40. Вплив нтр на розвиток міст

Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX століття, якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

Мі́сто — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю й густотою населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. Із розвитком НТР темпи урбанізації збільшуються і вона має все більш важливий вплив на життя суспільства. В ході цього процесу

стрімко зростає кількість високоурбанізованих держав - це перш за все економічно розвинені країни, а також деякі держави Латинської Америки із середнім рівнем економічного розвитку.

У багатьох країнах світу на базі великих міст формуються великі міські агломерації із багатомільйонним населенням. Такі агломерації, як Нью-Йоркська, Токійська, Лондонська, за чисельністю населення і економічним потенціалом переважають багато держав світу. Але ще більші за розмірами мегаполіси - великі урбанізовані райони, які утворюються в індустріальних країнах. Чисельність мегаполісу Токайдо (в Японії) - більше 50 млн. осіб; Північно-Східного мегаполісу у США - більше 40 млн. осіб і т.д.

Перспективною формою територіальної організації науково-виробничих комплексів стали технополіси – цілеспрямовано сформовані зони діяльності, в яких поєднуються взаємодіючі науково-дослідні інститути, вузи та наукоємні промислові підприємства.

Комп’ютеризація, електронізація, автоматизація виробничих процесів сприяє перерозподілу трудових ресурсів за галузями господарства. Зменшується чисельність зайнятих у матеріальному виробництві, зростає частка працюючих у нематеріальній сфері – обслуговуванні, банківсько-фінансових установах, освіті, науці.

41. Класифікація методів навчання географії та оцінка різних підходів до них

Навчання – це процес спільної двоєдиної діяльності вчителя чи викладача який навчає і учня чи студента який вчиться.

Методи навчання – це впорядковані способи взаємозв’язку діяльності вчителя і учнів, які спрямовані на досягнення мети, освіти.

Прийом навчання – це частина, деталь методу.

Клаксифікацію методів навчання першу розробив Баранський.

Методи діяльності поділяються на 3 групи:

1.М-ди організації навчально-пізнавальної діяльності поділ на 4 підгрупи:

за джерелом передачі і сприйняття інформації(словесні, наочні, практичні)

за логікою( індуктивні, дедуктивні)

за ступенем самостійності мислення(проблемно-пощукові)

за ступенем управління навчальною роботою(самостійна робота)

2. М-ди мотивації і стимулювання навчання

стимул інтересу

стимул обовязку у навчанні

3. М-ди контролю і самоконтролю.

М-ди усного

М-ди письмового

М-ди лабораторно-практичного

Класифікація м-дів за джерелами формування знань

1.група словесних методів: усний виклад(розповідь, пояснення, лекція), бесіда(являє собою діалог), диспут(це суперечка, обговорення питання, що передбачає обмін думками), рольова гра, робота з підручником.

2.група наочних методів: ілюстрування, демонстрування, спостереження

3.група практичних методів навчання:вправи, практичні та самостійні роботи.

Класифікація за логікою(Кобернік)

Аналітичний(розподіл цілого на окремі компоненти)

Синтетичний (поєднання окремих частин в одне ціле)

Аналітико-синтетичний

Індуктивний( перехід від одиничного поняття до загального)

Дедуктивний (від загального поняття до часткового)

Індуктивно-дедуктивний

Порівняння

Аналогій

Класифікація м-дів на основі їх внутрішньої психологічної дії:

Репродуктивний – ґрунтується на відтворенні способів ,дій за завданням педагога.

Пояснювально-ілюстраційний

Частково пошуковий- ставиться проблема в якій складне завдання ділиться на 2-3 простіших

Проблемний виклад – вч. сам ставить і розв’язує проблему при цьому показує протиріччя на шляху до істини.

Дослідницький – учень бере участь у дослідженні питання, робота з літературою, опитування.