32 Діяльність руху опору в україни під час другої світової війни та його напрямки

В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА. Під час війни в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань і 160 самостійних партизанських загонів. У своєму розвитку радянський партизанський рух пройшов два основні етапи: 1) виникнення й становлення (червень 1941 р. — листопад 1942 p.); 2) активізація й розширення (грудень 1942 р. - 1944 p.). На першому етапі (особливо до весни 1942 р.) дії радянських партизан були малоактивними. Вони зазнавали значних втрат. Причинами цього була недостатня організаційна підготовленість, прорахунки в підборі кадрів, зневіра частини партизан у можливостях боротьби в умовах військових успіхів німців, зрада частини підпільників, недостатня озброєність. У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанськогоруху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем, який керував загонами й координував дії партизан, постачав їм зброю, кадри фахівців (радистів, підривників, шифрувальників). У серпні 1943 р. за командою штабу розпочалася «рейкова війна» — руйнування залізниць.

Найпоширенішими формами боротьби підпільників були збір інформації, саботаж і диверсії. Партизанський рух став стратегічним фактором війни, фактично другим фронтом, який прикував до себе до 10 % сил вермахту на Східному фронті.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 p. УПА нараховувала до 90 тис. чол. ОУН розділялася на бандерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. ОУН-Б у 1943 р. фактично злилася з УПА. Вояки ОУН боролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України, їх діяльність носила суперечливий характера одного боку, вони боролися проти гітлерівського фашизму й сталінського тоталітарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого — їх діяльність пов'язана зі співробітництвом з німецькою окупаційною владою (наприклад, створення дивізії СС «Галичина»), терором проти польського населення, а також тієї частини власного, яка не підтримувала їх поглядів. УПА вирішує не втручатися в боротьбу між німецькими й радянськими військами. Це пояснювалося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з німецькими окупантами, владу котрих уже вважала тимчасовою. УПА як партизанська армія в основному, не йшла на відкриті бої з регулярними військами радянської армії, хоча окремих сутичок було чимало. Складність діяльності ОУН полягала в тому, що її, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава й вона була змушена покладатися тільки на власні сили й використовувати своєрідну тактику.

33 Дияльнисть радянського та нацианалистичного пидпилля в украини, його значення

Особливістю українського руху Опору стала наявність двох напрямків боротьби. У цей час в Україні діяли:

• прибічники Радянського Союзу, які боролися проти вермахту;

• українські націоналісти, що намагалися воювати на два фронти — як проти нацистів, так і проти радянської влади.

У лісистій північній частині України були сприятливі умови для партизанського руху, який на Волині й Поліссі набув організованого характеру 1942 року, коли був створений Український штаб партизанського руху, який очолив Тимофій Строкач. У Русі Опору брали участь партійні й безпартійні, дорослі й діти.

Директива радянського уряду від 29 червня 1941 року закликала до всенародного руху Опору нацистам, створення партизанських загонів та підпільної діяльності.

7 липня 1941 року у зверненні Президії Верховної Ради УРСР, РНК УРСР і ЦК КП(б)У «До українського народу» підкреслювалося, що треба відродити «славні традиції українських партизанів, які нещадно знищували в роки громадянської війни німецьких окупантів.

На середину 1943 року в Україні діяли 46 великих партизанських з'єднань, близько 2 тис. загонів і диверсійних груп чисельністю понад 100 тис. осіб.

Джерелами формування радянського партизанського руху Опору стали: • комуністи й комсомольці, яких залишили в тилу ворога для підпільної діяльності; • солдати й офіцери радянської армії, які опинилися в оточенні; • утікачі з німецьких гетто й концтаборів; • фахівці партизанської війни, вишколені в спеціальних підрозділах; • патріотично налаштоване місцеве населення.

Форми боротьби народних месників: • напади на німецькі гарнізони, військові об'єкти, комунікації тощо; • диверсії в тилу ворога; • створення радянських районів у німецькому тилу; • пропагандистська робота серед місцевого населення.

За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів та їхніх пособників, 407 німецьких гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.