43. Географічне прогнозування та сутність його понять, методів, етапів, принципів

Прогнозування – це процес наукового передбачення зміни станів об’єкту дослідження впродовж фіксованого відрізку часу в майбутньому.

Прогноз – це систематична науково обґрунтована інформація про якісні та кількісні характеристики розвитку об’єкту прогнозування в перспективі.

Суспільно-географічне прогнозування – це процес наукового передбачення зміни у часі станів просторової організації людської діяльності у регіонах.

Часто синонімами прогнозування використовують наступні терміни:

Передбачення – це отримання інформації про майбутнє.

Завбачення – отримання можливих або бажаних перспективних станів прогнозованого об’єкту, кількісна характеристика яких або не можлива, або утруднена.

Передчуття – судження про інформацію майбутнього на рівні інтуїції. Близький до цього термін вгадування- отримання інформації про майбутнє на основі життєвого досвіду, або здогадок про нього, що немає наукової основи.

Тренд – загальна тенденція, траєкторія розвитку процесу.

Період основи прогнозу – проміжок часу на основі якого будується ретроспекція.

Динамічний ряд – часова послідовність ретроспектних значень змінної об’єкта прогнозування.

Глибина ретроспекції (період) – це часовий відрізок в минулому, інформація про розвиток процесу за який необхідна або достатня для визначення тренду , здійснення прогнозу.

Прогнозний горизонт – це часовий відрізок в майбутньому, на період якого розробляється прогноз.

Прогнозуюча система – система методів прогнозування і засобів їх реалізації, функціонування у відповідності з основними принципами прогнозування.

Варіант прогнозу – це кожний із можливих станів майбутнього розвитку процесів.

Верифікація прогнозу – оцінка достовірності і точності або обґрунтованості прогнозу.

Предиктор – особа, яка займається прогнозом.

Прогностичний шум – інформація яка втрачається під час передачі між пре диктором і подією що прогнозується.

Методи географічного прогнозування – це сукупність операцій і прийомів, які на основі ретроспективних даних, екзогенних та ендогенних зв’язків об’єкта прогнозування, а також їхніх змін дають можливість передбачати майбутній його розвиток. Щодо географічних методів прогнозування, то тут базисними є класифікації Ю.Саушкіна та Т.Звонкової. найчастіше виділяються дві загальні групи: експертні та фактографічні.

При розробці експертних методів п-ня використовуються інтуїція, досвід, творчість,уява. Дані методи застосовуються коли відсутня достовірна статистична інформація про регіональний розвиток у минулому та сучасному; коли необхідно здійснити середньо чи довготермінове прогнозування просторової організації нових видів людської діяльності в регіоні.

В прогнозуванні поширені індивідуальні та колективні методи експертних оцінок.

Індивідуальні експертні методи базується на незалежних судженнях окремих експертів. Метод опитування та аналітичних оцінок.

Колективні експертні методи базуються на колективній думці експертів про перспективи розвитку об’єкта прогнозування. Серед конкретних методів м-д делфі – системний збір інформації про об’єкт п-ня шляхом опитування експертів та узагальнення даних, мозкова атака – активний творчий процес обговорення конкретної актуальної проблеми групою висококваліфікованих спеціалістів і оперативне розроблення рішень, , свот-аналіз – це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації (сильні, слабкі сторони, загрози, можливості), опитування.

Фактографічні методи використовуються коли наявна достатня кількість достовірної інформації про регіональний розвиток у минулому та сучасному, коли умови розвитку регіону є стійкими.

1.методи аналізу та прогнозування динаміки регіонального розвитку: м-д згладжування, аналітичне вирівнювання, спектральний аналіз,м-д можливої регресії, м-д ланцюгів Маркова, нейромережеві м-ди, м-ди фрактальної геометрії.

2.методи аналізу та прогнозування просторової взаємодії: м-д просторової регресії, теорії поля,оверлейний аналіз

3.методи таксономічного групування, класифікації: кластер ний аналіз,дискримінативний аналіз,теорії не чітких множин, факторний аналіз.

4.методи оптимізації розвитку регіонів: математичного прогнозування, балансові методи,нормативні методи, лінійне програмування, не лінійне.

Принципи географічного прогнозування:

1.Світоглядно-філософські принципи п-ня.

п-п діалектизму передбачає існування діалектичних законів розвитку; закон єдності і боротьби протилежностей; заперечення-заперечення;

п-п полі концептуальності – передбачає існування багатьох концепцій, варіантів розвитку.

П-п рефлексії (самопізнання) – передбачає наукове самопізнання, аналіз, дослідження досвіду, підвищ проф. рівня суб’єкта в процесі прогнозування

П-п цілісної орієнтації – передбач обов’язкове врахування прогностичного ефекту на суспільну мораль і свідомість.

2.Загальнонаукові принципи прогнозування

П-п системності

П-п цілісності – передбачає, що членування об’єкта п-ня призводить до утворення нових цілісних оєктів п-ня

П-п еволюційності – передбачає повільний розвиток до вищого етапу.

П-п полі інформативності – передбачає викор макс кількості джерел інформації

3. географічні принципи.

44. Соціально-економічна характеристика країн Північної Африки

ЕГП

Північна Африка включає:Марокко,Алжир, Лівія, Єгипет, Судан, Мавританія. Межує з Західною,Центральною,та східною Африкою, омивається водами Атлантичного ок, Середземного моря, Червоного моря. ЕГП вигідне, оскільки знаходиться, поблизу розвинених країн Європи, має вихід до вод Світового океану, що дає можливість здійснювати товарообмін, а також знаходиться на перетині транспортних шляхів між Європою та країнами Африки.

Природні ресурси

Значні запаси нфти, газу, Алжир, Лівія- країни ОПЕК, марокко- фосфорити

Основними гірничовидобувними районами є р-н Апалатських гір (заліз.руда, марг.руда, фосфорити –Марокко). Р-н рифтової зони Червоного моря (кам.вугл, кам сіль, нафта). Алжиро-Лівійський ( нафта, газ). Лівя, Алжир – країни ОПЕК.

Середземноморя – агрокліматичні ресурси

Населення 

Чисельність населення. У регіоні проживає понад 180 млн осіб — майже 1/4 жителів континенту. Сумарна чисельність населення Єгипту, Марокко, Алжиру і Судану становить приблизно 90 % усіх жителів регіону. Найбільш населений Єгипет (68 млн осіб), який посідає за цим показником 2-ге місце в Африці після Нігерії.

Демографічні особливості. Природний приріст населення в Алжирі, Мавританії, Судані, Тунісі та Єгипті утримується на середньому рівні в регіоні (2,4 % на рік), у Лівії він вищий — 3,6 %. Високий природний приріст населення зумовлений переважно зниженням смертності (особливо дитячої), що пов'язано з розвитком охорони здоров'я.

Релігійний склад. Це один із найоднорідніших за релігійністю регіонів. Більшість сучасного населення (понад 90 %) країн сповідує іслам. Незначна кількість берберів є християнами-католиками, єгиптян — християнами-монофізитами (коптами).

Розміщення населення. Населення розміщене вкрай нерівномірно. Більшість його сконцентрована у північних районах Магрибу, дельті та долині Нілу (Єгипті, Судані), де густота населення досягає 1440 осіб/км2. Сільське населення переважає у Судані (68 %) та Єгипті (55 %). В Алжирі, Марокко, Тунісі, Мавританії воно становить майже 50 %. Найбільше міського населення в Лівії (86 %).

Північна Африка є досить урбанізованим регіоном — понад 50 %. Темпи зростання урбанізації тут найвищі на континенті.