13. Природна зональність Північної Америки.

Природні зони на більшій частині материка витягнуті смугами з півночі на південь відповідно до простягання основних форм рельєфу. І тільки зони арктичного поясу і зона тайги простягається із заходу на схід. У Кордильєрах виявляється висотна поясність.

Зона арктичних пустель охоплює Гренландію і велику частину островів Канадського Арктичного архіпелагу. Улітку на звільнених від снігу і льоду ділянках, на кам'янистих і болотистих ґрунтах ростуть мохи і лишайники. З льодовикового періоду тут водиться вівцебик.

Південніше, через узбережжя материка й острови, із заходу на схід простяглася зона тундри. З півдня вона обмежена полярним колом. Ґрунти тундри болотяного і тундрово-глеєвого типу. У північній частині тундри ростуть мохи і лишайники, а в південній — болотні трави, чагарники буяхів і чорниць, низькорослі зі скривленими стовбурами берези, верби, вільха. У тундрі широко розповсюджені торф'яні болота. Тут зустрічаються песці, лемінги, полярний вовк; у прибережних водах водяться тюлені, моржі. На північному узбережжі материка зустрічається білий ведмідь.

У помірному поясі материка найбільші площі зайняті лісами. У зоні тайги розвиваються підзолисті ґрунти. У тайзі ростуть переважно хвойні дерева — чорна і біла ялина, бальзамічна ялиця, американська модрина, сосни, а з листяних — паперова береза, осика. З хижих звірів у лісах водяться рисі, чорні ведмеді, вовки, лисиці; є лісові олені, лосі, скунси, дикобрази і цінні хутрові звірі — соболь, бобер, ондатра.

На західних приокеанічних схилах Кордильєр ростуть густі хвойні ліси з туї, ситхінської ялини, дугласової ялиці. Зустрічаються тут і широколистяні породи (орегонський дуб). Ліси піднімаються по схилах гір до висоти 1000–1500 м. Вище вони рідшають і переходять у гірську тундру. Для фауни характерні багато місцевих видів: ситхінський олень, ведмідь-гризлі, північно-західний вовк, скунс, тихоокеанський єнот; у річках багато лососевих риб.

На сході материка тайга змінюється зоною мішаних лісів, а також змінно вологих лісів. Клімат тут більш м’який і вологий. У ґрунтовому покриві панують дерново-підзолисті ґрунти. Головні породи дерев — цукровий клен, східний хемлок; зустрічаються теплолюбні рослини: бук, дикий виноград. З просуванням на захід континентальність клімату зростає, узимку трапляються сильні морози. У лісах домінує осика, бальзамічна тополя, біла, чи паперова, береза.

На сході материка за зоною мішаних лісів розташовується зона широколистяних лісів. Морози бувають рідко. У незайманих лісах Аппалачів зустрічаються десятки видів дубів, каштани, клени, буки, тюльпанове дерево, платан. Для фауни характерні віргінський олень, ведмідь барибал, деревний дикобраз, віргінський опосум, місцеві види кажанів. Зустрічаються скунс, рись, єнот, видра, кріт, землерийка.

Від окраїн усередину материка лісові ландшафти змінюються лісостеповими. Ця підзона складається з лісостепу і прерій. На відміну від лісостепової підзони, прерії мають краще зволоження. Зараз прерії розорані. Із ссавців для них характерний бізон (у заповідниках), койот, ховрашок, бабак, лугова собачка й інші гризуни. Багато степових птахів: луговий тетерев, індичий гриф і інші. Зустрічаються гримучі змії, звичайні гадюки. Зона пустель і напівпустель помірного поясу займає внутрішні плоскогір'я Кордильєр. У розрідженому рослинному покриві переважає чорний полин на сіро-бурих ґрунтах.

На південному сході субтропічного поясу на жовтоземах і червоноземах виростають мусонні мішані ліси. Поряд із хвойними породами зустрічаються карликові пальми і чагарникові вічнозелені дуби. Болотисті ділянки зайняті болотним кипарисом. Поширені черепахи, алігатори.

Ближче до Кордильєр опадів випадає ще менше і рослинність стає біднішою; низькі трави — трава Грама (злак) і бізонова трава (багаторічний злак висотою лише 10–30 см), — ростуть окремими пучками. Напівпустелі і пустелі займають значну частину внутрішніх плоскогір'їв Кордильєр, Мексиканського нагір'я і Каліфорнійського узбережжя. На сірих і бурих ґрунтах ростуть колючі чагарники, кактуси і полин, а на засолених ґрунтах — солянки. Вічнозелені субтропічні ліси виростають на півдні Міссісіпської та Приатлантичної низовини. На коричневих ґрунтах ростуть дуби, магнолії, буки. Найвище дерево планети — секвоя — досягає висоти 100 м і більше. Трохи нижче за неї мамонтове дерево. У Центральній Америці і на схилах берегів Карибського моря знаходяться зони саван і вологих вічнозелених лісів.