Питання з курсу “Адміністративна відповідальність” 1. Переконання як метод державного управління: поняття, мета, елементи, форми. 2. Особливість адміністративних стягнень як виду заходів адміністративного примусу. 3. Правовий примус: поняття, ознаки. 4. Попередження як вид адміністративного стягнення, підстави його застосування та порядок фіксації. 5. Адміністративний примус: поняття, ознаки. 6. Штраф як вид адміністративного стягнення, порядок його обчислення. 7. Класифікація заходів адміністративного примусу. 8. Оплатне вилучення предмета як вид адміністративного стягнення. 9. Адміністративно-попереджувальні заходи. 10. Конфіскація предмета як вид адміністративного стягнення та порядок його застосування в сучасних умовах. 11. Поняття та система адміністративного припинення. 12. Позбавлення спеціального права як вид адміністративного стягнення. 13. Адміністративне затримання: поняття, підстави, порядок застосування. 14. Характеристика виправних робіт як виду адміністративного стягнення. 15. Характеристика відновлюваних заходів. 16. Адміністративний арешт: поняття, порядок призначення, підстави застосування. 17. Адміністративна відповідальність: поняття, ознаки, функції. 18. Особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх. 19. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів відповідальності. 20. Особливості адміністративної відповідальності військовослужбовців і працівників міліції. 21. Підстави адміністративної відповідальності. 22. Особливості адміністративної відповідальності іноземних громадян. 23. Характеристика законодавства про адміністративну відповідальність. 24. Адміністративно-юридичні повноваження суду. 25. Проблеми реформування адміністративного законодавства на сучасному етапі. 26. Обставини, що пом’якшують адміністративну відповідальність. 27. Характеристика обставин, що виключають адміністративну відповідальність. 28. Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність.

29. Спільні та відмінні ознаки крайньої необхідності та необхідної оборони. 30. Множинність адміністративних правопорушень: ознаки, критерії класифікація. 31. Альтернативи адміністративної відповідальності. 32. Система адміністративних правопорушень. 33. Адміністративне правопорушення: поняття, ознаки. 34. Характеристика юридичних складів адміністративних правопорушень на транспорті. 35. Юридичний склад адміністративного правопорушення: поняття, елементи, ознаки 36. Система адміністративних правопорушень на транспорті. 37. Види складів адміністративних правопорушень. 38. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку. 39. Об’єкт як елемент складу адміністративного порушення. Види об’єктів. 40. Характеристика адміністративних правопорушень, що посягають на встановлений порядок управління. 41. Об’єктивна сторона як елемент складу адміністративного правопорушення. 42. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі торгівлі, фінансів і підприємницької діяльності. 43. Суб’єкт адміністративного правопорушення та його ознаки. 44. Характеристика адміністративних правопорушень, пов’язаних з корупцією. 45. Суб’єктивна сторона як елемент складу адміністративного правопорушення. 46. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі охорони праці та здоров’я населення. 47. Відмежування адміністративних правопорушень від інших правопорушень. 48. Характеристика адміністративних правопорушень у галузі житлово-комунального господарства. 49. Адміністративне стягнення: поняття, мета, система. 50. Органи адміністративної юрисдикції. 51. Класифікація адміністративних стягнень. 52. Адміністративно-юрисдикційні повноваження адміністративних комісій. 53. Спеціальний та особливий суб’єкти адміністративного правопорушення. 54. Класифікація органів адміністративної юрисдикції. 55. Звільнення від адміністративної відповідальності. 56. Правила накладання адміністративних стягнень. 57. Догляд: види, умови та особливості застосування. 58. Адміністративна відповідальність за вчинення корупційних діянь. 59. Поняття та види адміністративно-правових методів. 60. Строки погашення накладеного адміністративного стягнення.

Питання з курсу “Адміністративна відповідальність” 1. Переконання як метод державного управління: поняття, мета, елементи, форми.

Поняття

Переконання – система методів правового й неправового характеру, яка здійснюється державними й недержавними органами, й виявляється у застосуванні виховних, заохочувальних, роз’яснювальних заходів з метою формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів.

Мета - формування у громадян розуміння необхідності виконання приписів нормативних актів.

Елементи - ???

Форма

Основними формами переконання, що застосовуються у державному управлінні є: організація державних і громадських заходів, спрямованих на вирішення конкретних завдань (облік, контроль, прийняття необхідних документів, проведення семінарів, зборів, тощо); виховання (економічне, правове, моральне та ін.); особистий приклад; роз’яснення завдань державного управління (усне чи через засоби масової інформації); інструктаж осіб підпорядкованого апарату і громадськості з питань найбільш дійового виконання поставлених завдань; заохочення (моральне – подяка, нагородження почесним знаком, присвоєння почесного звання, матеріальне – грошові премії, путівки і т. ін.); критика роботи і поведінки окремих осіб; організація певних заходів тощо.

2. Особливість адміністративних стягнень як виду заходів адміністративного примусу.

3. Правовий примус: поняття, ознаки.

Примус – додатковий метод державного управління, психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осіб з метою змусити їх виконувати приписи правових норм. Державний примус проявляється у двох формах: судовій та адміністративній. Ґрунтується на авторитеті держави і силі закону, спрямований на вироблення певних форм поведінки та підтримання суспільної дисципліни.

Всі методи державного управління взаємодоповнюють один одного, пов’язані між собою і утворюють єдину систему.

Державний примус - вид соціального примусу, сукупність заходів психічного, фізичного, матеріального чи організаційного впливу, що застосовуються уповноваженими суб'єктами у встановленому порядку незалежно від волі суб'єктів застосування в цілях забезпечення громадського порядку та громадської безпеки.

Ознаки державного примусу:

- є різновидом соціального примусу;

- за своєю псіхомотіваціонной природі визначається конфліктом між державною волею, вираженою в законодавстві, та індивідуальної волею осіб, які порушили правові приписи;

- опосередковано правом, носить правовий характер;

- являє собою акт зовнішньої психічного, фізичного, матеріального чи організаційного впливу ;

- вплив виявляється на свідомість, волю або поведінку суб'єкта;

- здійснюється за допомогою застосування відповідних заходів;

- обумовлено конфліктом між державною волею, вираженою в законодавстві, і волею суб'єкта застосування;

- застосування державного примусу викликає заподіяння особі правообмежень негативного характеру;

- підставою застосування виступають факти вчинення або загрози вчинення правопорушень, а також виникнення інших небажаних для суспільства і держави аномалій з правовим змістом;

- застосовується з метою забезпечення громадського порядку та громадської безпеки;

- реалізується в рамках правовідносин охоронного типу.

4. Попередження як вид адміністративного стягнення, підстави його застосування та порядок фіксації.

Попередження як захід адміністративного стягнення виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом.

 Попередження є найбільш м'яким адміністративним стягненням і в адміністративно-юрисдикційній практиці застосовується із урахуванням відповідних умов, серед яких: вчинення правопорушення вперше; малозначність проступку; незнання правових норм; позитивна характеристика особи порушника за місцем роботи (проживання); випадки, коли мінімальний розмір штрафу, передбачений альтернативною санкцією, не відповідає вчиненому діянню і майновому стану порушника; наявність пом'якшуючих і відсутність обтяжуючих обставин.

 Адміністративним стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесено в письмовій формі або зафіксовано іншим встановленим способом. В більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою.

 Застосування попередження, так само як і інших адміністративних стягнень, має для порушника відповідні правові наслідки. Особа, піддана цьому стягненню, вважається протягом одного року від дня його виконання покараним в адміністративному порядку (ст. 39 КпАП). Якщо протягом року така особа вчинить нове адміністративне правопорушення, до неї може бути застосоване більше суворе адміністративне стягнення.

 Попередження як адміністративне стягнення необхідно відрізняти від усного зауваження. Останнє відповідно до ст. 22 КпАП застосовується у випадках звільнення від адміністративної відповідальності через малозначність вчиненого. Усне зауваження не є адміністративним стягненням і не має пов'язаних з ним негативних правових наслідків. Такого роду зауваження широко використовуються в повсякденній діяльності наглядових органів як профілактична міра впливу.

5. Адміністративний примус: поняття, ознаки.

адміністративний примус - це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правопорушень, по-перше, заходів запобігання правопорушенням, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень.

адміністративний примус використовується для: а) запобігання вчиненню правопорушень; б) припинення адміністративних проступків; в) притягнення до адміністративної відповідальності.

Адміністративний примус застосовується на підставі адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративний примус характеризується такими ознаками:

1) це вид державного примусу, якому притаманні всі ознаки останнього (це правозастосовча діяльність, що покликана забезпечити захист правопорядку, реалізується в рамках правоохоронних відносин та ін.);

2) на відміну від інших видів державного примусу, які за своєю сутністю, як правило, рівнозначні відповідному виду юридичної відповідальності (наприклад, кримінально-правовий примус практично цілком збігається з кримінальною відповідальністю), адміністративна відповідальність за змістом вужча І є однією зі складових адміністративного примусу;

3) адміністративний примус застосовується в сфері публічного адміністрування, відносини якого регулюються, переважно, нормами адміністративного права та поширюються на сферу публічного управління, адміністративного судочинства, застосування заходів відповідальності за порушення нормативно-правових актів та інші;

4) він застосовується на підставі норм як матеріального, так і процесуального права, закріплених у законах та численних підзаконних актах різного рівня (наприклад, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Правилах застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, затверджених постановою Ради Міністрів У PCP від 27 лютого 1991р. №49);

5) застосування заходів адміністративного примусу є формою реалізації владних повноважень;

6) застосовувати заходи адміністративного примусу правомочні не всі представники публічної адміністрації, а лише ті, за якими таке право закріплене нормативно;

7) він застосовується широким колом представників публічної адміністрації, де особливе місце з найбільш широкими повноваженнями посідають органи виконавчої влади. В той же час, заходи адміністративного примусу застосовуються й іншими державними органами (наприклад Національним банком України, судами), а також недержавними утвореннями та їх представниками (наприклад виконавчими органами місцевого самоврядування, адміністративними комісіями при виконкомах рад). Тому для заходів адміністративного примусу характерний переважно позасудовий порядок їх застосування;

8) він застосовується суб'єктами не дисциплінарної, а функціональної влади за відсутності відносин службового підпорядкування;

9) цей примус застосовується як до фізичних, так і юридичних осіб, інших колективних суб'єктів, обмежуючи права і свободи громадян і організацій у випадках, безпосередньо передбачених чинним законодавством. При цьому заходи адміністративного примусу застосовуються як до конкретних громадян або підприємств, так і неперсоніфіковано;

10) адміністративний примус реалізується за допомогою заходів психічного, фізичного, матеріального або іншого визначеного нормою права впливу на свідомість і поведінку громадян, а також організаційного впливу на юридичних осіб;

11) у більшості випадків адміністративний примус має свою процесуальну форму й здійснюється за допомогою правозастосовчих актів;

12) адміністративний примус переслідує різні цілі, такі як: попередження правопорушень і шкідливих наслідків різноманітних надзвичайних ситуацій, припинення вчиненого адміністративного правопорушення, а іноді і злочину; забезпечення притягнення винної особи до відповідальності із застосуванням відповідних санкцій тощо.

6. Штраф як вид адміністративного стягнення, порядок його обчислення.

Штраф - це грошове стягнення, який передбачається у порушника вилучення певної суми у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси. У статтях Особливої частини розділу II КпАП зазначається мінімальний і максимальний розмір («від і до»), іноді визначено лише верхню межу штрафу («в розмірі до»).

 Розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний розмір штрафу, передбачений за правопорушення - 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 127 КпАП), максимальний - 300 неоподаткованих мінімумів (ст. 1645). У ст. 135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу за безквитковий проїзд - він накладається у двадцяти- чи десятикратному розмірі від вартості проїзду в тому чи іншому виді міського транспорту.

 У разі порушення правил дорожнього руху водіями транспортних засобів Збройних сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань - військовослужбовцями строкової служби штраф як адміністративне стягнення до них не застосовується. До них може бути застосовано тільки попередження.

 У зв'язку з набуттям чинності 01.01.2004 р. Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. № 889-ІУ згідно з п. 22.5 ст. 22 зазначеного Закону України, якщо норми чинних законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн., крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень або злочинів, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб»). Слід зазначити, що терміни «кваліфікація» та «санкція» за своєю правовою природою відрізняються за значенням та змістом. Санкція як структурна частина Кодексу про адміністративні правопорушення використовується для визначення виду і розмірів адміністративної відповідальності. Кваліфікація відрізняється від санкції тим, що встановлює юридичну відповідність ознак протиправного діяння ознакам складу адміністративного правопорушення. Тобто кваліфікація встановлює, що саме вчинено, а санкція визначає міру відповідальності. Отже, запровадження податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарань чи адміністративних стягнень у вигляді штрафу, якщо останній визначено у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення в діяннях, які були вчинені до 01.01.2004 р., а також для їх кваліфікації положення Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не застосовуються. У таких випадках розрахунки провадяться з огляду на неоподатковуваний мінімум доходів громадян у розмірі 17 грн. Визнаючи діяння, вчинене після 01.01.2004 р., таким, яке спричиняє кримінальну або адміністративну відповідальність, та кваліфікуючи його, У разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, необхідно керуватися тим, що сума такого мінімуму дорівнює розміру податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» для відповідного року (з Урахуванням положень п. 22.4 ст. 22 зазначеного Закону).

7. Класифікація заходів адміністративного примусу.

заходи адміністративного примусу поділяються на три групи:

а) заходи адміністративного попередження;

б) заходи адміністративного припинення;

в) заходи відповідальності за порушення нормативно-правових установлень. Досить часто в юридичній літературі цю групу заходів зводять лише до накладення адміністративних стягнень, що не відповідає сучасному стану та тенденціям адміністративно-деліктного законодавства.

Заходи адміністративного попередження застосовуються публічною адміністрацією, по-перше, коли факт вчинення правопорушення відсутній, але є реальні підстави вважати, що воно може бути скоєне і потрібно його не допустити, по-друге, коли потрібно попередити настання шкідливих наслідків при надзвичайних ситуаціях.

Вони становлять комплекс заходів впливу морального, матеріального, фізичного, організаційного та іншого характеру, які дають змогу попереджувати правопорушення, забезпечувати належний громадський порядок і громадську безпеку. Заходи адміністративного попередження можна поділити залежно від мети їх застосування на такі групи:

1) заходи, які застосовуються для попередження чи виявлення конкретних правопорушень та для забезпечення громадського порядку і громадської безпеки;

2) заходи, які застосовуються для запобігання негативним наслідкам надзвичайних ситуацій;

До заходів першої групи належать:

- перевірка документів. Вона здійснюється з метою визначення особистості конкретної особи; якісних характеристик товарів, виробів, послуг; належності документа його пред'явнику; обґрунтованості і законності застосовуваних дій; справжності пред'явленого документа. Таке право публічної адміністрації закріплено нормативно. Так, працівники міліції мають право перевіряти у громадян у разі підозри у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд і контроль за виконанням яких покладено на міліцію;

- огляд (обстеження). Його видами є: митний огляд (товарів і транспортних засобів, особистий огляд), огляд зброї і боєприпасів, обстеження різноманітних об'єктів з приводу відповідності їх різним вимогам. Так, відповідно до ст. 55 Митного кодексу України, з метою перевірки законності переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган має право на проведення огляду цих товарів і транспортних засобів. Переогляд товарів і транспортних засобів може бути здійснено за рішенням керівника митного органу або його заступника, якщо є підстави вважати, що зазначені товари і транспортні засоби переміщуються через митний кордон України з порушенням норм цього Кодексу та інших законів України з питань митної справи. Особистий огляд як виняткова форма митного контролю (його слід відрізняти від подібного заходу забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки) проводиться за письмовою постановою керівника митного органу або особи, яка його замішує, якщо є достатні підстави вважати, що громадянин, який прямує через митний кордон України чи перебуває в зоні митного контролю або в транзитній зоні міжнародного аеропорту, приховує предмети контрабанди чи товари, які є безпосередніми предметами порушення митних правил або заборонені для ввезення в Україну, вивезення з України чи транзиту через територію України.

Пунктом 42 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 р. № 823 "Про затвердження Порядку забезпечення громадського порядку та безпеки під час проведення футбольних матчів" передбачається право працівників органів внутрішніх справ разом з працівниками стадіону проводити попередній візуальний огляд та остаточний огляд глядачів під час їх проходу на трибуну з метою: а) недопущення пронесення на територію стадіону будь-яких предметів, що можуть бути використані для порушення громадського порядку та безпеки, а також алкогольних напоїв, безалкогольних напоїв у скляній тарі, зброї та піротехнічних засобів; б) унеможливлений проходу на стадіон осіб, відомих як порушників громадського порядку, а також осіб, які перебувають у стані сп'яніння.

Стосовно обстежень можна навести приклад права посадових осіб державної податкової служби обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності, а також для отримання доходів. В усіх цих випадках головною метою застосування зазначеного заходу є попередження та виявлення правопорушень;

- безперешкодний вхід до житлових приміщень громадян, які знаходяться під адміністративним наглядом. Відповідно до Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі" від 1 грудня 1994 р., адміністративний нагляд - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ. Він встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них;

вилучення для проведення аналізу проб продукції, яка призначена для реалізації населенню, попереджає надходження на прилавки неякісної та шкідливої продукції;

- заборона або обмеження в установленому порядку руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг з метою забезпечення громадської безпеки. Наприклад, відповідно до статей 26 і 26і Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р., при виконанні робіт у смузі відведення автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, якщо це загрожує безпечному чи безперебійному руху транспорту і пішоходів, організації, що відповідають за утримання автомобільної дороги, вулиці та залізничного переїзду, можуть закрити чи обмежити рух на основі погодженого з Державтоінспекцією Міністерства внутрішніх справ України ордера, який видається відповідним дорожнім органом, а в містах - службою місцевого державного органу виконавчої влади та місцевого самоврядування. Крім цього, тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів, пішоходів на окремих ділянках вулиць, автомобільних доріг дозволяється під час проїзду автомобільним транспортом Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, а також глав іноземних держав, парламентів і урядів, керівників міжнародних міжурядових організацій та іноземних делегацій, які перебувають в Україні з офіційним візитом. Тимчасове обмеження або заборона руху транспортних засобів, пішоходів на окремих ділянках вулиць, автомобільних доріг встановлюється не раніше ніж за десять хвилин до та відміняються не пізніше ніж через три хвилини після проїзду таких осіб;

- тимчасова заборона (обмеження) доступу громадян на окремі ділянки місцевості або об'єкти. Так, у ст. 12 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" передбачено, що свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на приватних земельних ділянках; на окремих територіях і в населених пунктах, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності. Крім цього, свобода пересування обмежується щодо: осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; осіб, які звернулися за наданням їм статусу біженця до прийняття відповідного рішення компетентним суб'єктом публічної адміністрації та ін.;

- використання транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам. Такий захід здійснюється в особливих надзвичайних умовах і спрямований на забезпечення безпеки громадян, а також для захисту їх прав і свобод, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, які створюють загрозу життю і здоров'ю громадян. Відповідно до пунктів 26, 27 ст. 11 Закону України "Про міліцію" використання працівниками міліції транспортних засобів і засобів зв'язку, які належать підприємствам, установам і організаціям, здійснюється безперешкодно та безоплатно. Право використовувати транспортні засоби, що належать підприємствам, установам і організаціям, громадянам для безпосереднього переслідування та затримання злочинців чи осіб, які втекли з-під варти або вчинили напад на об'єкт, що охороняється, мають також військовослужбовці внутрішніх військ (ст. 10 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України");

- інші.

До другої групи заходів належать такі, які застосовуються для запобігання негативним наслідкам надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" Указом Президента України про введення надзвичайного стану в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей на період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи, як встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування по території, де вводиться надзвичайний стан. Крім того, відповідно до ст. 18 цього Закону додатково можуть здійснюватися такі заходи, як запровадження комендантської години (заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи у встановлені години доби).

У районі проведення антитерористичної операції посадові особи, залучені до операції, мають право не допускати громадян на окремі ділянки місцевості та об'єкти, виводити громадян з окремих ділянок місцевості та об'єктів (п. 5 ст. 15 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" на територіях, де встановлено карантин, місцевим органам публічної адміністрації надається право:

- встановлювати особливий режим в'їзду на територію карантину та виїзду з неї громадян і транспортних засобів, а у разі необхідності - проводити санітарний огляд речей, багажу, транспортних засобів та вантажів;

- створювати на в'їздах і виїздах із території карантину контрольно-пропускні пункти, залучати в установленому порядку для роботи в цих пунктах військовослужбовців, працівників органів внутрішніх справ.

Реалізація таких примусових заходів адміністративного попередження мала місце в історії нашої держави. Так, відповідно до Указу Президента України від 3 грудня 2005 р. № 1692/2005 "Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим" у зв'язку із захворюванням птиці високопатогенним грипом на території Совєтського, Нижньогірського та Джанкойського районів, що створювало загрозу життю і здоров'ю населення, оперативному штабу було доручено: вжити невідкладних заходів з ліквідації осередків високопатогенного грипу птиці, запобігання його поширенню, недопущення завдання шкоди здоров'ю населення, зокрема:

- встановлення протягом доби зони захисту (до 3 кілометрів) та зони спостереження (до 10 кілометрів) навколо населених пунктів;

- вирішення в установленому порядку питання щодо встановлення карантинної зони;

- забезпечення попереднього і повного відшкодування в грошовій формі населенню карантинної зони вартості свійської птиці, що вилучається;

- встановлення територій тимчасової заборони реалізації живої птиці та продукції птахівництва.

Заходи адміністративного припинення, як і адміністративно-попереджувальні, досить різноманітні і здійснюються різними суб'єктами публічної адміністрації в багатьох сферах суспільного життя. Заходи адміністративного припинення не відвертають, а безпосередньо припиняють протиправні діяння, що вчиняються, тобто правопорушення вже розпочалося (або закінчилось) і необхідно з'ясувати обставин справи, встановити особу порушника, створити умови для подальшого застосування до нього заходів адміністративної відповідальності. На відміну від попереджувальних заходів, вони мають більш детальну правову регламентацію.

Заходи адміністративного припинення мають більш складну структуру, оскільки застосовуються з метою:

- припинення протиправної поведінки (переважно адміністративних проступків, рідше злочинів);

- усунення їх шкідливих наслідків;

- створення умов для можливого подальшого притягнення винних до відповідальності.

При цьому таким заходам (як, до речі, і заходам відповідальності) також притаманні функції попередження вчинення нових правопорушень, недопущення настання шкідливих наслідків тощо, про що зазначається у юридичній літературі, але вони мають додатковий характер. Крім цього, не всі заходи адміністративного припинення однаковою мірою сприяють запобіганню правопорушенням. Як правильно зазначає В. К. Колпаков, "жорстке розмежування заходів за функціональним призначенням і не можливо і не доречно. Один і той же захід за конкретних обставин може виконувати декілька функцій. Втім, практика протидії адміністративним проступкам дозволяє, з відповідними припущеннями, вести мову про домінуючі напрями застосування того чи іншого заходу".

До заходів адміністративного припинення належать:

- вимога припинити протиправну поведінку. Таке право мають працівники правоохоронних органів, інші суб'єкти владних повноважень у разі виявлення такої поведінки. Так, працівникам міліції для виконання покладених на неї обов'язків надається право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам;

- вимога усунення негативних наслідків протиправної поведінки. Так, працівники міліції мають право вимагати від фізичних та юридичних осіб усунення порушень правил утримання та експлуатації автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів. Зокрема така вимога може мати форму припису. Припис - обов'язкова до виконання письмова вимога уповноважених суб'єктів публічної адміністрації, що надається юридичним і фізичним особам з метою припинення виявленого порушення законодавства та усунення його наслідків, що не передбачає застосування санкцій;

- застосування заходів спеціального призначення. Здійснюється працівниками міліції, митних органів, Служби безпеки України, інших воєнізованих формувань у виняткових випадках, коли були використані й не дали необхідного результату інші методи впливу на правопорушників. Тому застосуванню цих заходів повинно передувати попередження про намір їх застосувати, якщо дозволяють обставини. До заходів спеціального призначення, що мають право застосовувати працівники міліції, відносять:

а) заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою. Застосовуються для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, яка здійснюється із застосуванням сили щодо працівників міліції або інших осіб, якщо інші способи були застосовані та не забезпечили виконання покладених на міліцію обов'язків;

б) спеціальні засоби (наручники, гумові кийки, засоби зв'язування, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, пристрої для відкриття приміщень і примусової зупинки транспорту, водомети, бронемашини та інші спеціальні і транспортні засоби), використання службових собак здійснюється для: припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку; для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення; для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей та ін.;

в) вогнепальну зброю, як крайній захід у чітко визначених законом випадках, застосовують: 1) для захисту громадян від нападу, який загрожує їх життю і здоров'ю, а також для звільнення заручників; 2) для відбиття групового або збройного нападу на працівника міліції або членів його сім'ї чи іншого нападу, якщо їх життю або здоров'ю загрожує небезпека; 3) для відбиття нападу на об'єкти охорони, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення їх у разі захоплення; 4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти; 5) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров'ю працівника міліції; 6) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу для життя і здоров'я громадян або працівника міліції;

- привід. Здійснюється міліцією і полягає у примусовій доставці до відповідних закладів та установ: а) осіб, які ухиляються від явки до закладів охорони здоров'я осіб, які становлять групу ризику захворювання на СНІД, а також інфікованих вірусом імунодефіциту людини, хворих на венеричні захворювання, хронічний алкоголізм і наркоманів, які вводять наркотичні засоби шляхом ін'єкцій, для обов'язкового обстеження і лікування; б) осіб, хворих на заразні форми туберкульозу, - до протитуберкульозного закладу; в) громадян, які ухиляються від призову на військову службу;

- затримання осіб, не пов'язане із здійсненням провадження в справах про адміністративні проступки та злочини. Так, працівники міліції мають право відповідно до п. 5 ст. 11 Закону України "Про міліцію" затримувати і тримати у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які мають ознаки вираженого психічного розладу і створюють у зв'язку з цим реальну небезпеку для себе і оточуючих, - до передачі їх до лікувальних закладів, але не більш як на 24 години; іноземців та осіб без громадянства, які розшукуються правоохоронними органами інших держав як підозрювані, обвинувачені у вчиненні злочину або як засуджені, які ухиляються від виконання кримінального покарання, - в порядку та на строки, передбачені законодавством України, міжнародними договорами України;

- зупинка транспортних засобів. Застосовується переважно працівниками Державної автомобільної інспекції в разі порушення правил дорожнього руху, наявних ознак, які свідчать про технічну несправність транспорту або забруднення ним навколишнього середовища, а також за наявності даних про те, що він використовується з протиправною метою;

- заборона чи зупинення певних робіт або експлуатації різних об'єктів (наприклад дозвільної системи, автотранспорту тощо). Так, міліція має право забороняти експлуатацію транспортних засобів, технічний стан яких загрожує безпеці дорожнього руху, обмежувати або забороняти проведення ремонтно-будівельних та інших робіт на вулицях і автомобільних шляхах, якщо при цьому не додержуються вимоги безпеки. Головні державні санітарні лікарі (їх заступники) застосовують такі заходи для припинення порушення санітарного законодавства:

а) обмеження, тимчасова заборона діяльності підприємств, установ, організацій, об'єктів будь-якого призначення, технологічних ліній, машин і механізмів, виконання окремих технологічних операцій, користування плаваючими засобами, рухомим складом і літаками у разі невідповідності їх вимогам санітарних норм;

б) обмеження, тимчасова заборона будівництва, реконструкції та розширення об'єктів у разі відступу від затвердженого проекту;

в) тимчасова заборона виробництва, заборона використання та реалізації хімічних речовин, технологічного устаткування, будівельних матеріалів, біологічних засобів, товарів народного споживання, джерел іонізуючих випромінювань у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації, а також якщо їх визнано шкідливими для здоров'я людей;

г) обмеження, зупинення викидів (скидів) забруднюючих речовин за умови порушення санітарних норм;

ґ) зупинення інвестиційної діяльності у випадках, встановлених законодавством (ст. 42 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.);

- вилучення з реалізації небезпечних для здоров'я хімічних та радіоактивних речовин, біологічних матеріалів у порядку, що встановлюється законодавством, та інші заходи.

Окрему частину заходів адміністративного припинення, що застосовуються з метою створення умов для можливого подальшого притягнення винних до відповідальності, становлять заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні проступки. Застосування цих заходів може здійснюватися окремо від інших заходів або паралельно з ними.

Такими заходами є: привід (ч. 2 ст. 268 КУпАП);

- доставлення (ст. 259 КУпАП);

- адміністративне затримання (статті 261-263 КУпАП);

- особистий огляд, огляд речей, ручної кладі, багажу, знарядь полювання і лову риби, добутої продукції, транспортних засобів та інших предметів та знарядь проступку (ст. 264 КУпАП);

- вилучення речей та документів (ст. 265 КУпАП);

- огляд водіїв на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та відсторонення їх від керування транспортними засобами, річковими і маломірними суднами (ст. 266 КУпАП);

- тимчасове вилучення посвідчення водія (ст. 265і КУпАП), тимчасове затримання транспортного засобу (ст. 2652 КУпАП);

- вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб (ст. 2653 КУпАП) та ін.

Заходи відповідальності за порушення нормативно-правових положень становлять найбільш чітко виражену групу заходів адміністративного примусу. Це примусові заходи впливу, які містяться в адміністративно-правових санкціях і застосовуються публічною адміністрацією як наслідок вчинення адміністративних правопорушень з дотриманням встановленої процедури.

Обов'язковою умовою застосування даної групи заходів є здійснення адміністративного провадження і прийняття рішення про застосування відповідного заходу адміністративного примусу в установлених законом формі та порядку.

Адміністративним законодавством передбачені такі заходи відповідальності:

1) накладення адміністративних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується з метою покарання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, виховання її в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Їх застосування регламентовано Кодексом України про адміністративні правопорушення, Митним кодексом, іншими нормативними актами. Найбільш консолідовано адміністративні стягнення закріплені в ст. 24 КУпАП, у якій зазначено, що за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

- попередження;

- штраф;

- оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

- позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

- громадські роботи;

- виправні роботи;

- адміністративний арешт;

- адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Даний перелік адміністративних стягнень не є вичерпним, оскільки законами України можуть бути встановлені й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень. Так, за порушення митних правил передбачено накладення такого адміністративного стягнення, як конфіскація (ст. 326 Митного кодексу), яка за своїм змістом, предметами, наслідками та строками накладення суттєво відрізняється від конфіскації, передбаченої КУпАП. Стаття 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 20 вересня 2011 року, якою регламентовано порядок примусового видворення іноземців та визначено, що за постановою адміністративного суду Державна міграційна служба України, Державна прикордонна служба (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

2) накладення дисциплінарних стягнень на фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень. Така альтернатива накладенню адміністративних стягнень передбачена ст. 15 КУпАП, в якій зазначено, що військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів органів виконавчої влади з питань виконання покарань, внутрішніх справ і Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. Але це правило поширюється не на всі адміністративні проступки. Так, за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних правопорушень та деяких інших, ці особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах;

3) застосування до фізичних осіб за вчинення адміністративних правопорушень заходів впливу, які не визначаються законодавцем як адміністративні стягнення. Статтею 13 КУпАП "Відповідальність неповнолітніх" передбачено, що до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються заходи впливу, передбачені ст. 24і цього Кодексу. До них належать:

- зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

- попередження;

- догана або сувора догана;

- передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У той самий час такі заходи впливу застосовуються за вчинення не кожного проступку. Зокрема у разі вчинення особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121-127, частинами 1, 2 і 3 ст. 130, ст. 139, ч. 2 ст. 156, статтями 173, 174, 185, 190-195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені ст. 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24і цього Кодексу;

4) накладення на юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень стягнень, які не визначаються законодавцем як адміністративні (притягнення до відповідальності в адміністративному порядку). Така відповідальність юридичних осіб передбачена Законом України "Про об'єднання громадян", в якому зазначено, що за порушення законодавства до об'єднання громадян можуть бути застосовані такі стягнення:

- попередження;

- штраф;

- тимчасова заборона (зупинення) окремих видів діяльності;

- тимчасова заборона (зупинення) діяльності;

- примусовий розпуск (ліквідація).

Статтею 104 Закону "Про ветеринарну медицину" передбачено, що за правопорушення в галузі ветеринарної медицини на юридичних осіб, чия діяльність пов'язана з вирощуванням (розведенням) тварин, виробництвом та обігом об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, а також з наданням послуг лабораторної діагностики та веденням ветеринарної практики, накладається штраф відповідно до закону. Законом України "Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції" встановлено, що до особи, яка ввела продукцію в обіг або відповідно до цього Закону вважається такою, що ввела продукцію в обіг, застосовуються штрафні санкції (ст. 44).

5) застосування до юридичних осіб за порушення адміністративно-правових установлень заходів адміністративного впливу, які не визначаються законодавцем як стягнення. Вони представлені в законодавстві як заходи впливу. Так, ст. 19 Закону України "Про політичні партії" передбачено, що у разі порушення політичними партіями Конституції України, цього та інших законів України до них можуть бути вжиті такі заходи: а) попередження про недопущення незаконної діяльності; б) заборона політичної партії. Статтею 11 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" встановлено, що Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку може анулювати ліцензію на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, яку було видано такому професійному учаснику фондового ринку, а також анулювати свідоцтво про реєстрацію об'єднання як саморегулівної організації фондового ринку, яке було видано такому об'єднанню.

Загалом законодавець уникає застосування щодо юридичних осіб таких термінів, як "адміністративне правопорушення", "адміністративна відповідальність", "адміністративне стягнення", проте юридична природа та порядок застосування заходів відповідальності (штраф, анулювання ліцензії тощо) говорить про належність цих заходів впливу до сфери адміністративного примусу.

Таким чином, у діяльності публічної адміністрації методи є найважливішим правовим засобом. їх використання необхідно здійснювати у раціональному поєднанні з урахуванням особливостей об'єктів впливу, галузі діяльності, матеріальних можливостей, кадрового та технічного потенціалу, сприяти зменшенню перешкод у реалізації громадянами своїх прав, свобод та законних інтересів.

8. Оплатне вилучення предмета як вид адміністративного стягнення.

Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат по реалізації вилученого предмета.

Порядок застосування оплатного вилучення і види предметів, які підлягають вилученню, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

 

Коментар:

 Мета стягнення у вигляді оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення - позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов'язкових правил користування, встановлених законодавством. КпАП передбачає можливість застосування оплатного вилучення транспортних засобів за повторне протягом року керування ними в стані сп'яніння або ухилення від проходження огляду на наявність сп'яніння (ч. 2 ст. 130) і за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч. 5 ст. 121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч. 1 ст. 191) і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст. 193).

 Відповідно до п. 13.7.7 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета. Предмет, вилучений на підставі постанови про його оплатне вилучення, здається державним виконавцем для реалізації в порядку, встановленому законом. Суми, виручені від реалізації оплатно вилученого предмета, відповідно до коментованої статті, передаються колишньому власникові з відрахуванням витрат, пов'язаних з проведенням виконавчих дій. Справа передається в архів суду після долучення до матеріалів справи постанови державної виконавчої служби про виконання постанови.

 Відповідно до ст. 37 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, не відображене в його реєстраційних документах, невідповідність реєстраційних даних записам у свідоцтві про реєстрацію (технічному паспорті, технічному або реєстраційному талоні) може бути підставою для заборони експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків, а не вилученням самого транспортного засобу. Вилучення транспортного засобу в зазначених випадках або заборона експлуатації транспортних засобів із вилученням державних номерних знаків у випадках, не передбачених ст. 37 Закону України «Про дорожній рух», може  бути оскаржено в судді і є підставою для визнання незаконними цих дій органів, що здійснюють контроль у сфері дорожнього руху.

9. Адміністративно-попереджувальні заходи.

Адміністративно-попереджувальні заходи не є заходами покарання. Вони застосовуються у випадках, коли ще немає правопорушення, та здійснюються з метою охорони суспільних і державних інтересів і безпеки громадян як засіб запобігання, попередження можливих небажаних, шкідливих наслідків або правопорушень.

До числа адміністративно-попереджувальних заходів відносяться: введення карантину при епідеміях і епізоотіях; закриття ділянок кордону (наприклад, при виникнення епідемій); обов'язкове медичний огляд осіб і санітарного стану підприємств громадського харчування; закриття певних ділянок дороги чи вулиці для руху транспорту при виникненні загрози безпеці руху (наприклад, погрози гірських обвалів і зсувів, обвалів будинків); адміністративний нагляд міліції за особами, звільненими з місць позбавлення свободи; огляд речей та особистий огляд пасажирів цивільних повітряних судів; перевірка документів, що засвідчують особу; технічний огляд транспортних засобів.

10. Конфіскація предмета як вид адміністративного стягнення та порядок його застосування в сучасних умовах.

Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України.

Конфіскація вогнепальної зброї, інших знарядь полювання і бойових припасів не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

Порядок застосування конфіскації, перелік предметів, які не підлягають конфіскації, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

 

Коментар:

 Відповідно до ч. 5 ст. 41 Конституції України конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. У зв'язку з цим справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами.

 Конфіскація означає примусову безоплатну передачу майна у власність держави. Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних у результаті вчинення такого правопорушення.

 Адміністративно-правова конфіскація завжди є спеціальною (має спеціальний характер). Це означає, що конфіскується не все майно і не будь-які предмети. Конфіскація провадиться тільки щодо речей, безпосередньо пов'язаних із адміністративним правопорушенням і прямо зазначених у законі (рушниць та інших знарядь полювання, предметів спекуляції тощо). Конфіскація предметів застосовується досить часто (предметів дрібної спекуляції, контрабанди, вогнепальної зброї тощо). Конфісковано може бути, як правило, предмет, який є в особистій власності порушника. Предмети контрабанди конфіскуються незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування. Конфіскація грошей допускається, наприклад, у разі вчинення правопорушень у сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торговельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.

 Відповідно до п. 13.7.6 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, постанова про конфіскацію предмета, який став знаряддям учинення або безпосереднім об'єктом правопорушення, грошей надсилається на виконання відділу державної виконавчої служби за місцезнаходженням цього предмета, грошей. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи постанови про конфіскацію предмета, грошей з відміткою про виконання.

11. Поняття та система адміністративного припинення.

За́ходи адміністрати́вного припи́нення — примусове припинення діянь, які містять у собі ознаки адміністративного порушення (у виняткових випадках — і злочину), яке має на меті припинення неправомірних дій порушника, встановлення його особи, застосування до порушника адміністративного стягнення, а також недопущення шкідливих наслідків і яке застосовується у випадках, коли застосування заходів адміністративного попередження є неефективним.

Ознаки заходів адміністративного припинення[ред. • ред. Код]

• Застосування заходів адміністративного припинення пов'язане з реальною протиправною поведінкою, а не з метою попередження.

• Заходи адміністративного припинення застосовуються невідкладно після виявлення правопорушення

• Мають визначену мету застосування.

Мета застосування заходів адміністративного припинення[ред. • ред. Код]

Метою застосування даних заходів є:

• припинення протиправних діянь (як адміністративних правопорушень, так і злочинів)

• запобігання вчиненню подальших протиправних діянь

• забезпечення подальшого притягнення правопорушника до адміністративної чи кримінальної відповідальності

• усунення шкідливих наслідків, які настали через протиправне діяння

• відновлення стану, який був до вчинення правопорушення

Класифікація заходів адміністративного припинення[ред. • ред. Код]

Залежно від сфери застосування заходи адміністративного правопорушення поділяються на заходи адміністративного припинення загального призначення та заходи адміністративного припинення спеціального призначення.

Заходи адміністративного припинення загального призначення[ред. • ред. Код]

Заходи адміністративного припинення загального призначення поділяються на самостійні (оперативні — ті, застосування яких забезпечує оперативне вирішення і допоміжні (тобто, ті, які спрямовані на забезпечення всіх необхідних умов для притягнення порушника до відповідальності). До самостійних заходів належать:

• вимога припинити протиправну поведінку

• приві́д осіб, які ухиляються від явки до державних органів та установ

• адміністративне затримання, не пов'язане з провадженням в справах про адміністративні правопорушення

• взяття на облік та застереження про неприпустимість протиправної поведінки — щодо осіб, які систематично порушують громадський порядок, якщо ці порушення не тягнуть за собою юридичної відповідальності

• зупинка транспортного засобу

• взяття зразків товару для проведення експертизи

• виселення в адміністративному порядку осіб, які самовільно зайняли житлове приміщення

• заборона або зупинка певних робіт або експлуатації певних об'єктів

До допоміжних заходів належать:

• доставлення порушника до дільничного пункту міліції

• адміністративне затримання (обмеження свободи дій і пересування порушника — на основі статей 261—263 КУпАП)

• огляд речей, особистий огляд

• вилучення речей і документів, які стали предметом правопорушення або можуть бути доказами по справі

• відсторонення водіїв від керування транспортним засобом та огляд водіїв на стан сп'яніння.

Заходи адміністративного припинення спеціального призначення[ред. • ред. Код]

До цієї категорії заходів адміністративного припинення належать заходи, процедура застосування яких відрізняється певною специфікою, зокрема, ці заходи направлені безпосередньо на порушника, на заподіяння йому шкоди (аж до позбавлення життя). Особливостями цих заходів є екстраординарний характер, попередження про намір застосувати захід спеціального призначення перед тим, як зробити це, застосування даних заходів переважно спеціалізованими службами, застосування лише в разі, коли інші заходи адміністративного примусу неефективні. До таких заходів адміністративного припинення належать:

• заходи фізичного впливу (зокрема, види єдиноборств)

• спеціальні засоби (зокрема, газові балончики, гранати, наручники тощо)

• застосування вогнепальної зброї (її можуть застосовувати лише спеціалізовані особи в чітко визначених випадках)

безпосереднє фізичні вплив; застосування спеціальних засобів (гумові палиці, сльозогінний газ, наручники, водомети і тощо) для припинення масових заворушень і групових дій, що порушують роботу транспорту, зв'язку, підприємств та установ; застосування зброї в особливих випадках; тимчасове відсторонення від роботи інфекційних хворих; заборона експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких не відповідає встановленим вимогам, та ін.

12. Позбавлення спеціального права як вид адміністративного стягнення.

Позбавлення наданого даному громадянинові права полювання застосовується на строк до трьох років за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Позбавлення права полювання не може застосовуватись до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

 

Коментар:

 Позбавлення спеціального права, наданого цьому громадянинові, застосовується за грубе або систематичне порушення порядку користування цим правом. Для заняття деякими видами діяльності громадяни повинні одержати відповідний дозвіл, видача якого можлива за ряду умов: наявності спеціальних знань, навичок, певного стану здоров'я тощо. До таких прав належать право керування транспортними засобами, річковими та маломірними суднами, самохідними сільськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адміністративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.

 Права на керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп'яніння та деякі інші порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, і правил користування річковими і маломірними суднами. Відповідно до ч. 2 коментованої статті позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

 Позбавлення права на полювання застосовується за грубе або систематичне порушення правил полювання (ст. 85 КпАП). Не допускається позбавлення цього права осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

 Фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, що дають право керувати маломірними і річковими суднами, мисливського квитка).

 Відповідно до п. 13.7.5 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у вигляді позбавлення спеціального права, копія постанови надсилається органу внутрішніх справ (про позбавлення права керувати транспортним засобом), Головній державній інспекції України з безпеки судноплавства чи капітану річкового порту (відповідно про позбавлення права керування маломірним судном чи річковим судном), органу мисливського господарства (про позбавлення права полювання). Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення відповідного органу про виконання постанови.

13. Адміністративне затримання: поняття, підстави, порядок застосування.

Поняття

Затриманням в адміністративному праві називається допоміжний захід адміністративного припинення загального призначення (захід забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення), який полягає у тимчасовому обмеженні свободи пересування і місцезнаходження і застосовується в разі, коли інші заходи адміністративного припинення неефективні для забезпечення належного виконання провадження в справі про адміністративне правопорушення і забезпечення притягнення правопорушника до відповідальності. Адміністративне затримання можливе лише в разі вчинення адміністративного правопорушення, затримання в разі скоєння злочину регулюється Кримінально-процесуальним кодексом. При цьому, КУпАП містить вичерпний перелік адміністративних правопорушень, за які різними державними органами затримання може бути застосоване до порушника.

Порядок застосування

Про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Підстава

застосовується із метою припинення адміністративних проступків, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного розгляду справи та виконання постанов про накладення адміністративних стягнень у справах.

Адміністративне затримання можливе лише при вчиненні адміністративного правопорушення, при скоєнні злочину особа затримується у кримінально-процесуальному порядку. Можливе затримання психічно хворих осіб для усунення небезпеки, яку вони представляють, вільно знаходячись у суспільстві, та неповнолітніх. Неповнолітні можуть бути затримані за бійку, азартні ігри, порушення правил користування транспортом, дрібну спекуляцію, биття стекол вагонів поїздів, ігри з вогнем та інші правопорушення. Строк їх затримання не може перевищувати 3 годин. Одразу повідомляються батьки цих дітей або органи опіки.

Не можна застосовувати адміністративне затримання до таких осіб:

- іноземці, щодо яких діє право дипломатичного імунітету;

- депутати Верховної Ради;

- прокурори;

- судді.

Факт адміністративного затримання обов'язково фіксується протоколом про адміністративне затримання. Ця стаття надає перелік обов'язкових відомостей, що повинні бути внесені до протоколу. До них належать: дата і місце складання протоколу, посада, П. І. Б., яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Таким чином, протокол повинен відображати фактичні обставини, при яких було здійснено затримання. Цей протокол при розгляді справи є як джерело доказу. Затриманий має право оскаржити адміністративне затримання у вищестоящий орган або вищестоящій посадовій особі.

У зв'язку з тим, що адміністративне затримання посягає на особисту свободу особи, про місце її перебування негайно повідомляються її родичі, або на її на прохання можуть бути оповіщені інші особи (власник відповідного підприємства, установи, організації, уповноважений ним орган). Це положення забезпечує захист прав затриманого.

Адміністративне затримання може тривати не більше трьох годин. Час затримання починає обчислюватися з моменту доставлення порушника до відповідного органу, а особи, яка була в стані сп'яніння, - з часу її витвереження.

Затримувати мають право:

• органи внутрішніх справ (за більшість правопорушень, за які може бути застосоване затримання взагалі)

• органи прикордонної служби (за правопорушення, пов'язані з перетином державного кордону України)

• старшою посадовою особою воєнізованої охорони, розташованої біля охоронюваного об'єкту (за правопорушення, пов'язані з посяганням на об'єкти під охороною)

• посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (за правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов'язаними, резервістами під час проходження зборів чи працівниками Збройних Сил України під час виконання ними своїх обов'язків

• органами Служби безпеки України (за порушення законодавства про державну таємницю та про доступ до інформації)

• посадовими особами органів і установ виконання покарань (арештних домів, колоній) та СІЗО (за порушення правил передачі предметів особам, які утримуються у вищезазначених установах)

• посадовими особами, уповноваженими на те центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, — при порушенні законодавства про перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства і транзитний проїзд через територію України.

Адміністративне затримання не застосовується до іноземців, щодо яких діє право дипломатичного імунітету, народних депутатів ВР, прокурорів та суддів.

14. Характеристика виправних робіт як виду адміністративного стягнення.

Стаття 31. Виправні роботи

[Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Науково-практичний коментар.] [Стаття 31]

Виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в доход держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (народним суддею).

 

Коментар:

 

 Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями).

 Суть виправних робіт полягає в тому, що із заробітку порушника відраховується до 20 % в доход держави. До того ж відрахування провадяться з усіх видів виплат, за винятком пенсій і допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального захисту, а також виплат одноразового характеру.

 Застосування виправних робіт, крім відрахувань із заробітку, має наслідком також деякі інші правообмеження для порушника: забороняється надавати чергову відпустку під час відбування виправних робіт; у цей час забороняється звільнення за власним бажанням.

 Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців. Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися до громадян, які не працюють (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

 Відповідно до п. 13.7.4 Тимчасової інструкції з діловодства в місцевому загальному суді, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17.02.2005 р. № 20, якщо до правопорушника застосовано стягнення у виді виправних робіт, дві копії постанови надсилаються на виконання до органу Державного департаменту України з виконання покарань не пізніш як наступного дня після її винесення. Справа передається в архів суду лише після долучення до матеріалів справи повідомлення органу Державного департаменту України з виконання покарань про відбуття правопорушником стягнення.

15. Характеристика відновлюваних заходів.