39 Процес виришення украинських территориальних питань, объеднання укр.Земель писля закинчення другой свитовои вийни.

Одним із важливих історичних наслідків перемоги над фашистською Німеччиною та її союзниками було завершення об’єднання українських земель. Питання про повоєнні кордони України ставилось ще на Тегеранській (1943 р.) та Кримській (1945 р.) конференціях глав держав антигітлерівської коаліції: СРСР, США і Великобританії. Радянське керівництво, спираючись на перевагу, здобуту в результаті перемоги у Другій світовій і Великій Вітчизняній війні, рішуче домагалося закріплення кордону на так званій „лінії Керзона”, що гарантувало об’єднання українських земель у складі УРСР і юридично закінчувало входження до України західних областей, у тому числі й тих, що перебували в її складі у 1939-41рр.

У зв’язку з цим було підписано цілий ряд договорів із сусідніми з Україною державами про врегулювання післявоєнних кордонів: 29 червня 1945 – з Чехословаччиною про злиття Закарпаття з Радянською Україною; 10 лютого 1947 р. – радянсько-румунський договір, який юридично зафіксував кордони України в рамках радянсько-румунської угоди від 28 червня 1940. 16 серпня 1945 р. було зафіксовано польсько-український кордон у договорі між СРСР і Польською Республікою, який мав проходити в основному по „лінії Керзона” з невеликими відхиленнями. Проте уточнення цього кордону відбувалося в наступні роки. Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився в 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін майже однаковими прикордонними ділянками: до Польщі відійшла територія довкола Нижніх Устриків тодішньої Дрогобицької області, до УРСР – землі в районі м. Кристонополя (тепер Червоноград). Таким чином, після закінчення війни вперше за багато століть фактично всі українські землі увійшли до складу Української РСР.

40 Боротьба з укр. Национализмом в середини 40 р на початку 50 р 20 ст (операция Висла)

Після закінчення Другої світової війни кордон між Радянським Союзом і Польщею згідно з договором пройшов в основному по так званій «лінії Керзона». До Польщі відішли кілька районів, населених українцями. Водночас частина польського населення опинилася на радянській території. За домовленістю між Польщею і СРСР передбачався обмін населенням на добровільних умовах. Проте насправді з самого початку обмін супроводжувався насильством і численними жертвами. До кінця 1946 р. з Польщі в УРСР було перевезено майже півмільйона осіб.

У 1947 р. виселення українців з південно-східної Польщі вступило у завершальну стадію. На цьому етапі воно було особливо жорстоким. Польська влада за погодженням з радянським керівництвом провели великомасштабну депортаційну операцію «Вісла».

Мета:

1. Завершити процес з обміну населенням між Польщею і УРСР. Частина українського населення не бажала залишати свою батьківщину.

2. Деукраїнізація Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини (“Закерзоння”). Остаточно полонізувати ці землі, сприяти заселенню “повернутих земель” (ті, що відійшли від Німеччини до Польщі за рішенням Потсдамської конференції) землі

3. Позбавити УПА підтримки населення

4. Завдати поразки основним силам УПА

Привід: загибель у сутичці з вояками УПА 28 березня 1947 р. заступника міністра національної оборони Польщі Кароля Сверчевського

Період здійснення: 28 квітня 1947 р. - липень 1947 р. (фактично завершилася у жовтні 1947 р.).

Перебіг подій:Польські війська і міліція загальною чисельністю 30 тис. чол., за підтримки радянських і чехословацьких військ, які встановили заслони на кордонах, здійснили насильну депортацію українського населення. Для особливо непокірних було створено концтабір в Освенцимі на боці колишнього німецького. Через табір з травня 1947 по січень 1949 рр. пройшло 3870 чол. з яких 160 загинуло

Результати і наслідки:Проти УПА було проведено 357 бойових акцій, знищено 1 509 повстанців, 1178 бункерів ікраївок. Заарештовано 2 800 членів ОУН і УПА. Припинення бойових дій УПА на Закерзонні. Виселено у західні і північні райони Польщі 140 тис. українців.