національної самосвідомості;

— тяжке соціально-економічне становище призвело до розчарування частини населення в ідеї суверенності, чим прагнуть скористатись відкриті і приховані противники незалежності.

55 Социально экономичні процесси в сучасний украини та шляхи их виришення

Ставши незалежною, молода Українська держава зіткнулася з серйозними економічними проблемами. Розривалися усталені економічні зв'язки, загострювалися проблеми енергопостачання. В українській індустрії, тісно пов'язаній за радянських часів із загальносоюзним військово-промисловим комплексом, відбувалося стрімке падіння обсягів виробництва. Панувала гіперінфляція. Першочерговим завданням було призначено перехід від командної до ринкової економіки, який був розпочатий ще до проголошення незалежності, що й засвідчено у “Законі про економічну самостійність України” (серпень 1990) та постанові Верховної Ради “Про проекти концепції та програми переходу УРСР до ринкової економіки”(листопад 1990).Уже в 1990 році відбулося зниження практично всіх макроекономічних показників держави. Особливо сильний спад відбувся в перші роки незалежності (до 1993 р.).

Відбувся суттєвий спад виробництва як в промисловості, так і в сільському господарстві. Ситуація дещо нормалізувалася в період 1995 – 1999, коли темпи спадання основних макроекономічних показників дещо знизилися, але все одно показники економічного розвитку продовжували

Поява у 2000-2001 роках стійких ознак грошово-фінансової стабілізації і зростання економіки України, позитивна динаміка ВВП, промислового та сільськогосподарського виробництва, зростання реальних грошових доходів населення засвідчили наявність вихідних передумов для поступового поліпшення рівня та умов життя населення. Проте не слід забувати, що, за даними Держкомстату, протягом 1990-1999 років обсяг ВВП скоротився на 59,2 %, промислового виробництва – на 48,9 %, виробництва продукції сільського господарства – на 51,5 %.

Енергоємні галузі складають вагому частку промисловості, що зумовлює збереження постійної залежності вітчизняної промисловості від іноземних енергоресурсів. З іншого боку, експорт продукції суттєво знизився. Існує дисбаланс "імпорту-експорту", що важким тягарем лягає на економічний стан країни. На додачу, конкурентоспроможність нашої продукції на світових ринках падає через зростання витрат на паливо та енергію.

Соціальні проблеми наступають також. Через зупинку підприємств росте рівень безробіття, прибутки кожного третього українця нижчі за прожитковий мінімум, зменшується рівень народжуваності та тривалість життя українця, погіршується якість освіти та медицини, росте заборгованість за соціальними виплатами та заробітній платі.

Необхідність постійно залучати додаткові обсяги позичкових ресурсів призвела до все більшого вилучення коштів для фінансування державних потреб. Це веде до знецінення валюти та унеможливлює погашення цих боргів. Також за останні роки була встановлена зависока соціальна планка, що буквально викачала державні кошти. Україна не може впоратись з покладеними на себе обов’язками, бо керманичі започаткували багато соціальних програм, при цьому не збільшивши надходження коштів до державної казни.

Проблеми значні, але знайти вихід можна з будь-якої ситуації. Вирішення їх – справа не одного року, з огляду на складність і комплексність.

По-перше, найважчою є проблема корупції: при її придушенні, Україна отримає значний приток капіталу, що допоможе реанімувати економіку.

По-друге, останнім часом спостерігається тенденція вивезення капіталу за межі країни, в тому числі й інвестицій.

Але певні негативні тенденції і явища в українській економіці ще залишились. Серед них слід навести наступні:

- збереження та поглиблення структурних деформацій (частка базових галузей – металургійної, хімічної, енергетичної, паливної становлять 58%, що не є перспективним);

- катастрофічний рівень фізичного та морального старіння основних виробничих фондів;

- неефективне використання реального економічного потенціалу (за ефективністю використання факторів виробництва Україна посідає одне з останніх місць);

- низький рівень економічної свободи та високий – економічного ризику (внаслідок чого іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в українську економіку);

- загроза безпеці держави у сфері енергопостачання (Україна належить до енергодефіцитних країн, оскільки за рахунок власних джерел паливно-енергетичних ресурсів задовольняє свої потреби лише на 47%. Національні родовища забезпечують лише 10-12% потреб у нафті, 20-25% у природному газі);

- “тінізація” та криміналізація економіки (на 2001 р. тіньовий сектор становив 60%, 40% населення отримувало офіційно незареєстровані доходи);

- загострення проблем у соціальному секторі (за індексом людського розвитку –ІЛР-який інтегрує в собі ВВП на душу населення, показники освіти і здоров’я, серед 175 країн Україна посіла 95- місце);

- проблема зайнятості населення.