1. Зміст громадського порядку;

2. Засоби його регулювання;

3. Мета встановлення громадського порядку.

У літературі наголошується на тому, що зміст громадського порядку складається з певної частини суспільних відносин, що утворилися в суспільстві, а також супутніх їх прояву умов та обставин. Необхідність чіткого визначення громадського порядку вимагає точного відмежування цієї сукупності суспільних відносин від усіх інших, що склалися в суспільстві. На сьогодні загальновизнано, що громадський порядок являє собою складне соціальне явище і його забезпечення вимагає комплексного підходу.

Обов’язковим елементом громадського порядку є засоби регулювання суспільних відносин, які складають зміст громадського порядку: правові, та інші соціальні норми – норми моралі, звичаї, релігійні норми, правила громадського співжиття. За їх допомогою встановлюються права та обов’язки учасників суспільних відносин, визначаються заборони на вчинення певних дій, а також можливість і порядок застосування санкцій. Крім того, за допомогою засобів регулювання формуються відповідні установи, покликані забезпечувати безперешкодну реалізацію суспільних відносин, що склалися, а також визначаються їх компетенція.

Обов’язковим елементом громадського порядку є також визначення цілей суспільних відносин, що складаються, та їх регулювання. Такими загальними цілями громадського порядку виступають:

1. Забезпечення недоторканості життя, здоров’я, гідності та прав людини і громадянина;

2. Забезпечення недоторканості власності;

3. Підтримання необхідних умов нормальної діяльності підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян.

В адміністративно-правовій науці громадський порядок визначається в широкому та вузькому розумінні.

Громадський порядок у широкому розумінні – це вся система суспільних відносин, що склалися в даному суспільстві, тобто, це система урегульованих правовими та іншими соціальними нормами суспільних відносин, які складають режим життєдіяльності в державі, забезпечують недоторканість життя, здоров’я та гідності громадян, власності та умов, що склалися для нормальної діяльності установ, підприємств, організацій, посадових осіб і громадян.

Громадський порядок у вузькому розумінні визначається як морально-правовий стан суспільства, при якому компетентні органи виконавчої влади шляхом поліцейського нагляду забезпечують безпеку і правомірну поведінку громадян в громадських місцях, вільне використання ними своїх прав і свобод, а також упорядження громадських місць, яке сприяє трудовій діяльності та відпочинку громадян. Це не звужене поняття, а таке, що має об’ємний зміст і виступає у різних формах.

Громадський порядок у вузькому розумінні характеризується наступною сукупністю ознак:

1. громадський порядок встановлюється в громадських місцях, які є різними за призначенням та терміном використання;

2. громадський порядок залежить від упорядкування громадських місць;

3. громадський порядок залежить від правомірної та моральної поведінки громадян;

4. громадський порядок – це морально-правовий стан суспільства, який характеризується ознаками міцності та стабільності.

Складний, комплексний характер сфери громадського порядку і сфери громадської безпеки обумовлює необхідність існування різних способів їхньої охорони. В залежності від специфіки правового регулювання суспільних відносин в розглянутих сферах і характеру заходів, за допомогою яких охороняється громадський порядок і забезпечується громадська безпека, розрізняють наступні способи охорони: адміністративно-правовий, оперативно-розшуковий, кримінально-правовий і цивільно-правовий.

Адміністративно-правова охорона громадського порядку представляє собою виконавчо-розпорядницьку діяльність органів державного управління, що складаються з встановлених обов’язкових правил поведінки, створення необхідних умов для їх виконання, а також здійснення адміністративного нагляду і вжиття заходів впливу.

Адміністративно-правова охорона – це діяльність, що здійснюється в трьох основних напрямах: нормотворчому – коли створюються закони й інші нормативні акти з адміністративно-правових питань охорони правопорядку; правозастосовному-проведення в життя встановлених державою правил у сфері громадського порядку; правоохоронному – заходи забезпечення встановленого порядку і застосування заходів впливу до правопорушників.

Зміст громадського порядку тісно переплітається зі змістом громадської безпеки, яка являє собою відносини, пов’язані з відверненням або ліквідацією шкідливих для життя і здоров’я людини наслідків, які викликані небезпечною для оточуючих поведінкою людей або дією стихійних сил природи. Відомо, що невиконання своїх взаємних обов’язків учасниками відносин може мати місце за обставин і з причин, які знаходяться за межами їх волі. Порушити нормальний порядок суспільного життя, суспільних відносин, що склалися, створити загрозу безпеці громадян та збереженню їх майна, порушити нормальну діяльність підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян можуть і такі обставини, як стихійні лиха: пожежі, повені, землетруси, епідемії тощо. До шкідливих наслідків можуть призвести непродумані організація вуличного руху, проведення масових заходів і т.ін. Взаємозв’язок цих груп суспільних відносин в тому, що безумовне здійснення суспільних відносин сфери безпеки є обов’язковою умовою реального прояву відносин у сфері громадського порядку. А тому необхідно визнати, що складовою частиною змісту громадського порядку є громадська безпека, яка також грунтується на суворому виконанні встановлених вимог учасниками відносин з метою попередження та ліквідації шкідливих наслідків стихійних сил природи чи інших небезпечних для суспільства явищ.

Таким чином, громадський порядок, особиста безпека та громадська безпека являють собою органічно взаємопов’язані між собою соціальні явища, які обумовлюють єдність комплексу здійснюваних заходів щодо їх забезпечення та охорони.

Поняття громадської безпеки і громадського порядку, наведені вище, можна пояснити тим, що вони мають певну схожість, і характеризуються наступними ознаками:

а) ці категорії мають складну соціальну природу, маючи в своїй основі певну сукупність суспільних відносин, які охороняються державою;

б) це найбільш суттєві і багаточисельні зв’язки у сфері суспільного життя, які мають загальні ознаки, що дозволяють співвідносити їх один з одним, наприклад такі, як захист прав, свобод і законних інтересів об’єкта зазіхання;

в) однорідність суспільних відносин, які утворюють кожне з понять, що розглядається і регулювання їх визначеними сукупностями норм, дозволяють розглядати ці відносини як схожі явища.

Поєднує громадський порядок та громадську безпеку і механізм правового регулювання, однак з тією відмінністю, що громадська безпека регулюється техніко-юридичними нормами (технічні норми і правила), а при регулюванні у сфері охорони громадського порядку вони відсутні.

Безпосередніми об'єктами окремих адміністративних правопорушень названої вище групи виступають конкретні суспільні відносини або їх сукупність, що стосуються перелічених складових громадського порядку, а саме: громадського спокою, громадської моралі та людської гідності, безпечне використання джерел підвищеної небезпеки (транспорт, зброя), забезпечення безпеки при проведенні масових заходів, ліквідації наслідків техногенних катастроф, стихійного лиха тощо.

З об'єктивної сторони дана група адміністративних правопорушень характеризується вольовими, активними діями, якими всупереч діючим нормам права і моралі порушуються відповідні правила поведінки, що охороняються адміністративними санкціями. Як правило, ці дії мають разовий, епізодичний характер.

Нерідко на кваліфікацію протиправних проявів суттєвий вплив справляють і такі ознаки, як час, місце, обставини та характер таких проявів. Серед них важливим є розуміння поняття «громадського місця». У чинному законодавстві немає єдиного чітко визначеного поняття такого місця.

Деякими особливостями характеризується об'єктивна сторона адміністративних проступків, таких, як порушення або невиконання встановлених правил пожежної безпеки, невиконання батьками або особами що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей. Вони можуть вчинятись як шляхом протиправних дій, так і шляхом бездіяльності, тобто шляхом невиконання тих чи інших обов'язкових правил чи приписів. Причому такі дії чи бездіяльність можуть бути як одноразовими, так і триваючими. Це важливо враховувати при визначенні строків накладення адміністративного стягнення (ст. 38 КУпАП).

Для цього правопорушення інколи суттєве значення мають і такі ознаки об'єктивної сторони, як характер та розмір заподіяної шкоди. Якщо він значний, то таке правопорушення може кваліфікуватись як злочин. Інколи це стосується і місця скоєння протиправної дії: наприклад, паління у вибухонебезпечному цеху чи в іншому схожому виробничому місці може тягнуть за собою кримінальну відповідальність.

Більшість адміністративних правопорушень цієї групи з урахуванням особливостей об'єктивної сторони є формальними.

Суб'єктами адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок, є фізичні осудні особи, які на момент вчинення правопорушення досягли 16-річного віку. Такими особами можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни та особи без громадянства (за винятком осіб, що згідно з чинним законодавством користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, питання про відповідальність яких вирішується дипломатичним шляхом).

39. Об’єкт як елемент складу адміністративного порушення. Види об’єктів.

Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, тобто відносини, які складаються в різних галузях діяльності людей. Розрізняють такі об'єкти: загальний; родовий; безпосередній.

Якщо загальний об'єкт адміністративного проступку як сукупність суспільних відносин, які охороняються нормами адміністративного законодавства, на кваліфікацію проступку не впливає, то родовий та безпосередній об'єкти є тими елементами, від чіткого й повного визначення яких залежить точне встановлення ознак конкретного правопорушення, обумовлення його місця в Особливій частині КУпАП. Встановлення родового та безпосереднього об'єкта має також важливе значення для з'ясування характеру і ступеня шкідливості посягання, його правильної кваліфікації, відмежування від інших протиправних дій. Представники загальної теорії права та адміністративно-правової науки прийшли до висновку, що загальним суб'єктом адміністративних проступків служать відносини в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

- родовий об'єкт - однорідні групи суспільних відносин, які в сукупності складають загальний об'єкт. Розподіл цього цілого (загального об'єкта) на частини (родові об'єкти) може проводитися за різними критеріями.

По-перше, усю сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративними санкціями, можна поділити на частини залежно від того, якою галуззю права вони регулюються. Отже, можна говорити про адміністративні, земельні, трудові, цивільні та інші правовідносини як родові об'єкти проступків.

По-друге, як критерій класифікації можна використовувати структуру соціально-господарського комплексу. За цією ознакою можна виділити такі родові об'єкти, як відносини в сільському господарстві, промисловості, на транспорті тощо.

По-третє, як критерій класифікації можна використовувати зміст суспільних відносин, що охороняються. З урахуванням цього критерію розрізняють такі родові об'єкти, як власність, громадський порядок, громадська безпека, здоров'я населення, порядок управління;

- видовий об'єкт - самостійний складовий різновид родового об'єкта, відокремлена група суспільних відносин, загальних для ряду проступків. Вони виступають відокремленою і досить самостійною частиною родового об'єкта.

Наприклад, якщо взяти такий родовий об'єкт, як власність, то її види-це власність приватна, комунальна та державна.

Видовий об'єкт широко використовується законодавцем, який спеціальними актами встановив адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, військового обліку, прав споживачів тощо;

Безпосередній об'єкт - це конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким спричиняється шкода певним правопорушенням. Але посягання на суспільні відносини може здійснюватися шляхом протиправного впливу на предмети, які мають суттєве значення для визначення характеру проступку, для правильної його кваліфікації і вказуються в законі як обов'язкова сторона складу правопорушення (наприклад, наявність холодної або вогнепальної зброї в організаторів чи учасників мітингу, демонстрації тощо). Ці суспільні відносини мають свої особливості і обумовлені тим, що в адміністративному законодавстві їх не визначено. Для з' ясування більшості з них необхідний ретельний юридичний аналіз конкретних норм, а положення деяких з них відсилають до інших норм права - правил торгівлі (ст.155 КУпАП), правил адміністративного нагляду (ст.187 КУпАП), правил дорожнього руху (ст.125 КУпАП). Останні в свою чергу становлять розгалужену систему правових приписів, кожен з яких, при його порушенні, має свій юридичний склад і безпосередній об'єкт.

Деякі з адміністративних проступків можуть заподіювати шкоду не одному, а кільком об'єктам. У цьому випадку один з об' єктів визначається головним, інші - додатковими. Наприклад, якщо головним безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, передбаченого ст.160² КУпАП (незаконна торговельна діяльність), є відносини щодо здійснення угод купівлі та продажу товарів, то додатковим безпосереднім об' єктом виступають суспільні відносини в галузі фінансів та оподаткування суб' єктів підприємницької діяльності. У даному випадку додатковий безпосередній об' єкт, на відміну від головного, не належить до структури цих відносин, хоча нерозривно з ними пов'язаний. При цьому головним безпосереднім об' єктом виступають ті суспільні відносини, які законодавець поставив під адміністративно-правову охорону в першу чергу і які більше, ніж інші об' єкти, визначають характер шкідливості проступку.

В теорії права під предметом адміністративного проступку прийнято вважати речі, предмети матеріального світу, гроші, цінні папери, з приводу яких виникають суспільні відносини. Тобто предмет проступку необхідно розглядати як складову частину його об'єкта.

Предмет проступку, якщо його названо в конкретних нормах КУпАП , виступає обов'язковою ознакою їх об'єкта, відсутність якої свідчить про відсутність юридичного складу проступку.

40. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління.

Незважаючи на багаторазове використання в чинному Кодексі України про адміністративні правопорушення терміну «встановлений порядок управління», законодавчого визначення цього поняття немає. Інколи це поняття змішують з поняттям державного управління в цілому, хоча, очевидно, що це неправильно. Державне управління як різновид державної діяльності значно ширше від поняття «встановлений порядок управління». Останнє – тільки одна із складових частин державного управління. Встановлений порядок управління охоплює систему суспільних відносин, що забезпечують нормальну діяльність державного апарату, інших державних і недержавних організацій у сфері управління, а також чітке дотримання у цій сфері спеціальних правил (у т.ч. техніко-юридичних, режимного характеру та ін.).

Широке коло суспільних відносин, що стосуються встановленого порядку управління у найрізноманітніших сферах державного управління, і виступає родовим об'єктом цієї групи адміністративних правопорушень.

Безпосередніми ж об’єктами правопорушень цієї групи є конкретні відносини або їх більш звужене коло в даній сфері (скажімо, суспільні відносини, пов’язані з функціонуванням паспортної системи, дозвільної системи).

З об’єктивної сторони ця група правопорушень характеризується тим, що протиправні діяння можуть вчинятися у найрізноманітніших формах – як шляхом протиправних дій (наприклад, злісна непокора, самоуправство, публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції), так і шляхом бездіяльності (наприклад, окремі порушення паспортних правил, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду або подання судді, прокурора, слідчого, органу дізнання).

Більшість правопорушень цієї групи утворюють формальні склади – наявності шкідливих наслідків при цьому не потрібно. Нерідко на кваліфікацію скоєного впливають і такі ознаки об’єктивної сторони, як місце (скажімо, прикордонна зона), час (наприклад, порушення правил адміністративного нагляду, порушення строків реєстрації), характер та спосіб вчинення правопорушення (наприклад, контрабанда). Частина проступків цієї групи можуть бути триваючими (наприклад, проживання без реєстрації, ухилення від реєстрації).

Суб’єктами адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління, окрім загальних суб’єктів, виступають особи, які мають також додаткові специфічні ознаки, пов’язані з віком, професійною чи службовою належністю, правовим статусом – спеціальні суб’єкти. Наприклад, до спеціальних суб’єктів належать:

1. керівники, начальники, посадові особи, головні спеціалісти, інші посадові особи, повноваження яких мають юридично значущий характер (185², 185⁵, 185⁶);

2. свідки, потерпілі, експерти, перекладачі які ухиляються від явки до органів досудового слідства або дізнання (185⁴);

3. особи що порушують порядок подання або використання даних державних статистичних спостережень (ст. 186³);

4. особи, які порушують правила адміністративного нагляду (ст. 187);

5. посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ (ст. 188³);

6. громадяни, які мають дозвіл на зберігання вогнепальної, холодної, пневматичної зброї (ст. 191-194);

7. особа, яка зобов’язана мати паспорт, проживає без паспорта (ст. 197);

8. іноземні громадяни, особи без громадянства які порушили правила перебування в Україні (ст. 203);

9. капітан іноземного судна (ст. 207);

10. військовозобов’язані, призовники (ст. ст. 210, 211)

11. громадяни які не з’явились на виклик у військовий комісаріат без поважних причин для приписки до призовної комісії (ст. 211¹)

Із суб’єктивної сторони ці правопорушення характерні тим, що значна частина з них вчиняється умисно, рідше – через необережність. В окремих випадках законодавець безпосередньо вказує на умисність протиправної дії (наприклад, умисне псування паспорта).

Слід зазначити, що диспозиції багатьох статей цієї глави мають відсильний (бланкетний) характер, тобто з метою конкретизації окремих обставин правопорушення виникає необхідність звертатись до різних спеціальних правил, установлених у тій чи іншій галузі даної сфери правового регулювання.

Найбільш характерними складами адміністративних правопорушень, які посягають на встановлений порядок управління, є:

1. «Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону,військовослужбовця» (ст. 185 КУпАП);

2. «Порушення правил адміністративного нагляду» (ст. 187);

3. «Незаконна передача заборонених предметів особам, яких тримають у слідчих ізоляторах, установах виконання покарань» (ст. 188);

4. «Порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передачі іншим особам або продажу вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї» (ст. 190);

5. «Порушення прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України» (ст. 202).

41. Об’єктивна сторона як елемент складу адміністративного правопорушення.

Об'єктивна сторона складу порушення - це система передбачених адміністративно-правовою нормою ознак, що характеризують зовнішню сторону проступку. Вона включає в себе передусім такі ознаки, як:

- саме протиправне діяння - дія чи бездіяльність (значна більшість порушення чинного законодавства, що вчиняється шляхом протиправних дій (наприклад дрібне викрадення чужого майна (ст. 51 КУпАП), виробництво, зберігання, транспортування або реалізація продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимі рівні (ст. 423 КУпАП), псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КУпАП), решта у формі бездіяльності - коли особа для того, щоб не допустити протиправної поведінки, повинна вчинити позитивні дії, але вона з якихось причин їх не вчиняє. Це, наприклад, неявка громадянина на виклик до військового комісаріату без поважних причин (ст. 211і КУпАП). Необхідними умовами бездіяльності є обов'язковість і можливість особи діяти в конкретній обстановці;

- шкідливі наслідки діяння;

- причинний зв'язок між протиправним діянням та шкідливими наслідками, що настали;

- час, місце, умови, способи та засоби вчинення правопорушення. Протиправне діяння є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, всі ж інші ознаки є факультативними.

Протиправне діяння може характеризуватись як просте та складне.

Просте діяння являє собою єдину однократну (одноактну) дію чи бездіяльність (наприклад, відправлення без дозволу митного органу транспортного засобу, що перебуває під митним контролем, тощо).

Складне протиправне діяння утворює різні склади адміністративних правопорушень, у тому числі:

- тих, що складаються з альтернативних дій (наприклад, ст. 189' КУпАП встановлює відповідальність за порушення порядку видобутку, виробництва, використання та реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння). Кожна з альтернативних дій в таких випадках вже сама по собі є достатньою підставою для притягнення до адміністративної відповідальності. Однак особа не скоює нового складу правопорушення, якщо вона послідовно здійснює всі зазначені в диспозиції норми права заборонені дії;

- тривалих правопорушень, тобто таких, які, почавшись з якої-небудь протиправної дії чи бездіяльності, продовжуються потім безперервно шляхом невиконання (порушення) обов'язків (це, наприклад, порушення порядку виробництва, зберігання, перевезення, торгівлі та використання піротехнічних засобів (ст. 1956 КУпАП);

- продовжуваних правопорушень, тобто таких, які складаються з декількох тотожних протиправних дій, зв'язаних між собою і спрямованих для досягнення загальної мети, і які в сукупності своїй утворюють єдине правопорушення. Таке правопорушення скоюється не безперервно, а окремими епізодами, внутрішньо тісно пов'язаними, але відокремленими в часі, які виступають ніби ланками одного ланцюга. Прикладами подібних правопорушень може виступати багаторазовий випуск (направлення) річкового судна в плавання без документів, що посвідчують належність судна, придатність його до плавання, з неукомплектованим екіпажем, при невідповідності технічного стану судна наявним документам, з порушенням установлених правил завантаження, норм пасажиромісткості, обмежень по району та умовах плавання, а також допуск до керування судном або його механізмами і обладнанням осіб, які не мають відповідного диплома (посвідчення, свідоцтва) (ст. 116і КУпАП).

Залежно від наявності шкідливих наслідків виділяють:

- матеріальні склади адміністративних правопорушень (коли такі наслідки у нормі права передбачаються - наприклад, пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою і нафтопродуктами, промисловими і комунально-побутовими викидами, відходами і покидьками, що спричиняє його усихання чи захворювання (ст. 72 КУпАП), знищення лісу в результаті підпалу (ст. 77 КУпАП); а також, коли описується дія, що обов'язково спричиняє шкідливі наслідки, хоч останні законом і не названі: самовільне користування надрами (ст. 47 КУпАП); перевищення лімітів та нормативів використання природних ресурсів (ст. 912 КУпАП); марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів (ст. 98 КУпАП) тощо);

- формальні склади правопорушень (коли такі наслідки у нормі права не передбачаються - наприклад проживання за недійсним паспортом (ст. 197 КУпАП), неявка за викликом до військового комісаріату (ст. 210 КУпАП, ст. 211і КУпАП), порушення прикордонного режиму або режиму у пунктах пропуску через державний кордон України (ст. 202 КУпАП), прийняття паспорта в заставу (ст. 201 КУпАП) тощо).

Більшості правопорушень властиві формальні склади.

При кваліфікації матеріальних складів повинен чітко простежуватись причинний зв'язок між протиправним діянням та наявними шкідливими наслідками. В окремих випадках їх розмір слугує критерієм для кваліфікації того чи іншого протиправного діяння або як злочину.

Інколи окремі правові ознаки об'єктивної сторони включаються законодавцем безпосередньо в конструкцію тієї чи іншої правової норми і набувають кваліфікуючого значення. Це ознаки, які стосуються:

- часу вчинення правопорушення (наприклад, заборонений час (статті 85,187 КУпАП), час судового засідання (ст. 1853 КУпАП) тощо);

- місця його вчинення, а саме: а) територій, де діють особливі правила поводження: громадське місце (ст. 173 КУпАП), заборонене місце (ст. 85), невідведене місце (ст. 174 КУпАП), б) споруд: автомобільний шлях (ст. 141 КУпАП), автомобільна дорога (ст. 132' КУпАП), проїзна частина шляху, автомагістраль (ст. 122 КУпАП), залізничні колії (ст. 109 КУпАП), залізничний переїзд (ст. 128і КУпАП), порт, пристань, вантажний двір, контейнерний пункт (площадка) (ст. 136 КУпАП), аеродром (ст. 111 КУпАП) тощо; в) установ: військовий комісаріат (ст. 2116 КУпАП), суд (ст. 1855); г) транспортних засобів: річкові і маломірні судна (ст. 117 КУпАП), трамвай, тролейбус, автобус, маршрутне таксі (ст. 119 КУпАП), повітряне судно (ст. 112 КУпАП), вантажний поїзд, гужовий транспорт, підніжки і дах вагонів (ст. 109 КУпАП), приміський поїзд, поїзди дальнього та місцевого сполучення, метрополітен (ст. 110 КУпАП) тощо);

- способів (наприклад, господарська діяльність без державної реєстрації або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 164 КУпАП; для демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без необхідно отримати державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів (ст. 1646 КУпАП); керівництво об'єднанням громадян, яке не легалізувалося (одержало офіційне визнання), у встановленому порядку тягне за собою відповідальність за ст. 1865 КУпАП; для пуску газу на установки, що використовують газ, необхідно одержати дозвіл органів державного газового нагляду (ст. 101 КУпАП); самовільне проведення гідротехнічних робіт тягне за собою адміністративну відповідальність (ст. 61 КУпАП) тощо). Для характеристики способу вчинення окремих правопорушень законодавець може використовувати такі оцінні поняття, як "злісне" (статті 185,1853,1854 КУпАП), "грубе" (статті 85,86,108 КУпАП), "безгосподарне" (ст. 150 КУпАП) тощо;

- засобів вчинення правопорушення (наприклад, порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту - ст. 119 КУпАП); експлуатація водіями транспортних засобів, ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах (ст. 211і КУпАП), використання засобів зв'язку з метою порушення громадського порядку (ст. 1483 КУпАП); застосування засобів вимірювання, що мають відхилення від граничнодопустимих значень, для використання результатів вимірювань у сферах, що підлягають державному метрологічному наглядові (ст. 171 КУпАП); самовільне використання з корисливою метою електричної, теплової енергії або газу без приладів обліку (ст. 103і КУпАП) тощо).

У чинному законодавстві України про адміністративну відповідальність нічого спеціально не вказується щодо замаху на адміністративне правопорушення. На практиці ж до відповідальності за окремі правопорушення винні особи нерідко притягуються уже на стадії замаху (наприклад, при вчиненні дій, спрямованих на незаконну реєстрацію іноземців та осіб без громадянства, оформлення документів на проживання (ст. 204 КУпАП) тощо.

Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом. У багатьох випадках вона залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення, а також від причинного зв'язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності. Законодавство про адміністративні правопорушення охоплює саме ці елементи змісту об'єктивної сторони адміністративного правопорушення.

Об'єктивна сторона адміністративного проступку - це сукупність зовнішніх ознак проступку, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. Це система передбачених нормою адміністративного права ознак, які характеризують зовнішній бік правопорушення. Вона дає характеристику суспільної шкідливості проступку, його спрямованості, містить ряд ознак, які прийнято поділяти на основні та факультативні.

До ознак об'єктивної сторони відносяться:

- До основних відноситься адміністративно-правове діяння (дія або бездіяльність);

- Факультативні: а) шкідливі наслідки діяння; б) причинний зв'язок між протиправним діянням та наслідками; в) час: г) місце; д) умови; е) способи та знаряддя вчинення проступку.

42. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі торгівлі, фінансів і підприємницької діяльності.

43. Суб’єкт адміністративного правопорушення та його ознаки.

Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути фізичні (осудні особи, які на момент вчинення адміністративного проступку досягли шістнадцятирічного віку (ст. 12 КУпАП) та юридичні особи.

Серед загальних суб'єктів виділяють і так звані спеціальні суб'єкти (ті, яким властиві певні особливості щодо вчинення тих чи інших правопорушень або, які не несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах). До них належать, наприклад:

- за ознаками трудової та службової діяльності: посадові (службові) особи; капітани кораблів; працівники підприємств торгівлі та громадського харчування; водії; підприємці; військовослужбовці та працівники ОВС;

- за ознаками протиправної поведінки в минулому: особи, які раніше притягалися до адміністративної відповідальності; перебували під адміністративним наглядом органів внутрішніх справ; хворі на наркоманію;

- за ознакою знаходження на спеціальному обліку у військкоматі: призовник; військовозобов'язаний; резервіст; особа, яка знаходиться на військових зборах.

У названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, що обумовлює закріплення за суб'єктом проступку наступних спеціальних ознак:

1) притаманні лише окремим групам громадян;

2) виникають на підставі індивідуально-правових актів або інших нормативних актів;

3) відображають специфіку правового статусу цих суб'єктів;

4) закріплені у КУпАП;

5) закріплюються з метою диференціювати відповідальність різних категорій громадян.

У законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як зазначено в ст. 20 КУпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Виходячи і цього, можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а отже, і нести за них відповідальність.

Для неповнолітніх вік, з якого може настати адміністративна відповідальність, визначається не в день народження особи, а з нуля годин наступної за днем народження доби. Якщо точну дату дня народження встановити неможливо, то проводиться судово-медична експертиза, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем народження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений мінімальною та максимальною кількістю років, слід виходити з мінімального віку, який визначається експертизою.

Суб'єктом адміністративного проступку є і юридична особа. Слід зазначити, що згідно із положеннями КУпАП суб'єктом визнається лише фізична особа, однак з урахуванням реалій часу в окремих нормативно-правових актах визначаються засади адміністративної відповідальності юридичних осіб. У перспективному законодавстві юридична особа визнається самостійним суб'єктом адміністративної відповідальності, її засади визначаються в окремому структурному підрозділі проекту КУпАП.

Притягнення до адміністративної відповідальності іноземних громадян, які користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Суб'єктом проступку є осудні фізичні особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, які вчинили ті чи інші проступки, і які досягли віку, встановленого законодавством для притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно зі ст. 12 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення правопорушення 16-річного віку.

Суб'єкти бувають 2 видів:

1. Загальні - усі особи, які проживають або перебувають на території України.

2. Спеціальні - службові особи, неповнолітні, військовослужбовці та військовозобов'язані, працівники органів внутрішніх справ, народні депутати України та деякі інші.

Крім загальних ознак конкретних складів правопорушень, суб'єкт може характеризуватися ще й дещо специфічними особливостями. Таких суб'єктів називають спеціальними. До них відносять, наприклад:

- за ознаками трудової та службової діяльності: посадових (службових) осіб; капітанів кораблів; працівників підприємств торгівлі та громадського харчування; водіїв; підприємців; військовослужбовців та працівників ОВС;

- за ознаками протиправної поведінки в минулому: осіб, які раніше притягалися до адміністративної відповідальності; перебували під адміністративним наглядом органів внутрішніх справ); хворих на наркоманію;

- за ознакою знаходження на спеціальному обліку у військкоматі: призовників; військовозобов'язаних; осіб, які знаходяться на військових зборах.

У названих випадках йдеться про специфічний правовий статус тих чи інших осіб, який і обумовлює закріплення за суб'єктом проступку наступних спеціальних ознак:

1) притаманні лише окремим групам громадян;

2) виникають на підставі індивідуальних актів управління або інших нормативних актів;

3) відображають специфіку правового статусу цих суб'єктів;

4) закріплені у КпАП;

5) закріплюються з метою диференціювати відповідальність різних категорій громадян.

В законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає з визначення неосудності. Як зазначено в ст. 20 КпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Для визнання особи неосудною необхідно встановити юридичний та медичний критерії.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що осудність - це здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними, а отже, і нести за них відповідальність.

Для неповнолітніх вік, з якого може настати адміністративна відповідальність, визначається не в день народження особи, а з нуля годин наступної за днем народження доби. Якщо точну дату дня народження встановити неможливо, то звертаються до судово-медичної експертизи, яка і визначає рік народження. У цьому випадку днем народження винного вважається останній день року. Якщо вік визначений мінімальною та максимальною кількістю років, то слід виходити з мінімального віку, який передбачається експертизою.

Суб'єктом адміністративного проступку є і юридична особа. Слід зазначити, що згідно із положеннями КпАП суб'єктом визнається лише фізична особа, однак з урахуванням реалій часу в окремих нормативно-правових актах визначаються засади адміністративної відповідальності і юридичних осіб. У перспективному законодавстві юридична особа визнається як самостійний суб'єкт адміністративної відповідальності, її засади визначаються в окремому структурному підрозділі проекту Кодексу України про адміністративні проступки.

44. Характеристика адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією.