51. Географія культури, як напрям суспільно-географічних досліджень

Географія культури є важливим напрямом соціально-економіко-географічних досліджень, що сформувався на перетині соціально-економічної (суспільної) географії з культурологією. Сутність географічних досліджень культури полягає у визначенні просторово-часової диференціації культурних явищ, що тією чи іншою мірою завжди були присутні в складі досліджень різних географічних наук, що використовували культурологічний підхід.

Географія культури або культурна географія (як дослівно перекладалась з німецької мови ця назва) – традиційна галузь географічної науки, яка була започаткована в середовищі німецької географії в якості дисципліни, що вивчає культурні відміни населення як результат адаптації людини до навколишнього середовища. Історія її становлення сягає другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.

Протягом першої половини ХХ ст. велися інтенсивні дослідження окремих компонентів і явищ культури (мова, релігія, етнічність), проте сам термін “культура” в географічних роботах того періоду вживається як синонім поняття “суспільство”, а тогочасні праці з географії культури позбавлені чіткого культурологічного спрямування.

В радянській науці термін “культурна географія” вперше був використаний представником московської економіко-географічної школи М.Баранським у 1956 році.

В Україні дослідження географічних аспектів розвитку культури має давню, однак, на жаль, непродовжену традицію. Вже фундатор української наукової географії академік Степан Рудницький виокремлював цей напрям досліджень у своїй праці “Нинішня географія” (1905), назвавши його “географією культури”. Проте там же він інколи використовував паралельну назву “культурна географія”. На думку вченого, культурна географія – складова частина антропогеографії, яка вивчає розміщення і географічну сутність різних країв та народів земної кулі.

На сьогоднішній день в українській географії існує декілька поглядів на сутність географії культури. Найбільш поширеною є точка зору про належність географії культури до блоку суспільно-географічних дисциплін у складі соціальної географії. Деякі дослідники вважають, що культурна складова притаманна окремо соціальній, економічній та політичній географії як провідним “гілкам” суспільно-географічної науки. Географія культури, виходячи із зазначеного трактування, виступає певною мірою як географія політичної, соціальної та економічної культури. На думку інших вчених географія культури є окремою складовою системи суспільно-географічних наук (М.Пістун).

Як галузь суспільно-географічної науки, географія культури перебуває у тісному зв’язку з географією людської діяльності. Це викликано тією обставиною, що життєдіяльність населення, духовна сфера суспільства справили величезний вплив на формування культури як у вузькому, так й в розширеному трактуванні цього феномену. Тісні та всебічні зв’язки встановилися між географією культури і географією релігії (сакральною географією), оскільки релігійна сфера суспільного буття та духовна культура народу, нації є взаємозумовленими явищами. Важливу роль відіграє географія культури у формуванні здоров’я як окремої людини, так і певних людських спільнот. Тому слід наголосити   на взаємозв’язку між географією культури й такими соціогеографічними дисциплінами, як медична географія, географія рекреації і туризму тощо. З-поміж усієї множини наук, дотичних до географії культури, слід відзначити екологію, етнографію (етнологію), релігієзнавство, соціальну психологію, історію,  мово- і мистецтвознавство, теологію й політоло